(або частина в котрій все пішло по мелодраматичні дупі)
Мона граційно стукала пальцями по круглому обідньому столі – сиділа у дворі «Хорошого мисливця», окутана криками Монденштату й щирими сонячними променями. Місце хороше, гамірливе, та її вид був справжньою дивиною - дівчина щирий прихильник думки, що витрачати гроші на їжу витівка абсолютно того не варта (й здебільшого вимушеного характеру, з причини недосконалості людського організму). Тому присутність карколомної астрологині Мони Мегустис мала лиш два пояснення – або у неї трапилось переосмислення поглядів (що по статистиці збігається з ймовірності спекотної погоди на Драконячому Хребті), або хтось покликав астрологиню на обід.
Себто причина чому дівчина вклала голову на синю рукавицю й пальцями іншого руки вибивала мелодію по столу була очевидною. «Тук тук», чекати Мона не любила - не була з терплячих… проте все стерпно - її обіцяли пригостити, очікування себе виправдовує. Капелюх зсунувся у бік, однак Мона різко відкрила очі вирівнюючи його.
Людина (що певно не є зовсім правдою, через наявність не зовсім схованих милих зелених вух) котру вона очікувала прибігла захекана і задихана, хапаючись за милого берета. Вона ніяково кивнула, відсунула за спинку крісло та сіла на місце навпроти. Мона ліниво потягнулась й перекинула ногу на ногу, дивлячись прискіпливо. Та це так, з природної вредності, мила науковиця точно не могла нічим завинити.
– Пробач за запізнання! – ніяково кинула Цукроза. Справді квапилась, забула зняти робочі рукавиці. А коли це підмітила, одразу скинула й запхала в торбину, не сміючи відводити погляду від співрозмовниці.
Вона була такою ж не від світу цього, як і Альбедо. Але якщо Альбедо був мов старий крук (себто досвідчений і виважений), котрий ніколи нікуди не квапився й завжди приходив вчасно то Цукроза була схожа на вічно квапного молодого зайця, котрому що б навчитись не тривожитись ще потрібен час. Час, у котрий вона безсумнівно щодуху старатиметься. А так, від Цукрози віяла юнацька й чарівлива безладність.
– Все справді у порядку, не хвилюйся, – спокійно відмовила Мона, примружуючи погляд. Її настрій був таким... своєрідним лиш з причини того що вона підозрювала про що буде діалог. Проте все ж ні, вона була лиш рада провести час з товаришкою по науці. І ймовірно, спільному горі. Якщо це так можна було описати
– О, я рада, – у неї мило підскочили вушка. – Ти уже щось замовила?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Зорі, грім, експерименти
Fanfiction[Фанфік по Genshin Impact] Альбедо/Мона Скарамуш/Мона Єдина щире кохання Мони Мегустис - зіркова доля, закрита на карті небосхилу. Всі інші почуття лиш умовністі... котрі, на жаль, яскараво наче сонце, світили їй у очі.
