Одержимість

Останній рубіж

Перший тиждень було дуже страшно.

Дні Гук проводив із покоївкою. Мила пані. Вона була щирою, відвертою, трохи грубою, геть не аристократичною, тому часто тримали язика за зубами при матері. Хлопець допомагав їй, бо інших виправдань чому сам залишатися боїться, не знайшов. Він навчився прати, готувати, змінювати постільну білизну. Йому подобалося просто мовчати із Ізабеллою. Ім'я надто вже вишукане для простолюду. Певно, тому мати й взяла її на роботу. Вони часто пили зелений чай, настояний з трав, які Ізабелла сама збирала у вільний час, вона це пояснювала як невеличке хоббі. Гук почав з нею. Дізнався про цілющі властивості мати-й-мачухи, про заспокійливий ефект м'яти, що ромашка знімає набряки. Матері, про що й говорити, це все не подобалося. Та Чонгук по-іншому просто не міг.

Бо лиш так міг відволіктися від страху, що лизав ступні, що пробирав до кісток, як пащеки морозу в розквіті зими. Вночі ж все ставало в рази гірше. Холодний піт вкривав відкрите чоло, губи панічно вбирали повітря, пульс нестримано скакав мов та коняка без господаря, та Чон здавався спокійним. Хотів здаватися. Щоб його "гість" страху не відчув. Кажуть, пси відчувають страх і кидаються на людей, що це почуття випромінюють. Можливо, з цією істотою так само? Він достеменно не знав. І не хотів знати. Хотів забути про це все. Про ту кляту сіру книгу, і про руки студені на своїх тремтячих плечах. Хотів нарешті поспати. Нерухомо лежучи під шарами ковдр, не рухаючись, з відкритими очима чатував на прийшестя свого демона. Відколи він став своїм, Чон вам не відповість, сам не знає.

Можливо, він би скинув це все на дурний, пришелепкуватий сон. Можливо. Якби тіні йому не вбачалися теплими літніми вечорами у вітальні, що танцювали якісь танці. Якби шепіт щодня не чув коли прасував сорочку, коли пив чай, коли збирав трави. Слова ті були такими жорстокими, та такими привабливими... він і сам перестав розуміти, чи то він настільки псих, чи то це єство потойбічне робить із ним щось надто дивне. Коли воно шепотіло про отруйні рослини під час збору, коли під час чаювання весело обговорювало смерть Ізабелли, як смішно б вона трималася за серце від інфаркту, наприклад...

Гуку було страшно. Це не був той вид емоцій коли тобі тривожно через незнання. Там все було навпаки. Саме через те, що Чон знав, що ця істота може втнути йому було тваринно страшно. Настільки, що кожен звук, навіть власне серцебиття, він сприймав як загрозу.