"Доленосні зустрічі"

Тіні минулого

Сценарій: вони відкриваються читачеві.

Постаті: Дайнслейф, Кая, Ділюк, Альбедо, Джонлі, Сяо, Тарталья.
Приємного читання!

***

Дайнслейф

Привид нації зірок сидів на краю скелі зорелова.Дайнслейф, кидаючи свій зір на лазурне небо, завше здумував гордість всього людства, яке зрештою не було годним існувати з богами в злагоді.Але не роздумувати він прийшов, а просто чекає свого напарника.Ти запропонувала стрітися тут, адже це "атмосферне та погідне місце", а Дайнслейфу було однаково.І лишень зорі порушували його спокій.
Він зорив на них мрійливо та з надією, яку потім сам своїми думками і загасив.

Із дум його вивели неквапливі кроки.Він швидко повернув голову в твою сторону, після чого з полегшенням зітхнув. — Вибач, думала, зможу розібратися зі всім спритніше, —  мовила ти, підходячи ближче. —  Це неважливо, краще поговорімо про відомості, які кожен з нас зміг відшукати, —  сказав Дайнслейф, схрестивши руки на грудях. — Трясця, ти справді хочеш забути про всю цю атмосферу і вкотре мучити себе без відпочинку? — із невеликим засудженням та турботою мовила ти. Чистокровний представник зірок трохи замислився; він і справді ввік віддавав себе решткам минулої величі, забувши про життя, хай воно й не найліпше.

Ти присіла біля краю скелі та рукою запросила його до себе. — Нумо, ким би ти не був, ти не залізний, —  сказала ти, відвернувши вічі в бік зір, марячи колись досягнути їхнього сяяння.Дайн спочатку стояв мов укопаний, задумавшись; однак згодом все-таки він сів біля тебе.Розглядаючи нічних небожителів, ти захопилися сяйвом, яке неначе вказували вам обом стежку в ліпше життя.

— Зірки - це дивовижне явище природи.А ти як гадаєш? —  запитала ти його, не відриваючи очі від небовиду.Дайнслейф тяжко зітхнув, кметуючи, що вони зовсім не такі, котрими здаються. — Авжеж, але в них заховано багато журби та скорботи, — вкотре зітхнувши, піднявши голову до небосхилу, сказав він.Ти трохи розгубилися через його сумну відповідь, проте й миттю стала прискіпливою. — Чому?Чому ти так думаєш?

Дайнслейф почав згадувати минувшість, всю радість, величність, а потім і занепад разом зі стражданнями, криками й "гріхами"; в його венах разом із кров'ю почала текти лють та ненависть. —  Свідчення тобі абсолютно непотрібні і неважливі для тебе, —  стиха сказав Дайнслейф, повернувши погляд на наповнену життям землю.Відповідь тебе обурила; хоч ти й розуміла й поважала його кордони, ти наважилися поставати запитання.