вибити Сволоту.

розділ lV.

Алекс підсовує кастрюлю майже до мого носу. що ж робити...
якщо я скажу правду і порошу вибачення, він вибачить мене?
безглуздо бігти, він здогадався про отруту.
він відріже руку чи ногу як мінімум.
може, краще отруїтися, чим вмирати довго і болісно? не знаю. я не знаю, але моя рука сама несе ложку до рота.
все буде добре якщо не ковтати.
не ковтати..
не ковтати..
тільки не ковтай.
— ха, подивися на своє лице. — він приблизився. спочатку взявся за щоку,
— я казав тобі посміхатися, але зараз я зрозумів — він підставив два пальці до горла.
— на негарному обличчі, і посмішка не гарна. — і він давить на моє горло, заставляючи мене ковтнути.
він почав їсти, а я тим часом боялася дихати.
— хм.. солонувато..
«пісня замовлена слухачем 002» — пролунало з радіо.
«strumming my pain with his fingers
singing my life with his words
killing me softly with his song»
я мила посуд після вечері, і оглядаючись, дивилася на двері. мене зтошнило, і я виблювала борщ прямо на вимиті тарілки.
Алекс все ще в підвалі, я можу ви..
не вспіла я договорити, як моя голова закрутилася. що зі мною..
якщо.. зараз..
але двері почали кружляти. я не розумію що відбувається.
Алекс вийшов з підвалу, і побачив як я лежу на підлозі, майже не рухаюся.
він нічого не зробив! просто взяв мене на руки, і заніс в підвал.
але не доходячи до ланцюга, він побачив мій стан, і піднявся зі мною, кладучи на тец самий матрас, на якому я лежала тоді вперше.
Алекс почав мішати щось в стакані але я була не в силах навіть підвести очі.
— це вода з сіллю. пий. — взявши мою голову в руку, він підняв її, щоб було зручніше пити. я випила все до дна.
— воно викличе блювоту, якщо захочеш, роби це в таз поруч. — він поставив таз біля матрасу.
— спи. — а тоді пішов геть.
я блювала ще разів 3 напевно.
потім я заснула. спала я до того моменту поки мене не розбудив крик.
— А-А-А! РЯТУЙТЕ! БУДЬ ЛАСКА НЕ РОБИ ЦЬОГО?! — я підвелася, щоб зрозуміти звідки іде шум. 
в дверному отворі стояла чоловіча фігура.
він зробив два кроки вперед, і я розпізнала Алекса.
— вже проснулася? тобі краще?
— так — я хотіла встати, але він поклав на мене руку, і сказав:
— ні, лежи. тобі треба повністю відновитися.

я знову лягла.
— Алексе, ти у порядку?
— що?
— а.. та ні, нічого..
— ти, дрібна засранка, нічого не хочеш мені сказати? нужбо, тобі ж є що розказати! — я
мовчала.
— не скажеш? 5... 4... 3... 2...
— а! це... можна потім теж їсти за столом?
— здивувала. про що ти взагалі? тобі не подобається цей маленький столик? це вже занадто. це предмет чужих спогадів.
— спогадів? ...на столі багато подряпин.
— а ти сьогодні доволі прониклива. через хворобу ти в не своєму розумі? — чомусь я здригнулася після цих слів.
— не бійся, не бійся. так як в останній раз я бачив батьків в третьому класі старшої школи... скільки розумів назад це було... і тоді був в молодших класах здається? я згадую як їв сидячі навпроти матері. ми їли внизу, а не за головним столом. бо стіл - це місце для голови сімейства. мати казала «нужбо Алексе, треба бігом їсти, і йти в школу.» батько нас бив. було багато більше неприємних випадків, але немає сенсу зараз про них говорити. шкода що я говорю про це да щей такій як ти. відчуття так собі.
— в-вибач..
— да яке «вибач»? давай-но я краще «досліджу». ось наприклад шрами на зап'ясті, це твій батько зробив? — я відсмикнула руку.
— ні.. у мене з дитинства немає батьків. я з бабусею і...
— і?
— з дядею...
— що дядею?
— живу....
— дурепа... и навіщо ти це зробила?
— мені було самотньо.. для мене це як шкідлива звичка. навіть в поліції декілька разів була. але не можу закінчити з цим. дуже тяжко..
— мда.. як багато патетики.
— і в підсумку, ти стала сталкершою і збоченкою? найбільше ненавиджу таких як ти. і сдохнути не можуть, і жити нормально - ні. тільки на скаржитися здатні. помішані на тому що вони самі самотні. одній тобі самотньо і тяжко. не драматизуй. гидко слухати. — я схилила голову, і заплакала. його слова розбили мене вщент.
— тоді, що ти хочеш від мене?
— ти і я.. не бачу сенсу говорити про батьків яких уже немає. хоча, я зараз живу наче з мамою. бувало коли я спав у цій кімнаті, вона стукала у двері. і стурбовано звала мене. і коли я лякався і не міг заснути, вона злилася. але з деяких пір, все добре. чому? навіщо? я довго думав, намагаючись зрозуміти причину. але тепер є ти. і хоч ти лежиш у підвалі мов зламана лялька, мені якось спокійніше просто від того, що у мене хтось є. до того, ти любиш мене. це надихає. ти ж через це питаєш, що тобі зробити для мене? — як точно він описав мене. «зламана лялька». тільки через кого вона зламана, і чия вона лялька, він не уточнював.
Алекс взяв моє зап'ястя, і почав виціловуввти шрами.
— а..
— нехай це буде відповіддю.
— Алекс... — він приблизився до мене, чіпаючи мою нижню губу.
— ні.. мене тошніло.. і запах.. — він притягнув мене до себе, і жадібно поцілував. мої вуха почервоніли. і я відірвала його руку від свого лиця, і нахилилася до нього. він впирався спиною в стінку, а я нависала над ним, цілуючи. захоплюючись поцілунком, я закусила його нижню губу, і відтягнула її. він промичав, і почав відштовхувати мене. я відсторонилася від нього, а він досі тримав руку на можемо волоссі, тримаючи його у купі.
я опускалася, поки не дійшла до паху.
— Алексе... можна тобі відсмоктати?...
— хах, ні, це огидно.
‼️‼️‼️
— якщо так хочеш, можеш рукою. — він взяв мою руку і приклав до члену.
я терла рукою вверх-вниз.
— а.. великий.. твердий.. а якщо він увійде в мене?.. — я не можу себе стримувати...
я стискаю юбку в руках, і починаю стогнати.
— ах.. Алексе.. — я кінчила, і впала на Алекса. його сперма залишилася на моїй руці. тому я почала гратися нею..
— ха-ха — протянув Алекс.
я валялась на ньому як на великій подушці.
— ой, потрапило на підлогу... я витру одягом.. — Алекс почервонів, і прикрив рот рукою.
‼️‼️‼️
думки постійно утікають в другу сторону. я постійно думаю про та що відбулося вчора.
я майже гублю відчуття реальності.
я беру каструлю з супом, але літаючи в хмарах, там, мені забули нагадати що перед цим треба взяти рушник на руки. і каструля голосно падає на підлогу розливаючи весь суп.
ні! мені знову попаде!
із-за спини, я почула:
— ей! що сталося?
— в мене рука ковзнула, я зараз да все приберу! —
він знову мене накаже!
Алекс бере мою руку в свою, і я задмурююся, боячись що буде боляче.
але я відчуваю прохолодну воду на своєму зап'ясті яке обпеклося.
— а.. боляче напевно.. здається будк червоним. — він не буде бити..?
— ти у порядку? — чи в порядку я?
— нормально.. — кажу я.
чому? колись йому було байдуже на те що я отримую травми.
він прикладає лід до опіку, ніжно тримаючи руку.
чому.. але знову в кімнаті з'явився звичайно Алекс, який ні дня не може прожити, без образ в мою сторону.
він замовлю лід мені в рот, і починає сміятися. потім він взяв мою щоку в свою руку, і погладив пальцем.
— ти така мила коли червонієш. прохолодно? зроби і мені прохолодно.
тоді він поцілував мене, забираючи лід до себе. відсторонився, і посміхнувся розжовувати лід.
— прохолодно.
було відчуття що це був не Алекс а його брат близнюк, просто з іншим характером...
якийсь час це відчуття чудородності, змушувало мене тривожитися.
однак, цією доброю, протягнутою рукою, він мив мене кожен день. одягав у випраний одяг. але саме цікаве і дивне: він не закривав мене у підвалі.
як так вийшло, що ми розділяли ліжко?
я потягнулася рукою до його лиця.
можливо...
можливо..
ми..
він почав сміятися.
— ха-ха, домагаєшся поки я сплю? — я відскочила від нього, злякавшись.
— ти така старомодна..
— ц.. це не так!
— що не так? ти можеш доторкнутися. якщо ні, мені зробити це першим?
він потягнувся до мене, і поцілував, потім перевернув мене, і навис. почав спускатися нижче. до шиї. потім підняв мою футболку, і заліз під неї, опускаючи її.
— тепло, наче у мами в животі.
— Алексе..
він почав вилизувати ключиці.
потім він виліз з-під моєї футболки.
— твоє тіло стало дуже гарячим, тож... — він почав знімати з себе одяг.
‼️‼️‼️
— минулий раз ти казала що хочеш відсмокатати. спробуєш?
я зняла з нього труси, і почала вилизувати член, але я не чула ні вдохів, ні стогонів..
— а.. ти справді не вмієш. Кораліно, дивись на мене. — він взяв мої пальці, і почав їх облизувати, показуючи як треба відсмоктувати.
— більше язиком. — потім він наклонив мене, і сказав:
— спробуй ще раз.
я спробувала. тепер я чула ці бажанні звуки.
— так.. ось так.. добре...
він кінчила прямо на лице.
— вибач не думав робити це прямо на лице.
тоді поцілував.
— дякую.
‼️‼️‼️
я сиділа на кухні, і не розуміла що відбувається. просто втупилася в стіну.
— що сталося? в тебе вигляд розгублений.
ти не голодна? трохи рано для вечері. пошукаю чим можна перекусити. піде якщо я виберу? — я махнула головою.
він більше не приказує і не принижує..
і більше не змушує мене займатися справами по дому.
після того дня, потреба в цьому пропала.
він перев'язав мої ноги.
— вибач, протерти так, ти ж розумієш що ми не можемо піти в лікарню? — я посміхаюся і махаю головою.
— ти добра. — він поклав голову на моє коліно.
так прошов деякий час.
я заснула на столі, а за вікном в тей час був дощ. я чула як Алекс говорить з висмоктує по телефону.
— а, на вулиці дощ, я вже виходжу, це займане небагато часу. в кафе в якому зустрічалися минулий раз. так, добре. Кораліна!... Кораліна? спиш? — він провів по моїх спині рукою. а коли він вівдійшов, я відкрила очі. він сидів під столом, і дивися на мене.
— що? сплячою прикинулася? — я злякано здригнулася.
— ні-ні, спи далі, не треба було казати. так ось, в мене з'явились справи, і я маю ві'їхати. не посидиш трохи у підвалі? — я відвела очі, і перестала трохи посміхатися.
— я скоро поверну.. а.. образилася?..
добре, тоді побудь тут, придивися за будинком. через дощ у підвалі сиро. — він поцілував мене у щоку.
— скоро повернуся. не переходь межу! — він погладив мене, і підвівся.
— спи, я буду біля семи вдома. — я заплющила очі, і продовжила спати. Алекс пішов. знову тей годинник нагадав про себе:

тік-так-тік-так-тік-так!

я відкрила очі, і подивилася на час. було шість.
небезпечно виходити одразу. почекаю ще 15 хвилин. але треба спочатку переодягнутися. я підповзла до пральної машинки. на секунду мені здалося що в машинці не одяг лежить, а купа людських кінечностей.
я потягнула одну з рук, і назовню вивалилося купа тіл. всюди була кров. смерділо гидко. але я затрялся головою, і всі тіла стали звичайним одягом. я переодягнулася в тей одяг, у якому була тоді...
годинник показував 6:10.
ще п'ять хвилин.
я дивилася на двері, як вони приближаються з кожним моїм недокроком.
але я уявила руку Алекса з ножем на своїй горлянці. і коли моя рука перейшла межу, в уявлені горлянка вже була розпорошена.
але я підняла руку, проводячи рукою по горлянці — вона ціла.
я продовжувала йти. і нарешті побачила тей самий годинник, від якого я іноді прокидалася вночі, від кошмару, а стукіт годинника був моїм серцем.
і ось. я біля дверей.
— пора повертатися — кажу я, і кладу руку на ручку.
— знову в те місце... —
Алекс підходить позаду.
— не підеш? хіба ти не наважився йти до кінця, коли скористався червоною отрутою?  нікуди йти?  неправда.  є ж?  до сім'я яка оберігає тебе і любить більше ніж будь-кого.  дядько чекає на тебе, і хвилюється.  він приготував постіль. — я з'їхала по дверях. я не знала що робити. але я точно знала, тут мені краще чим там. згадала як дядько вперше зґвалтував. і яка я була безпомічна...
— то, як ти поступиш? — повторив Алекс.
— я...

як поступити...

я згадала всі моменти з Алексом і мені стало так добре.
чиясь рука доторкнулася моєї щоки.
— Алексе.. я люблю тебе...
— правда? — він грубо підняв моє підборіддя.
— ПРАВДА?! — його лице було страшним...
— ПРАВДА? ТИ ВПЕВНЕНА? ВПЕВНЕНА? НАЗАД ДОРОГИ НЕ БУДЕ? ТИ ВПЕВНЕНА? давай будемо разом до кінця......

тік-так-тік-так-тік-так!

нікого навкруги. будинок пустий.
але я не знаю що робити. вже 6:40.
я почула звуки ножа.
обертаючись, я готова була до всього, але ре до цього.
Алекс різав моє горло. мої очі відкриті. вони наче живі, але ні.
Алекс встав, і почав підходити до мене.

тік-так-тік-так!

БУМ БУМ БУМ БУМ!!!

нікого немає... час?? ще пів години.. здається я так зійду з розуму.. я краще повернуся.. я повернусь.. краще ризикну сотню раз, але не залишуся. Алексе... прощавай.

я відчинила двері. в ніс врізався запах дощу, і вулиці.
гарно...
але слабкий запах сигарет...
«killing me softly with his song
killing me softly with his song
telling my whole life with his words
killing me softly with his song»
ДИЯВОЛ! ВІН ТУТ!!
Алекс сидить на сходах, і курить.
                  
                                                        Далі буде.