Пожильці на Ґримо, 12

Розділ 1

Ця ванна кімната могла б бути найкрасивішою з тих, які доводилося бачити Герміоні: пастельно зелені панелі на стінах, вітраж із квітами (які всихали, щойно вона заходила), мармуровий умивальник, безкрайня ванна і крани, що сяяли, наче імператорська корона.

Один з них якраз із шаленим свистом пролетів у сантиметрі від обличчя Герміони і вгатився у стіну позаду. Фонтан крижаної води плюхнув угору й облив Герміону, яка вже вищала на повну. Ранкова бадьорість, от і вона!

Десь позаду почувся скреготливий смішок.

— Крічере! — люто заволала Герміона.

Вода продовжувала бити їй в обличчя.

— Крічер тобі не раб, — прогаркав старий пердун, повертаючи їй її ж нотації про долю хатніх ельфів.

Герміона пірнула під раковину у пошуках вентиля. Вода має перекриватися десь тут, еге ж? Тим часом крижаний струмінь намагався буквально вполювати її. Насправді вона сумнівалася, що це витівка Крічера. Просто будинок ненавидів її. Кляте блеківське кубло мало душу і ця душа прагнула знущань над непроханими пожильцями.

— Будь ласка, допоможи як друг! — Герміона з усіх сил напружилася, але вентиль не збирався закручуватися. — Або бодай як істота доброї волі, — вона натужно покректала над вентилем і застосувала останній аргумент: — У мене день народження!

Вона вже встигла геть закоцюбти під струменями крижаної води. На щастя, в Крічера таки були залишки совісті. Герміона відчула подих магії поряд і вентиль закрутився. Фонтан висох, а труби водогону застогнали, обурюючись, що хтось завадив будинку чинити насильство з самого рання.

— Дякую, — проклацала зубами Герміона, тремтячи від холоду, і почалапала за чарівною паличкою.

— Прибереш сама, — зблиснув очима з темного кута ельф. — І ремонтувати Крічер нічого не буде.

Герміона на мить зупинилася.

— А за гроші?

Запала довга пауза.

— Я подумаю.

Що означало буквально так.

Однак Герміона була рукожопою, коли доходило до побутової магії (як з цього висаджувалася Молі!), тому прибирання води напівмаґлівськими методами забрало в неї купу часу (Крічер тайкома спостерігав, відпускаючи зневажливі смішки). На роботу вона вилітала стрілою, ще й часу на сніданок не лишилося.