Ціна імітації

- 12 -

Гаррі мнеться біля чорних кованих воріт, розглядаючи розсипані на них золотисті візерунки, які нагадують переплетені гілки дерев у лісовій гущавині. Огорожа висока і масивна, приховує від сторонніх очей абсолютно все, що знаходиться по той бік.

На вулиці дуже сиро, їдкий вітерець прокрадається за комір, через що Гаррі щулиться, але всередину заходити не поспішає, намагаючись заспокоїти своє серцебиття і вирівняти дихання. Можливо, варто було одягнутись тепліше, але Гаррі зрозумів це надто пізно і тепер стоїть у стильній, але абсолютно марній за такої температури вітровці, чорній і короткій, під якою лише тонкий коричневий светр із широкими коричневими, чорними та сірими смугами всюди. Одного разу Гаррі помітив його в шафі Софі та дізнався, що сестра вже давно його не носить, бо річ трохи розтягнулася. Слово за слово, і ось уже котрий рік поспіль цей светр красується в гардеробі Гаррі. Тканина досить легка, але приємна на дотик, тому слабке тремтіння, що проходить вздовж тіла, — ціна, яку Гаррі готовий заплатити, щоб зайвий раз вивести улюблений светр подихати свіжим повітрям.

Гаррі поправляє на плечі лямку свого рюкзака, куди він напихав кілька речей про всяк випадок, і потроху заспокоюється, хоч і сам не розуміє, чому так нервує. Коли Томас поїхав, Гаррі чекав ще близько трьох годин, перш ніж вирушити до Луї, щоб не здаватися нетерплячим і нужденним. Нерозумно, напевно, тому що саме таким він виглядає зараз, і, швидше за все, до цього був таким самим. Найгірше — він «вдало» втратив три години, які міг давно проводити в будинку Луї. Тим не менше, Луї ще о десятій ранку відправив Гаррі в повідомленні свою адресу і написав код на воротах, щоб можна було увійти у двір одразу, не натискаючи на дзвінок і не чекаючи запрошення. Луї не питав, коли він приїде, не квапив і не був наполегливим, щоб їхня зустріч не здавалася якоюсь надзвичайно важливою подією. І, правду кажучи, Гаррі шалено вдячний йому за це.

Він потирає долонями і вводить шестизначний пароль, одразу ж чуючи, як замок на воротах тихо клацає. Дверцята відчиняються, і Гаррі неквапливо проходить далі, обертаючись і прикриваючи їх за собою. Він озирається довкола і захоплено видихає, адже думав, що Луї живе у величезному особняку з сотнею поверхів і мільйоном спалень, адже його статки йому дозволяють. Але насправді Гаррі зустрічає невеликий двоповерховий будинок сірого кольору із широкими панорамними вікнами. Кулясті чагарники висаджені вздовж кам'яної доріжки аж до сходів. Навколо розстилається газон насиченого зеленого кольору, ліворуч, за невисокими хвойними деревцятами, стоїть машина Луї, сяючи від блиску та чистоти. Праворуч розташований невеличкий басейн, біля якого розміщені м'які диванчики та шезлонги. Гаррі піднімається по сходах, викладених нерівномірно, немов у вигляді хвилі, що повільно тягнеться до головного входу в будинок. По обидва боки від сходів виглядають вуличні ліхтарики, а відразу біля входу ростуть два химерно-криві дерева.