Winter Flower

Частина 1

Коли Техьон тікав із дому в якому вітчим доводив до божевілля своїми знущаннями, він і гадки не мав, що потрапить до хижих лап хуртечі. Він не був сильним вовком, його можна було б назвати ніжним, але на серці завжди тяжіла туга за сім'єю, котра розлучилася; ця туга змушувала його зціпивши зуби крокувати вперед.

Проте навіть найтерплячіші люди вичерпують своє терпіння. Не витримавши чергового безглуздого наказу вітчима і подальшої наруги з того, що його внутрішній вовк мабуть геть ґиґнув, а то й хоче вишкірити зуби, він зірвався. Техьон вже навіть не пам'ятає свого справжнього обличчя. Все-таки смерть рідного о-тата вдарила по ньому надто сильно. Начебто і виріс уже, розпустився немов бутон квітки, котра ласо пахне, а дитячий біль придушити не годен. З того часу він не почувається любим.

Утекти подалі від нелюбого холодного дому було надто палко-раптовим рішенням. Необміркованим. На виході з села сніг кружляв великими клапотями, але спокійно падав додолу. Погуляти лісом, освіжити голову серед диких дерев теж не найкращий вибір.

Раптом здійнявся вітер. Сніг хвацько закружляв, той врізався в його ланіти, танув, обпалював ніжну шкіру і забирав тепло. Техьон мружить очі, відчуваючи холод, котрий пробирається по ногах у тонких валянках, і хоче повернутися. Погано бачить, намагається йти по пам'яті, бо стежки засніжило.

Техьон губиться. У нього геть не залишилося сил, сніг застилає погляд, він не може продовжувати шлях. Більше не може йти самотужки. Спирається на дерево, сповзає по ньому, опускає голову на коліна і обіймає її змерзлими руками у в'язаних рукавичках. Повіки повільно заплющуються.

***

Він прокидається в лісі і бачить дерева, що танцюють і щось незбагненне, золотаве. У горлі пирхота, його тіло горить і заливається потом. Увесь одяг змок, прилипаючи до його тіла. Він здивовано помічає, що ланітою притискається до чиїхось гарячих оголених грудей.

Стогін потреби несподівано лунає з його вуст, людина напружується, міцніше стискає руки, котрі тримають його палке тіло. Перед очима танцюють плями, а біль внизу живота раптово накочується сніговою лавиною. Техьону здається, що він сконає від неї.

Людина, а точніше альфа, судячи з запаху, гортанно гарчить. Він це глибоке, але геть не загрозливе гарчання відчуває ланітою, чує вухами, і сутність омеги відчуває заспокоєння. Ким би не був його рятівник – це сильний самець. Біль у животі притуплюється, але раптово з'являється бажання порухати сідницями. Техьон так задихається від поєднання відчуттів, що несвідомо притуляється зашмарканим носом у шию і непритомніє, відчувши запах сильного альфи.