Заповнивши всі звіти я йшов по вулиці.
"що я роблю, навіщо я хочу попередити Дазая, він же не повірить! А навіть якщо повірить то мабуть буде радий...."
Аж раптом я побачив його. Він ішов по тротуару біля парку. Раптом, з-за рогу почувся постріл.
"Ні, ні, ні, ні" — я наповнився жахом коли почув цей звук.
Дазай не встиг зреагувати. Куля.. Куля, вона поцілила прямо йому в груди.
—Дазай! — Крик вирвався з мого горла, а ноги понесли туди —ні ні ні ні, будь ласка! ХТО НЕБУДЬ, ВИКЛИЧТЕ ШВИДКУ! — закричав я на всю вулицю.
Мої ноги підкосились, і я присів біля Дазая
—Чує? — прошепотів шатен і закашлявся
— тихо, не говори, не витрачай сили, зараз приїде швидка, все буде добре... — сльози покотились по моїх щоках.
— Чує, мені це вже не допоможе..
— Ні, ти не можеш померти! — я не дав йому договорити.
— Чує послухай! — Дазай підняв руку і торкнувся моєї щоки долонею
— Мій шанс вижити зараз мінімальний. І.. я люблю тебе. Любив і любитиму. — в будь якій іншій ситуації, якби Дазай мені це сказав я б розізлився. Але зараз я міг лише дати волю плачу.
— Я теж тебе люблю, Скумбріє..
Дазай притягнув мене до себе і міцно поцілував, перш ніж піти. Це те саме прощання назавжди... Я ще не готовий до цього.. Я ніколи і не був б готовий..
— Що я робитиму без тебе.... — прошепотів я але відповіді вже не було.
Дазая вже не було.
Біль.
"Він так поцілував мене перш ніж піти."
— Будь ласка.. не лишай мене..
Я підняв руку і витер сльози але на очі нахлинули нові…
ВИ ЧИТАЄТЕ
Summertime sadness
Fanfic"Тільки діамант може відполірувати діамант" Чи не ці слова, пане Морі, ви сказали мені та Дазаю? Але що, як один діамант загубиться? Тоді другий розіб'ється. Зсередини.
