Контракт

Розділ 2. Гра

Коли ми з Риною прийшли, то всі присутні згадували зоряний час Алекса, і не тільки це. Я ж у свою чергу теж приєдналася до бесіди з великою охотою. А от "таємне" кохання зірки вечірніх теревенів якось неохоче щось казала. Й то коли питали.
Мене постійно дивує чого такий акцент на Зорині та Алексі? Я знаю ще мінімум три парочки, крім приятелів, але чомусь вони стоять в тіні, на відміну від дівчини з рожевим волоссям та хлопцем в якого пальма з голови стирчить. Можливо через їх зовнішній вигляд.
Коли мене притягли, йшла одна з ігор як раз, тому ми з Зорею дивилися на учасників. Все стандартно - ті що живуть в сусідніх кімнатах, декілька з наших кімнат.
Стривайте. Таки один крендель був не те що новий, але гість не частий. Чеширський Кіт місцевого розливу. Весь в англійському стилі одягу. Хоча як англійський, скоріше просто офіційний чи класичний, що інколи йде впереміш з чимось більш несерйозним. Зараз це не грає ролі. Якщо він тут, то придумав якесь завдання. В нього вони звісно цікаві... Я б сказала що навіть в якомусь сенсі настільки божевільні, що аж страшно стає. Принаймні так мені казали. Його не люблять більшість дітей тут. І на те є свої причини.
Він якось загадав якось підкинути на стіл павука, іграшкового павука. Я не знаю як, але він опинився на вчительському столі перед уроком. А вчителька виявилося дуже сильно боялася павуків. Що ж... Коли вона його побачила на столі, в неї осталася панічна атака - урок був зірваний. Пішов резонанс та таки дізналися, що це він це затіяв. Чи просто видали йому догану чи покарання було, цього не скажу - цього вже не знаю. Але і не важливо.
Після викриття він був у директора доволі довго. Це стало причиною того, що він майже перестав заходити в гру.
При мені він грав лише два рази. Я в ті моменти не грала, чисто бачила що він в кімнаті з картами. Мені було не до гри - я прийшла за речами, котру в мене позичили. Бажання, як зрозуміла було не таке серйозне: не було такого розголосу. Більше лякає що сталося з тими, кому він загадав бажання... От і думай то він чи співпадіння... Так, не забивай собі голову таким жахом! Ти прийшла трохи повеселитися.
Зараз він вийшов на середині гри, і просто дивився на інших. Було і на що глянути запеклий бій власників двох віял, неначе кіт на мишей у коморі. Так, саме через таке його і прозвали Чеширом. Через погляд, через його божевільні ідеї.
Нарешті, "бій" закінчився, кілька учасників вийшли з гри, тож з'явилося місце для мене та Зорини. Хоч якась радість за ці дні, бо то пригнічення, то погода не дуже, нікуди не вийти, то друг їде. Гра почалася.
Кіт вирішив в цьому раунді не грати і дивився на... Мене? Марк його наче звати... Чи ні? Ні, не Марк, Марк то інший крендель, а Кіт це... Микита? Так! Микита, згадала таки. Ох, який вдалий хід на мене зробили.
Рина вийшла з битви переможцем. Не заздрю тому хлопцю, що програв.
- Ма-а-а-а-а-ар-р-рк, - промурчала та, наче фліртувала, дивлячись на суперника, що вже не знав чого чекати. Оце й суперник то і є Марк, доволі забавний русявий хлопець. Його вираз обличчя, коли дівчина сиділа, був кращим, ніж коли вона встала. - Ти йдеш зі мною.
Юрба хлопців проводжали Марка, як в останню путь, чи на далекий рейс. Не дарма, Зорина зараз з Марка зробить Марусю й усе, три дні буде зі стрілками під очима. Стоп, а коли Алекс встиг прийти?
Але ми б були не ми, якби без ідіотизму не обійшлось. Пара хлопців пішли витягати лампочки з рота. А Зорина повернулася з Марком. Виглядав він непогано і не так яскраво намальований, бо косметику витрачати на це хтось дехто явно не хотів. Я навіть виграла кілька разів та отримала кілька шоколадок. Хоч колись вони в мене будуть від хлопців не на якесь свято. Це тішить. Ще й темний шоколад, котрий я обожнюю Приємно. Не люблю молочний... Але якщо іншого не буде, доведеться їсти молочний.
Наступні години були наповнені перлів гри на бажання, у прийнятних рамках - мати проблеми знову не хоче ніхто, деяких кліток та спогадів курйозів з Алексом.
Вчергове почали роздавати карти, Микита також вирішив грати. Це вже цікаво. Він щось задумав?
Отже через деякий час прийшов час мого двобою на виживання. У якому я не вийшла сухою з води. Бо завадило віяло в моїх долонях. Як це взагалі так вийшло. А гірше те що виграв Чешир. Це точно не добрий знак. Панувало напруження. Всі погляди були на переможця, а його погляд був спрямований у мої вічі. Я можу дивитися в очі майже всім. І це якраз був випадок-виключення! Тяжкий, холодний, злий, хитрий... Це лише деякі епітети, які можу використати при спогляданні в ці кляті голубі очі. В нього навіть зіниця трохи нагадує котячу... Чи в мене вже галюцинації. Йому байдуже на те що на нього дивляться всі. Йому. Цікава. Тільки. Я. Це читалося в йому загалом, погляд то просто найяскравіше.
Він навмисне тягне кота за хвіст, дивлячись в очі, хитаючи головою з сторони в сторону усміхаючись. Невже він... Вивчає мій страх? Дивно якось. Таке відчуття, що між моментами коли його голова опинялася в крайніх проходила вічність.
- Що ж, Лелеко, - це моя місцева кличка серед знайомих і друзів, так зване друге ім'я. - Сподіваюсь ти маєш гумові чоботи та плащ? - голос парубка скрипів, проте водночас віддавав якимось солодким, навіть аж до нудоти солодким, тоном.
- А без непотрібних натяків? Прямим текстом можеш казати?
- ти чула щось про Івана Фрезо?
Не встигла я щось сказати як здійнявся галас навколо нас з дуже... Лайливих слів в сторону парубка. Загальний настрій та сенс можна передати настроєм і діями Алекса, що вже готовий був вдарити Чешира, що було сили. Може його хтось притримати? Бо страшно вже стало мені.
- Ти якийсь не нормальний. І це дуже м'яко кажучи. Бо саме після того як він зв'язався з тобою, в нього і почалися проблеми, а потім сталося те, що вже не виправиш. І то через тебе, мерзото!
Тішить що я не одна не в темі, деякі підлітки також не знали хто це за Іван, тому питання було не соромно задати:
- може ви всі хоч розкажете хто то був?
- Але я ж не кажу їй йти на тиждень чи два, всього-на-всього деньок-другий, ото й усе.
- про те ж й після цього проблеми будемо мати довго проблеми з адміністрацією мінімум! До того ж й це небезпечно. І ти це прекрасно знаєш. Не варто так ризикувати! І ти  чудово знаєш що проблема тут в іншому.
Схоже Іван це як раз один з жертв Микити. Якийсь дивний холод пробіг по спині. Таке відчуття що моє тіло десь далеко на кілька секунд.
- А знаєте... я згодна.
Стійте... Постривайте... Це була не я... Я не хотіла це казати. Чому я це сказала?! Я не хочу проблем! Я не хочу йти! Я не можу керувати собою. Допоможіть! Як на зло в цей момент я відчула мінімум десятки пар очей на собі. Обурені, здивовані, заінтриговані, невіруючі... дивне відчуття було, про те, на власний подив, вони взагалі не хвилювали. Але ж чому це вирвалося з мого рота? Просто чому?!
Від такого Алекс аж відпустив комір Микити, котрий він вже встиг схопити, з відчаєм дивлячись на мене, як і Зорина.
- гаразд, про те якщо він буде нахабніти - кажи комусь, - друг встав рівно, проте очевидно не допоміг поваленому встати, котрий і впав через відпущений комір. Поміч йому не потрібна була.
- ну тут нічого обіцяти не можу. - Микита подивився на мене знов й трохи облизав губи, показав трохи зуби. Навіть думати не хочу, які думки в нього були у той момент.
- кажи по справі, - це не мої думки. В моїй голові хтось ще, я відчуваю своє тіло десь далеко знов.
- це ж наша особиста справа, чому ми маємо її обговорювати на людях? - в це й раз Рина хотіла розфарбувати йому лице, далеко не фарбами. Це якось занадто вже. З іншого боку, якщо це бажання буде озвучено на людях є шанс, що якщо зі мною щось трапиться, то хоч швидше знайдуть мене, в якому б стані я не була б.
На жаль навіть дізнатися що від мене хочуть не змогла: в кімнату зайшла медсестра з тими двома хлопцями, й розігнала наш цирк. Засуджувати її не буду, бо й справді година була десь до пів на одинадцяту ночі. І останнє, що я чула зі сторони Микити було тихе:
- чекай повідомлення.
Як він взагалі зміг так тихо підійти до мене та розчинитися в натовпі?
Цікаво в кого він візьме мій номер? Репутація серед підлітків в нього недуже, хоч дорослі його обожнюють за самовпевненість, відповідальність. Для "вихідців старої школи" він буде мало не еталон серед нас усіх: зовнішній гарний вигляд у поєднанні з неймовірним характером, який він проявляє до дорослих, і тільки до них, на пару з харизмою. А від такого поєднання характеристик разом з яскраво-голубими очима, диявольською посмішкою й умінням непомітно з'являтися і зникати майже з будь-якого місця- не дивно, чого він - "Чеширський кіт". Та мені не дає спокою, як він міг бути водночас еталоном і тим, хто найімовірніше довів двух людей до самогубства? Може навіть і трьох. Щось тут не так, однозначно.
Проходячи темними, ледь освітленими зі стелі старими лампами, такими ж старими, коридорами, на стінах яких де-не-де лущилася фарба йти було до неможливості важко у цей раз. Бо ловити на собі погляди груп дівчат, що неначе оточили мене звідусіль. Як же хочеться провалитися крізь землю. Відчуваю себе як в школі, коли всі почали перешіптуватися про мій зовнішній вигляд моє волосся, вії, шкіру, очі. Мерзенне почуття. Не хочу це відчувати знову. Ні, ні, ні, ні! Мерзенно, перестаньте! А найбільш мене засмучує що Я не давала згоди. Я не хотіла цього! Мною щось керувало! Але ж мені не повірять.
- то ж... хтось все-таки зіграти разок по-дорослому, чи не так? - Рина не сильно штовхнула мене ліктем в плече. Я навіть не смикнулась від такого, дивлячись спочатку в нікуди, а після на дівчину. Вона була також напружена.
- Хто б казав.
- Це не важливо, бо ти - не я.
- Звісно, волосся під каре я не стригла.
- Да тобі з таким білосніжним волоссям просто злосин стригтися... да, саме злосин, щоб його. Але не змінюй тему.
- По-перше я не винна що являюсь альбіносом, по-друге я не змінювала тему.
- що з тобою відбулося? Там під час гаму ти виглядала дивно якось.
- я не знаю... На бажання погодилася взагалі не я... Ну як... Моє тіло, але не мій розум... Моє тіло... Я відчувала наче мій розум і тіло були дуже далеко один від одного.
Коли почала плакати? Подруга пригорнула мене до свого плеча та почала гладити по голові. Це допомогло, але не дуже.
- Дозволь мені невеличку нахабність, Арсель, - як будеш у лісі, збери мені квітів на гербарій.
- Знаєш зараз в мене з'явилося бажання сказати водночас дві фрази - "О'кей, домовились" та "йди до лінії горизонту".
На що вона у відповідь тільки розсміялася. Як і я. Дивно - це трохи підняло мені трохи настрій.