поза правилами

я зможу поїхати залишивши тебе

-вибач, що був таким.-шепотів він їй на вушко.

-і ти мене вибач.-у відповідь казала дівчина.

-ти поїдеш? Ти не відмовишся?-мелфой.

-поїду, слова не розкидую на вітер.-Елізабет.

Він відсторонився і узяв її за руку.

-тоді, ці 5 днів будуть для тебе.-усміхнувся він.

Він потягнув її за руку у зал, вона уперше сіла з Мелфоєм за стіл Грифіндору.

-смачного, друзі.-він усміхнувся і протягнув руку Гаррі.

-дякую, ви теж беріть їжте.-потиснув руку у відповідь Гаррі.

-а що між вами сталось, що в такі ж прямо друзі?-засміялась Елізабет.

-ми стали друзями після того як він допоміг мені не потрапити в халепу!-засміявся рон.

-в яку халепу? Почекайте, я правильно зрозуміла, що Мелфой, Драко Мелфой допоміг Рону?-Елізабет.

У дівчини були очі як великі блюдця, її очі бігали по обличчю Мелфоя, шукаючи брехню.

-так, люба, ти усе правильно зрозуміла.-посміхнулась Герміона.-Драко допоміг нам

-Тобто, усі ці 5 днів ми будемо друзями?-елізабет радісно посміхнулась.

-чому тільки 5?-запитав рон.

Дівчина опустила погляд в низ і потім наділа криву посмішку.

-тому, що я переходжу в іншу школу!-крикнула вона.

Рон подавився лимонадом. А Герміона розлючено подивилась на неї.

-і як відреагував твій батько?-прогриміла Герміона.

-погано, я сильно на нього накричала, мені за це соромно, я його образила напевно.-тяжко видихнула та.

-твій тато зрозуміє тебе незабаром-підтримуючи казала Герміона.

-я не обдумуючи вилила весь бруд на нього, я не знаю що буде далі, він напевно образився.-Елізабет.

-Елізабет, але ж ти його дочка, він тебе зрозуміє-заперечив Гаррі.

-давайте, на цю тему ми поговоримо потім-Елізабет.

Після цієї розмови, вони сиділи та розмовляли просто так, але так як був вечір усі розпитували кожного, "душевні розмови"

-Елізабет, твій тато казав що ти не розмовляла після смерті матері, як це? Що ти тоді відчувала?-поставила питання Паркінсон.

Чому це були такі посиденьки? Тому що був вечір перемир'я, усі сиділи у великій залі й розмовляли про своє.

Те питання, яке поставила Паркінсон змусило звернути увагу усіх хто сидів у залі, сміх дівчинки припинився.

Елізабет опустила очі і завмерла. Її брови нахмурились, а очі стали скляними.

Але взявши себе в руки, вона підняла голову, а потім погляд.

-лікар тоді казав..що це шоковий стан, я мовчала півроку, бо в голові була все ще той день.-елізабет.

-що за день?-Паркінсон

-це тебе не стосується.-відповіла вона.

Дівчина піднялась і не повертаючись до своїх друзів промовила речення.

-я втомилася, побачимось завтра.-холодно вимовила дівчина.

Вона пішла якомога швидше, забігши у свою розтрощину кімнату...