Окупація. Прокрастинація. Депресія.

Передмова

       Я, щиро кажучи, дійсно мало кому бажаю опинитися під окупацією. Проте, існують люди, для яких це — "асвабаждєніє". І, на жаль, таких людей не змінить навіть досвід, який буде описаний далі. Зазвичай, це істоти, які нічого не досягли в мирній та вільній Україні через власну недолугість, яка, як правило, йде в комплекті з пияцтвом, і вирішили, власне, звинуватити в цьому не самих себе, а Україну. Так, як виявилося, незріле суспільство веде сееб як незріла людина — важко приймати відповідальність. То вона легким помахом думки перекидається з себе на країну. Це дуже чітко спостерігається в усіх зрізах населення: починаючи від алкашів (даруйте, слово "пияки" для них надто вишукане), які після роботи приходять пити пиво з горілкою та бити свою дружину,  та закінчуючи місцевими гауляйтерами. Власне кажучи, так склалося, що дуже часто ці два типажи — одні й ті самі люди.  

      Період знаходження у цьому анархічному пеклі руйнує людей.  Звичайно, не таких, про кого йшла мова вище. Таких неможливо зруйнувати, бо вони ніколи й не будувалися. Не будували себе як особистість, як громадянина, як окремий осередок суспільства. А якщо людина не будує себе — її за неї побудує хтось інший. Проте, зараз не про це.

         Варто розуміти та усвідомлювати, що ці аморфні істоти — теж люди. Всі жахи Маріуполя викликали люди. Буча, Бородянка, Ірпень, Гостомель, Миколаїв, Херсон, Суми, Ізюм, Чернігів, Куп'янськ — все це натворили росіяни. І вони люди.  Варто розуміти весь жах цього слова —  "люди". Ні, не свинособаки абощо. Саме люди все це роблять. Росіяни.

        До цього ми ще повернемося. Життя в окупації дійсно руйнує тебе зсередини. Я не буду вам зараз описувати як і чому, я сподіваюся, що ви повністю просякнете цим станом протягом читання історій. Скажу відверто — писати це нелегко. Ці події частково зруйнували і мене. Але ж я себе відбудую, в цьому жодних сумнівів.  Я залишуся тим, хто створює та споглядає. А вони так і залишаться тими, хто руйнує. 

ПЛУГАР НАРОДІВ

"Здєсь рускій дух!"
Але я бачу тільки ваш іспуг.
"Здєсь русью пахнєт!"
Ось ваш пáмфлет — тянуть плуг.

І плуг ламає і руйнує,
І хтось жеж плугом тим керує,
Але не тягне, він мухлює.
А тягнуть, як завжди, холуї.

А плуг ламає і руйнує,
Народи, нації, культури,
А тягнуть плуг завжди холуї!
І зось не той, хто їм керує.

"Невинні, мирні, ми холуї!
Ми тільки тягнем, він — керує!
То він руйнує, ми — будуєм!
Ми тільки тягнем, він — керує..."

Великий шлях пройшов плугар,
Йшов по кістках, й по крові йшов,
Але ввійшов плугар в угар,
І розійшовсь імперії дар.

І той плуг в мить стає іспуг,
Бо інструмент знайшов каміння,
Розбить яке бракує вміння,
Бракує духу і коріння,
Бо як ж розбить теє каміння
Коли ти — просто плуг,
А він — всього прекрасного цвітіння.