Червона перлина

Бонусний розділ

— Охоронці Діви — гідні хлопці.

Відірвавши погляд від склянки віскі у руці, я поглянув на чоловіка.

— Гідні люди повсякчас гинуть.

— Ваша правда, — відповів командувач вартових Узвишшя. — Однак вдатних юнаків у Солісі зосталося геть мало.

— З цим важко не згодитись.

Кілька митей я спостерігав за командувачем Джансеном.

— Одним вартовим більше, одним менше, чи не однаково?

Пильний погляд командувача стрівся з моїм.

— Якби я справді так уважав, мене б тут не було. Я просто кажу, що було б прикро втратити одного з них.

— Прикро чи ні, та я маю бути якомога ближчим до неї. Перебування на Узвишші мені нічим не зарадить. Ти знаєш це. І також усвідомлюєш, що поставлено на карту.

Я нахилив голову. Якщо Вознесені довідаються про те, на кого насправжки працює Джансен, не знести йому голови. Він добре це розумів.

— Позаяк зараз місце охоронця Діви зайнято, ми повинні його звільнити.

— Звісно.

Джансен провів рукою по волоссю, потираючи потилицю. Під простою брунатною тунікою, що він зазвичай носив, напружились плечі.

— Це не означає, що мені має подобатися те, що буде зчинено.

Я слабко усміхнувся його словам.

— Якби тобі було до вподоби, ти б став кориснішим для Вознесених. Вони, як ти знаєш, люблять насолоджуватися чужим болем та безглуздими смертями.

Командувач злегка підвів голову, усвідомивши, що ми тут спокійнісінько собі обговорюємо смерть невинної людини. Утім, між нами не було ворожнечі. Ніяким моїм злісним учинкам не переважити того лиха, що Вознесені завдали моєму народові й народові Солісу.

— Що вам відомо про Діву? — спитався Джансен.

Я знав, що її звуть Пенеллафі.

Відав, що її старший брат вознісся.

Знав, що вона — улюблениця королеви.

— Мені відомо вдосталь.

Командувач похитав головою зі сторони у сторону, розминаючи шию.

— До неї виявляють прихильність багато людей, не тільки королева.

— Як це можливо? — спитав вовчен, що стояв коло вікна. — Нечасто побачиш її на людях, а розмовляє вона й того рідше.