Історія Лілі Поттер - Снейп (молодшої)

початок кінця

Цей весняний ранок видався на диво похмурий. Коридори школи були ще порожні, на годиннику була лише 5:30. Я прокинулась від мяучання Криволапика, який побачив на підвіконні пташку і намагався її зігнати. Якийсь час я лежала у ліжку і дивилась в стелю.Тут було так тепло.Мені аж надто не хотілося вставати. Але спати я теж не могла, тому вирішила спустися у вітальню і почитати. Максимально безшумно, щоб не розбудити Герміону, я взяла з шафи якийсь одяг, швидко одягнусь і вийшла з спальні. В коридорі догорали свічки. Я пройшла в здовж коридору, по сходах спустилася у вітальню, де ще нікого не було, сіла у крісло біля вікна і уважно подивилася на стелаж з книгами що стояв неподалік.
-Акціо- промовила я, піднявши свою паличку, і книга а верхньої полиці здійнялась в верх та плавно полетіла до мене. Мені залишилось лише простягнути руку і ось я тримаю "Магічні рослини та їх властивості"
-Невіл знову залишив свою книгу. Цікаво чи є тут щось про Чемерицю.-
Я почала шукати потрібну мені сторінку, але уже за хвилину в вітальню спустився Гаррі.
- Лілі... Доброго ранку... А чому ти не спиш- явно здивований Гаррі запитав мене.
- Раночку. А як я можу спати як мій брат сьогодні знову наражатиме своє життя на небезпеку- жартома відповіла я.
- Та годі тобі, я ж не кидав своє ім'я до кубку, скільки можна повторювати.-відповів Гаррі сідаючи у крісло навпроти.
- та знаю я, але я і не кажу що це ти зробив.- сумно посміхнувшись відповіла я.
- і не дивись на мене як на жертву.- цілком серйозно додав брат- зімною все буде добре. Краще скажи мені то це правда, що ти тепер з Фредом зустрічаєшся.
-що? Хто таке сказав?- ледь приховуючи рум'янець на щоках відповіла я.
Посмішка розпливлась по обличчю брата,було зрозуміло що приховувати це нема сенсу.
- після балу було зрозуміло, що між вами щось почалося. А вчора ввечері Джордж питав як би я відреагував на те що один з Візлі зустрічається з моєю сестрою.- усмішка не сходить з обличчя брата- а сьогодні я просто спитав навмання. І з твоєї реакції розумію що влучив у десятку.
-І, що ти відповів йому?- з цікавості спитала я
- Якщо це не Рон то нічого не маю проти- в кімнаті запанувала тиша на якусь долю секунди, а потім ми обоє засміялись в повний голос.
Ще якийсь час ми з братом провели у вітальні, розмовляючи про турнір та останнє випробування. У вітальню почали спускатися інші учні.
-Привіт Гаррі,Лілі.- привітався Рон, який явно не був задоволений з того що йому довелося вставати з ліжка.- то ви йдете на сніданок?
- так, звісно- одразу відповів Гаррі
- Ви ідіть, займіть місце а я піду перевірю чи Герміона, ще не прокинулась.
-ок- відповів Рон, і вони з Гарі пішли в сторону виходу.
Я в свою чергу побігла по сходах вверх в спальню. Відкривши двері до спальні я зіткнулась з Герміоною яка у той час збиралася виходити.
- Привіт Гермі.-широко посміхаючись сказала я.- ідемо снідати. Хлопці пішли займати нам місця.
-Привіт Лілі- трохи здивовано відповіла Герміона- так звісно.
Під час сніданку всі лише те і робили що обговорювали останнє випробування. В повітрі відчувалась напруга. І мені це не надто подобалося, якесь дивне відчуття переслідувало мене з самого ранку, наче щось повинно було статися. І це щось явно не хороше.
- Лілі...ти з нами- почувся голос Джорджа.
- так... О привіт хлопці- я була настільки занурена в роздуми, що не помітила як прийшли близнюки. Хлопці хитро посміхалися і сіли по обидві сторони від мене.
- Фред-  повернула голову в праву сторону сказала я, потім в ліву- Джордж.
-ПРВИЛЬНО- закричали хлопці в один голос.
- як довго ви будете продовжувати грати у цю гру- роздратовано запитала     Джинні що сиділа напроти і доїдаючи вівсянку з фруктами.
-Допомки.. - Почав Фред.
-..смерть..- підхопила я.
-... Не розлучить...-продовжив Джордж
-Нас- закінчили ми хором гучно сміючись.Джинні лише закотила очі і продовжила їсти вівсянку.
- то  що?На кого будете робити ставки сьогодні?- з захватом запитав Фред, накладаючи бекон собі в тарілку.
-ясно, що за Гаррі- впевнено відповіла Герміона.
За якийсь час живої дискусії щодо  майбутнього чемпіона, до нас підійшов професор Дикозор, поклав свою ріку на плече брата і сказав.
- Ну що Поттер? Готовий?- його механічне око швидко пробіглося по нашій компанії і зупинилося на мені.Від цього мені стало якось не пособі.
- так професоре- не надто переконливо відповів Гаррі
-тоді я чекаю тебе за 5 хв у дворі.Покажу дещо цікаве.- професор натягнуто посміхнувся всім і вийшов з великої зали.
Кілька секунд панувала тиша. Потім я наважилась її обірвати.
- то я мабуть піду, хочу заглянути ще у бібліотеку.- вставши з-за столу, я попрямувала до виходу не чекавши на відповідь друзів.
Вийшовши з зали, я пішла в сторону бібліотеки, по дорозі ловлячи на собі погляди учнів школи та гостей. Ця увага до моєї особистості була явно зайвою. Я хотіла як умова швидше сховатися від усіх цих поглядів які були націлені прямо на мене. Йдучи швидким кроком, який майже переходив у біг я швидко звернула в коридор зліва і боляче вдарилась в когось доволі високого. Мене за інерцією відкинуло і я впала.
- Лілі.. ти в порядку...- до мене потягнулася рука хлопця. Він як завжди усміхнений і впевнений в собі.
-Седрику. Вибач. Я задумалась.- беручи  його за руку і підводячись з підлоги відповіла я.
- Куди ти так спішиш? Знову у бібліотеку? -проникливо спитав юнак.
- так, потрібно закінчити реферат.  А ти...- на секунду зависла пауза- ...ти хвилюєшся перед останнім випробуванням?
Седрик усміхнувся і поклавши руку мені на плече відповів.
- У мене немає підстав для хвилювань.
І тобі не варто перейматись.- він був такий спокійний коли це говорив.
-твій брати сильний чарівник.- швидко додав Седрик- що ж, я піду щось поїм.
- смачного. - я посміхнулась у відповідь Седрику і пішла у бібліотеку.
У бібліотеці я швидко знайшла свій улюблений закуток, де мене не було видно за "вежами" з книг. Тільки тут мені було затишно і спокійно. Останній рік був надто складним для мене. З першого дня в школі я була лише тінню в славі свого брата.І мені так було комфортно. Я навіть наполягла на прізвищу свого хрещеного. Щоб бути звичайною ученицею і не привертати уваги. Але.. Від себе не втечеш. І після цьогорічного балу усі тільки те й роблять,що обговорюють бійку між Фредом та Драко через мене. З того вечора я не пла нагоди поговорити з Драко. Його важко зрозуміти. Спершу він відштовхує, а потім намагається ранити, а наступним кроком поводиться як ревнивий мудак.
- ей..Лі-лі-ан- протягаючи моє ім'я витягнув мене з роздумів Фред. Його усміхнене обличчя було просто в мене перед очима.- ти знову ховається?
- ні. Просто...- почала я.
- Просто у тебе надто багато домашнього завдання.Яке, доречі, готове лежить у твоїй кімнаті, саме тому, ти, ХО-ВА-ЄШ-СЯ. - перебив мене Фред.
Я винуватим поглядом подивилася на хлопця.
- не важливо - сказав він- ми з Джорджем йдем на поле для квідичу облаштовувати "пункт прийому ставок".-гордо додав Фред.- ідеш з нами?
- так залюбки- відповіла я.
Учні та гості що прибули на турнір стояли в черзі,  щоб зробити ставку.Хдопці з азартом в очах їх приймали. Я їм допомагала коли до мене підійшла Герміона.
- Лілі, ми з Роном йдемо до Гаррі, підтримати його перед  випробуванням. - сказала вона і одразу додала- Йдеш з нами?
- Я вас дожену- відповіла я кладучи  10 галеонів у  скриньку з підписом "Флер де Лакур" які перед тим отримала від юнака з Дурмстранга.
-гаразд- відповіла подруга і штовхаючи Рона, що залишився на дівчат з Бобатону, в плечі пішла проти течії з чарівників і чарівниць які йшли до трибун.
- Іди. - почула голос Фреда- ми впораємося і без тебе -швидко додав він підморгуючи мені.
Не довго думаючи я поцілувала його в щоку і вийшла з іншої сторони шатра.
Чарівників було багато, в основному це були учні, та серед них було достатньо працівників міністерства і батьків.Оскільки шатро для учасників було з іншої сторони, найкоротша дорога лежала через основний вхід а часу було не так вже і багато.
Я зайшла на трибуни.і побачила перед очима гігантський лабіринт який одразу навіяв на мене тривожне відчуття. Я спустилась на нижні ярус і пройшла вздовж трибун до кінця. Реле стрибнула через перила і опинилась на полі. Але тут же зупинилась. З сторони шатра вийшов професор Дикозор. Він йшов крадькома, так наче не хотів привертати до себе уваги.Я зробила крок назад. На моє щастя він  не глянув в мою сторону, махнув паличкою і в стіні з'явився прохід.Він туди швидко зайшов, а я швидко побігла в сторону шатра роздумуючи про те для чого така секретність. Опинившись в шатрі я обняла брата і побажала йому успіху.Хоча завжди в такі моменти я почуваюся спокійно і затишно поруч з братом, та сьогодні мені страшно і моє тіло видає мій страх.
- ей ти чого?- спитав Гаррі, зауваживши тої тремтячі руки.
- незнаю... Хвилююсь за тебе. - ледь чутно  відповіла я.
В цей момент ми почули музику з зовні що означало що ось-ось почнеться змагання.
-Все буде добре- посміхнувся Гаррі.
Я вийшла разом з рідними інших учасників і ми пішли на свої місця.
Там, мене вже чекали Фред та Джордж. Настрій у них був однозначно краще за мій.