Не цілуй мене губами

Коли ви в прикрасах, я знаю хто ви

     День-ніч, день-ніч, знову день і знову ніч. Так, погоджуюсь, це далеко не найкращий початок моєї історії, але тим не менше, я люблю своє життя. Кожної ночі я прокидаюсь від жахливих снів, які ніби то описують моє майбутнє. Чому жахливих? Бо кожного разу це обертається для мене боком. Кожну свою фразу я записую в блокноті. Навіщо? Щоб переконатись у вірності своїх снів.
       Сьогодні мені приснились сережки, які я точно запам'ятала на вигляд. Ніколи не змальовую образи зі своїх снів, але це був саме той день. Дивно, але я взагалі не ношу прикрас, єдине що у мене є — це червона нитка на зап'ясті, яку мені подарував чоловік із храму. Віруючі люди не повинні піддаватись забобонам, але тим не менше, чому б і ні. Я щиро переконана, що саме вона і є моїм амулетом на все життя.
       Ранок, я біжу по справам, сьогодні по плану: вії, заїхати на заправку, бо закінчується пальне, купити продукти і заїхати до мами. На життя я заробляю вдома, працювати в сфері інформаційних технологій доволі просто, особливо, якщо брат директор компанії (одразу попереджую, це аж ніяк не вплине на історію). Закінчивши всі справи дівчини, яка може все сама, їду до мами. Ми сидимо на кухні, говоримо про все... Але думки в голові не дають мені спокою. О, мамо, якби ж ти знала про що я мовчу, але про це говорити просто не хочу. За нашими посиденьками мама мовила мені:
   — Юліанночко, я маю для тебе невеликий сюрприз.
     Я звичайно ж очманіла, оскільки мама дарувала мені щось тільки на свята, та і в загальному я боялась образити ії реакцією на цей призент бо, кажучи правду, в неї доволі застарілий смак. Звичайно, адже вона народила мене в 51 рік. Не видаючи свого сумніву у ії смаку я захопливими оченятами хлопаючи війками чекала на призентик. І ось вони, ті самі сережки з мого сну.
— Тримай доню, минулого року ми з татом були на відкритті модного бутику і власник надіслав кожному невелику приємність додому.
— Невелику приємність? - перебила я маму
Мама посміхнулась і промовила:
— Та дослухай ж ти, моя ясна голівонько. Наша приємність загубилась у дорозі і ми звичайно ж нічого Валентину (так звали власника, пізніше уточнила мені мати) не казали. Але вчора він завітав до нас у гості і розливаючи шампанське за нашу довгоочікувану зустріч, він спитав чи не збереглись у нас бокали, які він нам надіслав в якості подяки за присутність на його святі. Ми зніяковіли і Федір (тато) мовив, що вони до нас не дійшли. Валентин одразу, як дуже приємний мущина, відправився в магазин і вибрав тобі ці сирежки в якості вибачення.
— Але до чого тут я, мене ж не було на відкритті.
— До того, що ми відмовлялись, а він має на тебе око, сама ж знаєш.
— Ну і він знає, що моє життєве кредо «Не посіявши зерно любові колись—не знатимеш її ніколи». А сережки дуже гарні, подякуєш йому, мам.
— Можеш сама це зробити, він на верху, вже спить. Точно не буде проти, якщо ти його розбудиш.
— А чому він досі у вас?
— Приємна компанія часто може затягнутись.
    Чесно кажучи, я була в захваті від сирежок, вони ще кращі ніж у сні, але емоцій щодо подарунків Валентина подавати не можна, оскільки у мами одразу прокинеться нетипове для людини бажання звести нас із ним. А ще мама і не знає про мої сни, адже вона одразу відведе мене кудись, можливо, до священика, а можливо і до ворожки. Моя мама дуже дивна жінка, але нею захоплюються всі.
        Після наших посиденьок я поїхала додому. Завтра нелегкий день, у нас розширюється компанія, відкриття нової і бла-бла-бла. Ми з братом маєм бути присутні, як цінні люди в компанії. Тому раненько разом із сонечком я прокинусь, вдіну будь який із своїх нарядів і поїду на цю подію. Треба ж зателефонувати брату, як я могла забути? Ми маєм обговорити завтрішній день, наші образи, о котрій я за ним заїду і все інше. Але я так не хочу цього, він знову закінчить розмову тим, що я можу більше, і що хороша робота — погана робота, якщо можеш більше.
      Вечір ще довгий, можна і послухати цю маячню. Гудок і одразу піднята трубка.
— Ліно, привіт. Невже сама телефонуєш?
— Так-так, сама, дуже смішно. Вадиме, ти ж знаєш, що нам потрібно обговорити важливі деталі.
— Щодо дизайну того проекту? Я все затвердив, можеш бути спокійна.
— Ні, коли тебе завтра забрати, у нас же розширення.
— Точно, не знаю, я завжи готовий, і ти маєш завтра бути в брючному костюмі.
Невеличкий смішок і я продовжую:
—Знову фільмів передивився?
— Ліно, давай, це буде круто!
— Окей, з тебе відпустка.
   Ми завершили розмову і я вкладаючись в ліжко думала про наряд. Брючний костюм в мене є, мама минулого року подарувала. Але чи підійде він під стиль брата не знаю. В тім, це його проблеми, це ж я тут дівчина. Маючи нові сережки, до того ж красиві, не бути впевненою в завтрішнім зовнішнім вигляді не є розумним. Сонна я перебила думки в своїй голові та намагалась заснути, що вийшло в мене з великими зусиллями.
    Ранком я прокинулась разом із сонечком, записала свій сон та пішла робити сніданок. Як і кожного свята брат подзвонив першим і спитав чи можу я приїхати та домогти йому в зборах, як і кожного свята я йому відмовила, вже давно знаючи чим це може завешитись. Приступила до макіяжу, під зелені очі підходить все крім блакитних тіней, тому зробим звичайний нюд, щоб не заморочуватись, але акцент в якості червоної матової помади, яка робить мої губи спраглими я мушу додати. Із зачіскою все ще простіше, оскільки маленькою на конкурси краси я збиралась по 5 годин, то часу навчитись робити різні зачіски та укладки в мене було вдосталь. Зробивши високий красивий хвіст, який так не любить моя мама, бо для неї він «наче корова облизала» , я швидко одяглась, взула підбори LV та поїхала до брата.
    Він знову як з картинки, цікаво чи покритикує мене цього разу?
— Ліно, ти не могла вибрати костюм іншого коліру? Він не підходить під мої запонки, а фотографувати будуть нас разом.
— Закривай двері та поїхали, занудо. Твої запонки ніхто не побачить.
     Вадим хотів добавити декілька слів, але я закрила його рот увімкнувши пісню, яка теж не підходить йому для створення ранкового настрою. Та він її вимкнув.
— Не думай що я тебе тільки критукую, ти із сережками це щось новеньке.
— Це напевно перший раз, коли сама захотіла їх взяти, вони ніби самі потягнулись до моєї руки.
— Я не знаю хто ти після цього - сказав брат, посміхнувшись і наче трохи кепкуючи над мною.