Коли відлік скінчиться

Розділ 7 | Джеффрі | Так просто

— Я не вірю  в те, що це все зі мною відбувається, — нарешті, порушуючи довготривалу тишу, прошепотіла Агата. У грудях неприємно закололо й Джеффрі просто безсило опустив голову. Йому хотілося, аби це сталося з кимось іншим. Не важливо вже, чи була б та «інша» гіпотетична людина справді винною, головне, щоб це була не Агата. Це й зараз не могла бути Агата.

— Я придумаю вихід з цієї ситуації, — хриплий, осівший голос лише придав небажаного трагізму.

— Ох, мій маленький відповідальний Джеффрі, котрий завжди шукає цей сраний вихід...

— І знаходжу.

— Припини вже.

— Припинити що? Допомогати тобі?

— Робити необдумані речі заради інших. Я знаю тебе й те, про що ти зараз думаєш. Навіть не смій наражати себе на небезпеку.

— Або що?

— Припини себе поводити як дитина, — Агата раптово підняла свої, як завжди, сумні та великі очі, в яких можна було прочитати цілі оповідання. Вона підсунулась до хлопця, лагідно доторкнулась своїми пальцями до чужих, якось ностальгічно усміхаючись. — Можливо, це просто розплата за всі мої погані вчинки. Сказати чесно, я навіть згодна це все прийняти, якщо це дійсно так.

— Тоді якщо доля вирішила нас карати за минуле, я вже повинен очікувати свої останні дні, — штори похитнулися від зненацького нічного протягу. По тілу пробіглися тисячі мурашок, чи то від відчуття холоду, чи то від очікування чогось жахливого. Скільки років вже Джеффрі з цим очікуванням жив?

— Ну чому ж так, — дівчина зітхнула, міцніше стискаючи холодну руку. — Повертайся додому — до мами. Вже пізно.

Джеффрі не хвилював зараз холодний протяг, самотня матір чи пів третьої ночі на годиннику. Його так само не хвилювало те, що він сидів в Агатиній кімнаті на підлозі, не зробивши жодного домашнього завдання на «сьогодні». Він почував себе приречено, самотньо та знову повернутий у минуле, з тими самими проблемами, від яких так старанно намагався втекти. Агата так і сиділа притиснувшись до чужого тіла й думаючи про щось своє. Навіть звуки власного серця пересилювала нестерпна та небезпечна тиша. Ніби все було мертве. Ніби сам Джеффрі був мертвий. Тіло мимоволі здригнулося.

— Все добре? — Агата виринула з власних думок та уважно глянула на друга. Той спокійно кивнув. Попри пекуче небажання, він все-таки піднявся на давно онімілих ногах та розвернувся в сторону виходу.