"Мить коли світ повернувся"

1

«Коли все пішло не так?»-питання яке задає собі Вероніка останні двадцять чотири години. Від коли це її спокійне життя перетворюється на детективний серіал, де її виділили головну роль. Вона цього не просила. Дивлячись на нічне небо дівчина повертається у вчорашній день...

Усе почалось як завжди, прокинувшись від будильнику, Вероніка спіймала кілька сонячних зайчиків, які пробивались, крізь штори. Ледь ставши з ліжка, дівчина пустила проміння до кімнати. Ранок чудовий. Чудесна, сонячна погода, а ще й крізь двері пробивається смачний запах бабусиної випічки.

-Добрий ранок,-дівчина підійшла до бабусі та обійняла її, так як вона це робила завжди. Пройшли роки, а є речі які не змінюються.-Яка ж це смакота.

-Добрий ,малеча,-бабуся ніжно поцілувала онучку в лоб. Малеча- так бабуся кличе Вероніку усе життя, мабуть від того моменту, як її маленьку, крикливу принесли додому. Коли вона чує це «малеча», яке наповнене любов'ю, ласкою, теплом- дівчина переноситься у дитинство, точніше, той період, коли все було добре.- Йди вмивай своє личко і снідати, але не довго, бо ти ж знаєш, наш любимий сусід має хороший нюх,-ми двоє засміялись в голос з цих слів,- впевнена слух теж.

Під струменем води, Вероніка налаштовувалась на новий день. Сьогодні у неї урок з математики (вона підробляє вчителем математики), потім потрібно зайти у кав'ярню забрати замовлення, які бабуся має спекти, ну а у вечері, як завжди: або книга, або розмови з Осею.

-Ба, постав чайник,- зайшовши на кухню дівчина стояла здивована,- я звісно знала, що у тебе з рецепторами все добре, але я душі була 15 хвилин, як ти тут опинився?

-Гуд морнінг, мала,-ледь промовив ранішній гість.

-Та пережуй спочатку, а то ше вдавишся тут мені, а от твого трупа мені не хочеться.

-Кажу,- ковтнувши останній шматочок пирога він продовжив,-гуд морнінг мала. От чого ти самого ранку бурчиш, а? У мене вікно відчинене вже 2 години, тому я чув, як бабуся поставила пекти цю смакоту, підрахував час, і от я тут,- взявши ще один шматок, щоб поглинути його за 2 хвилини він зупинився,- мала, ну ти будеш чи ні?

-Звісно буду, питаєш ще він,- Вероніка забрала шматок пирога з рук Остапа і впіймала не до розуміння у цих очах. А ці очі вона знала, краще за будь-кого. Бабуся поставила їм по каві, і вони у трьох продовжили снідати.