Хто як не ти?

Що ж я накоїв...

Минув можливо місяц після повернення Юнгі в рідний Сеул. Він знайшов хорошу компанію де багато платять. Проте він в ній знаходився чуть не 24 на 7. Хосох старався його випхати звідси, молив про роботу дома. Та все було марно.

Він не помічав його...

Жовтень минув. Настав листопад. Листя опадало до долу торкаючись калюж, вітер буд холодним та неприємним. За те які відчуття від цього місяця. Хосок вже переїхав від Міна зі словами: Якщо тобі студія та гроші важливіші то я буду жити окремо.

Так і сталось.

Він з'їхав. Не навідувався до нього. Не писав смс чи дзвонив йому.

Він.. забув мене?

Хосоку було важко. Дуже важко. Його істиний настільки поглибився в роботу, що й забув про бідного Чона.

Щоб ви розуміли наскільки Юнгі забив болт на нього. Вже 2 місяця поспіль вони нормально не спілкувались лиш обмінювались двома словами. Не проводили час разом чи ще щось.

Середина листопада. Юнгі вперше за довгий час вирішив прогулятись по парку де вони разом гуляли.. Спогади поступово накопичувалися в думках Міна. Він не знав що робити.

Він втратив Хо..

Згадавши де на даний момент живе омега він чимдуж побіг нової орендованої квартири хлопця.

В той момент він не знав, що на нього найшло. Він дуже хотів його бачити, обійняти, поцілувати... Йому було боляче

Добігши до потрібного будинку той полетів до ліфту і увімкнувши дев'яти поверх терпляче чекав. Він знав що накоїв. Та не уявляв в яких масштабах..

Хосок глянувши у вічко відчинив двері.

- Ого, хто ж це з'явився? Невже це сам Мін Юнгі? - з деяким пофігізмом мовив омега.

- Хосок.. -  тремтячи на місці тому стало погано та він не здавався і боровся до кінця. - Хосок.. прошу тебе.. Дай мені другий шанс.

Показавши останні слова той знепритомнів. Хосок зразу ж підхопив його і поніс в свою спальню де і вклав у ліжко.

Десь, десь там далеко, в глибині душі Хосок знав, що він його любить і вірить в це. Та нажаль сталось не так як гадалося.

Прийшовши до тями Мін зрозумів, що не в себе дома. Чон спав на кріслі поряд, адже ціла ніч була безсонною.  Юн старався тихо вийти з квартири проте його перехопили.

- Хочеш втекти мене залишити? Я так гадаю? - з нотками зла та образи говорив молодший.

- Я.. Я просто.. - заікаючись від страху старший не знав як відповісти.

- Якщо ж все так то можеш йти. Якщо я чимось тобі не сподобався то йди й шукай собі кращого.

Хосок відпустив руку і вже не дивився на заплаканого альфу. Він не знав, що і казати.

Невже та людина, яку він кохав так чисто робить з ним таке? Невже він так його и залишить напризволяще? Ці питання були в голові альфи ще довго.

А, що Мін? А він нічого. Живе підспівуючи. Працює, заробляє. Але в серці і на душі не спокійно... Він ще не знав наскільки фатальну помилку зробив сказавши, що вони з Хосоком розривають ці довгі 5-річні стосунки.

Хосок давно знайшов чудесну роботу - вчитель хореографії.  Багато учнів казало, що той талановитий і талант у нього все ж таки був. Знав багато видів танцю, від самбо до брейк дансу, від народних до сучасних. Все це було у ньому.

Настав грудень. В цьому місяці Чона мають номінувати на кращий танець року. Мін бачив цю новину на всіх рекламних дошках, постерах та в інтернеті і йому було дуже боляче дізнавшись про це. Він його не підтримав в цей складний момент.

Настала довгоочікувана дата. 19 грудня. Весь нарядний омега виходить на сцену приймати свій приз. Всі йому аплодують стоячи. Проте десь на балконах зали чується знайомий крик.

- Молодець білочко! Так тримати і на далі!

Це був Юнгі..

Почувши крик він очима шукав звідки лунав голос. Не змігши знайти його він же бува сумував, але заді відчув обійми. Повернувшись тілом до причини він заплакав...

Юнгі обіймав його....

Це були лагідні, теплі, люблячі обійми яких Хо так не вистачало.

Омега обійняв альфу у відповідь і заплакав. Витерши сльози альфа підняв хлопця і почав свою промову.

- Можливо ніхто і не знав та я в стосунках з цим чудесным чоловіком який у мене на руках -  з яскравою посмішкою говорив чоловік.

Глянувши на свого хлопця він ніжно його поцілував на очах у декілька сотень людей. В деяких жінок та омег чоловічої статі очі палали від ненависті. Проте, багато хто йому аплодував.

Він був щасливим. Ой ні не так.

Вони були щасливими.

Пе Се: фу, нарешті я написав цю главу. для мене це трішки було складно за те я зміг. тому я буду стараться викладати, кожний вечір чи ось так вночі, частини щоб на ранок і день було що читати. Adios !