вибити Сволоту.

розділ ll.

я повертаю голову, і кричу у все горло. мене переповнює страх, я хочу померти, не хочу страждати. ні... я бачу Алекса з битою. він замахується на мене, і б'є по моїм плечам.
— я не знаю хто ти така, але я не бачив своїх родичів десять років. з таким успіхом, ти можеш стверджувати що ти моя сестра. —
хто?...
хто ця людина... Алекс якого я знаю,  набагато добріша людина...
я починаю повзти вперед, подалі від нього..
тримаюся за плече яке можливо вивихнуто.
стогну від болі, і хочу заплющити очі, і проснутися у себе на ліжку...
він підходить позаду, і хватає мій капюшон куртки, починаючи тягти мене.
я зі всієї сили(а ця сила маленька) вдарила його по другій стороні коліна, і вирвалася з його рук.
з якою могла, швидкістю, я побігла уверх.
але він взяв річ тяжче не тільки за вагою, але і за ступенем болі. він взяв арматуру.
довбанув мене по ногам, і я безсильно впала вниз хникнувши від болю по всьому тілу.
все обернулося тим, що Алекс якого я знала, тут не було...
він починає підходити ближче. а я відсуваюся до стінки.
Я ПОМРУ!
він стає дуже близько. його ноги по дві сторони моїх. я налякана...
я помру...
він піднімає арматуру, і я намагаюся дивитися на нього зі всім благанням душі і серця.
я.. помру.
він піднімає арматуру ще вище...
Я НЕ ХОЧУ ПОМИРАТИ!!!
— я влюбилася! — кричу я, прикриваючись рукою.
— університет Сансу, група набору 2011! я була в одному класі з тобою.. ще я бачила тебе в армії!! ти спас мене тоді, і з тих пір...
я не збиралася дратувати тебе чимось подібним, але... я занадто сильно тебе любила. — він присів на навпочіпки. я думала що все завершилося, і зараз мене відпустять, але я відвела руку від очей, в побаила його погляд... неживий, роздратований, погляд повний бажання вбити за скоєне, погляд яким він перетворив мене у камінь.
— потвори, що ти там бурмотіла.. — я не відводила з нього наляканих очей, повних сліз.
він потягнувся до мене, і я заплющила очі. заплющила я їх з такою силою, що на чорному іоні почали з'являтися різнокольорові плями.
він провів своєю величезною рукою по моїй голові, я здригнулася, але відкрила очі, дивлячись на нього.
він усміхнувся, і підвівся, кладучи арматуру на своє плече.
— підвал занадто малий для вас обох. — і тут я згадала про ту голу, зв'язану дівчину.
— як щодо того, щоб піднятися? — я стрепенулася, і меня здалося я навіть посміхаюся..
я встала, і забувши про ниючий біль в ногах, пішла за ним.
і стоячи на другій сходинці, я спитала:
— ти справді прощаєш мене?... —
— так, але... — він простягає руку...
— не з тим станом ніг, який у тебе зараз. —
і пихає мене. я лечу вниз. здавалося це було вічністю. вічність чекати поки твоє тіло напевно розірве на куски, через те що ти впала на бетон з висоти вже майже останньої сходинки.
але я видаю голосний стогін, після того як гучно приземлилася на підлогу, підіймаючи пил навколо себе.
***
— що сталося? ти якийсь дивний в останній час.
— недавно... ні, всп нормально.
— скажи ти вже! я заставлю тебе вийти, якщо ти не скажеш.
— ну, тей хлопець...
— хлопець? а, Алекс? а що з ним не так?
— як ви з ним познайомились?
— ох, його батьків вбили коли він був в старшій школі.
— ви мажете на увазі, випадок трійного вбивства три роки тому?
— так.
— я приймав участь у розслідуванні, але нас не вдалося знайти якихось доказів, чи зачіпок. і ніколи не забуду його плачуче лице. зараз в нього енергійний і веселий вигляд, але мені здається, він приховує емоції...
— я доглядаю його. якби мій син був живий, вони були б приблизно одного віку. іноді я навіть путаю їх.
— у мене теж є сумніви. таке відчуття жо вбивством керував привид. але що якщо діло рук не посторонього.
— Айзек, що ти маєш на увазі?
— на мій погляд, бачимість злому занадто очевидна. так якби це було частиною плану.
я маю на увазі...
— ти думаєш це він вбив своїх батьків?
— ... я не відрікаюся від цього варіанту.
— ніщо не залишається безкарним.
— що?
— я маю на увазі тебе. чув про тебе. ти був частиною групи слідчих. знай своє місце, оаз був понижений за поведінку. якщо це повториться у мене, існують деякі подібні повноваження. чи не так? ти не думав що дуже не гарно зачіпати почуття батька подібним чином? — Айзек опустив голову.
Пак поклав руку на його кепку.
— посміхнись. це твоя перша догана? давай краще сконцентруємося на цілі, так?
— вибачте.
***
зверху щось гупало. голосно. я прокинулася від цього. мені холодно. страшно.
я ледве підіймаю голову, яка тепер важить точно на кілограмів 5 більше ніж колись.
тепер я лежу гола, тільки в трусах.
червонію, і починаю плакати.
бляха, навіщо я сюди прийшла...
оглядаюся навкруги. поруч лежить та сама дівчина, яку я намагалася врятувати.
в неї відрізане волосся, закочені очі, і трохи відкритий рот. вона не дихає. я починаю кричати, і тягну ланцюг з такю силою, що руки от от відірвуться і залишатися з ланцюгом, а я зможу піти звідси.
але не виходить. ланцюг дуже шумно катається по трубі, коли я з визгом намагаюся відсунутися від трупу.
ноги пробирає біль. я готова померти, але не відчувати цього знову. підіймаю голову, і бачу синці на ногах трохи вище гомілки.
вони зламані. обидві.
починаю ридати ще більше, але чую як гупання спускаються сюди.
— дуже не гарно з твоєї сторони, кричати, коли бачиш леді. як самопочуття після ночі з дочкою виконавчого директора фармацевтичної компанії. ти навіть не уявляєш, скільки вона кричала, молила тебе допомогти, пока ти була у відключці, ніби ти могла чути, тупа сука. вона притупіла до кінця. було дуже сумно бачити цей процес. якщо кому й було боляче, то це мені, ця тварина вважала що краще мене. тепер глянь на неї. — він стиснув одну з її грудей. — безсоромно чіпати її груди при закоханій людині. а вона стала жорсткіше чим вчора.

я дивилася на те, як він лапає її, мені стало гидко від самої себе. він спеціально це робить. щоб поздити мене. навіщо вчора я сказала про закоханість...
— ти середнього віку, без роботи, судячи по твоєму одягу, ти лузерка. і ці шрами на твоїх зап'ястях, дай вгадаю, твій папаша бив тебе у дитинстві? в звичайній ситуації, я би вбив тебе, і дав дівчини ще трохи пожити. але я не вбивав жінок як ти з моменту смерті моєї мати.
він провів двома пальцем по моїй нозі, його рука напевно могла охопити мою голінь мало не два рази...
тому моя нога на фоні його величезної руки виглядала як трохи більша рука.
— твої ноги такі милі і тоненькі.. — коли він дійшов до перелому, він натиснув на нього. я стиснулася, і майже не закричала.
тоді щось шурхнуло. і він дістав щось з чорного пакету. це була якась їжа. він відкрив її, і встав як минулий раз.
обидві ноги по дві сторони мого тіла.
— мабудь ти зголодніла. відкрий рот. — я подивилася на нього так, як не дивилася ніколи. з недовірою в очах.
— не хвилюйся. це просто вівсяна каша. — він залив одну ложку каші мені в рот, і я досі шокована його перепадами настрою, дивилася на нього, не в змозі зрозуміти, що не так з цим чоловіком. не в змозі поки прийняти його такого.
— якого чорта, не розливай її! ця вовсянка з морськими вухами, 6 000 вон за банку, а ти розплескала її! — він нависнув наді мною, і впихнув ложку закриваючи рот рукою.
— це між іншим дорога хрінь, окей?
смачно? ти маєш бути мені вдячна.
єдина причина, чому ти можеш щось спробувати, у тому, що я зберіг тобі життя... чи ти думаєш, що мертвець зможе розпродувати це? як відчуття? ти переплюнула цю дівчину. — я досі закохана в цю людину. і я не хочу ображати його, бо тоді, мені буде ще гірше.
— все чудово... — він перевертає кашу, і вона виливається на мою щоку.
— і якого біса тобі буде це подобатися? ідіотка. — залишки він виливає мені в рот. а потім нахиляється і цілує. цілує не те що б забрати кашу, а цілує так, ніби...
ПОЦІЛУНОК?
з моїх очей пішли сльози.
чи не це роблять люди коли зустрічаються чи кохають однин одного? Алекс поцілував мене...
мій рот повний овсянки, але він... поцілував мене....
він відсторонився від мене, витер губи.
я огидна, але він всеодно поцілував мене...
— Алекс... — майже муркочу я через сльози.
він такий добрий... мені так подобається його доброта.
я ковзнула лівою ногою вверх. тоді він повернувся, і сказав:
— твоя ліва нога у порядку? — я подивилася на нього, не розуміючи про що він говорить.
— якщо ти у порядку, можна було б мені сказати про це. чи як мені ще дізнатися про те що тобі краще? якщо ти нікому не скажеш, ти будеш єдиною кому боляче. ти знаєш? — в кутку звякнув великий молот.
тоді Алекс наступил на мою голінь.
— ні! Алексе не треба!!! п-почекай! — я смикнула руками, і ланцюг звякнув по трубі.
я кричала як могла, намагалася знову докричатися до доброго Алекса. який не зробив би це.
— ПОЧЕКАЙ! НІ! БУДЬ ЛАСКА! — він замахнувся молотом уверх.
хрясь.
                                                   Далі буде.