Не цілуй мене губами

Чортів букет

   Ми приїхали на відкриття. Сидячи в машині та готуючись вітатись з багатьма людьми я і Вадим роздивлялись споруду та хто присутній. Все просто неймовірно виглядало. Нова споруда була дуже стильна, лофт дуже гарно поєднувався із яскравими червоними деталями, можливо тому, що це мій улюблений колір. Ми подивились в дзеркало, брат вийшов з машини, я ж чекала поки він відкриє мені двері і подасть руку. Він так і зробив, ми усміхнулись і пішли до наших співробітників, майже всі вже були в зборі. На диво наші батьки теж були присутні, а ми про це відкриття не говорили.
    Починається промова, власник компанії, який звісно ж елегантно вбраний розповідає як радий всіх бачити, як довго ми ішли до цього, хоча дійсно, щоб компанія розширилась потрібні чи малі зусилля, він вартий поваги. Деяких співробітників він покликав до себе, серед них були я і Вадим, представляючи нас публіці і дякуючи за плідну працю я замітила щирий погляд мами, вона була дуже рада, що ми досягли успіху у цій сфері. І хоча вона не зізнається, що теж вплинула на наш кар'єрний ріст, але я все розумію.
    Власник перерізав червону стрічку і ми зайшли в середину підносити бокали шампанського за успіх компанії. Атмосфера була розслаблена, брат трохи перебрав, звісно, адже я сьогодні за рулем. В тім, це його справа, нехай розважиться сьогодні. Я ж залягалась сміхом разом з Мією, вона моя хороша знайома, з нею завжди є про що поговорити. Але назвати подругою я її не можу, в мене немає друзів. Твій ворог — твій найблищий друг. Одного разу я вже обпеклась, та так, що ледь втратила здоровий глузд. Неприємна історія вийшла.
     Бокал за бокалом і я вже не контролюю своїх слів. Так щиро та без обмежень з людьми давно не говорила, проте я повністю себе контролювала. Через декілька годин алкоголь відпустив і все повернулось на свої місця. Мія та інші зробили мені декілька компліментів, а я прийняла це як потрібне. Неочікуно, адже я завжди бачила в собі недоліки, а сьогодні тільки переоцінювала свій зовнішній вигляд. Можливо на це вплинули сережки? Маячня, я ж не зовсім недолуга всерйоз задумуватись про це.
        Власник підходив до кожної компанії, цікавився як ми та чи все гаразд, свято було неймовірне і я просто не могла промовчати. З моїх вуст тільки й лились компліменти в його сторону, мені навіть здалось, що в якийсь момент він вже перстав розуміти, чи це я про компанію, чи просто залицяюсь до нього? Та це й не важливо, не можна в цьому житі все розуміти. Так вже історично склалось.
      Вечір підходив до завершення, Джон знову підійшов до мікрофону. Щиро подякував усім присутнім, когось виділив з натовпу, наприклад Валентина. Стоп, що? Він теж тут? Схоже мій розум досі затуманений, шампанське не до кінія відпустило, компліменти, напевно, дійсно було схоже, що іншли у сторону власника. На протязі дня я відчувала на собі погляди, та думала, що в мами так і залишилась звичка за мною придивлятись, але схоже на те, що це була не мама.
       Потрібно підійти до Валентина і подякувати йому за сирежки. - Подумала я і одразу вслухалась в слова Джона про нього.
— ... і дякуючи Валентину ми маємо дизайн цього чималого, не побоюсь слова, приміщення. Мені здається ми абсолютно точно відобразили його стиль із нашою компанією. Я хочу висловити неймовірну вдясність тобі — Валентин. Червоні акценти тільки надають магнітності і мені дуже приємно було чути ці слова від Юліанни...
       Джон продовжив говорити, але всі кинули погляд на мене, моє ж тіло пробирало мурахами від погляду Валентина. І стало трохи лячно, давно я такого не відчувала. Але оскільки власник вже завершив свою промову, то ми збирались додому. Я через силу підійшла до дизайнера і подякувала йому за сережки, він ж просто відмахнувся, сказавши:
— Я хотів, щоб твоє обличчя прикрашала не тільки природа.
       Дивний комлімент подумала я вже шукаючи поглядом Вадима. Помітивши, що він сам вже крокує до мене, ми рушили на зустріч один одному та пішли на автостоянку. До брата підійшов Валентин, оскільки останнім часом він добре подружився з нашими батьками, та запропонував підкинути нас, побачивши що брат не дуже тверезий. Та оскільки Вадим трохи перебрав, то і не помітив мого стану і вказав на мене, мов я твереза та сяду за руль, як ми і домовлялись.
       Чесно кажучи, я вдячна Валентину, п'яній сідати за руль не дуже хотілось. Ми сіли в його машину, брат заснув, я схиливши голову дивилась на нього і не помітила як сама засинала.
— Він ж не знає наших адрес.
     Пробурмотіла я у сні. Навіть не знаю в який момент сну це було і чи було з моїх слів щось зрозуміло. Розплючивши оченята та прокинувшись у батьків я пішла у ванну, зробила всі ранкові процедури та замовила таксі додому. Там на мене вже чекав кур'єр. Неочікувано, але приємно здивована отримала букет троянд. Сонна я не розібравшись поклала його у вазу та пішла знову до ліжка. Важкий сьогодні буде день, особливо із станом здовор'я сьогодні біда, подумавши про це я випила 2 таблетки від голови, про всяк випадок. Увімкнула телевізор і намагалась орієнтуватись у просторі. Далі у мене не мало бути важливих подій, тому часу для роботи вдосталь, тільки для здачі нового проекту потрібно зустрітись із Джоном. Сівши за проект сон переміг і я прокинулась вже наступного дня від телефонного дзвінка:
— Ало, Юліанно?
— Так, добрий день.
—Юліанно, я трохи змінив новий проет, деталі на пошті. Ви можете внести корективи у свою роботу?
— У свою роботу? Гараз- трохи дивно промовила я.
— Дякую, вибачте за незручності.
— Нічого, спасибі вам за буке..
     Та не встигла я і договорити, як Джон вибив, нічого особливого він був зайнятою людиною. З рештою ж потрібно приступити до роботи, хоча навіть добре, що я за неї не бралась, не потрібно нічого переробляти, а тільки зробити. Я знову пробую сісти за роботу, але сповіщення на телефоні вибило мене із колії. «Вас згадано у розповіді», фотографи швидко обробили фото — подумала я, та натиснула на сповіщення, але ні, це була розповідь він Валентина. Схоже, що брючний костюм, це його робота, тепер не дивно чому я все свято відчувала його погляд. Звісно, адже людині, якій я подобаюсь, неймовірно приємно бачити на мені аж 2 своїх подарунки. І.. мабуть... костюм це був подарунок скоріш мені від Валентина. Мамо, ну навіщо ти це приховала? Окей, поставлю йому вподобайку. І одразу повідомлення:
— Мені неймовірно приємно бачити на тобі свій виріб. Саме тому віддячив тобі квітами.
     Чорт, так це від нього? Ну нехай, не буду відповідати, у мене вдосталь роботи.