Напиши своє ім'я на зап'ястку

Вимогливий буркотун

Жахлива літня спека зводила хлопця з розуму. Літо тільки почалося, а вже хотілося померти від сонця, яке ніби збиралося спалити все живе. Спину лоскотали крапельки поту, що повільно стікали вздовж хребта, а волосся, якщо часто не протирати його рушником, було постійно вологим. Обдаючи собі обличчя краєм футболки Со Чанбін підійшов до невеликого холодильника, що стояв усередині будки на рятувальній вежі. Йому відкрився відносно широкий вибір охолоджувальних напоїв, по яким швидко пробіглися його очі.

Один із рятувальників, що мав перерву, сидів на невеликому розкладному стільці і з кимось переписувався, мимоволі посміхаючись. Він був досить високим і широкоплечим, а нашивка на грудях казала, що звуть його Бан Крістофер Чан. Чанбін хмикнув і дістав з холодильника металеву баночку солодкої кока-коли.

— Єні пише? — посміхнувся Чанбін і зробив кілька великих ковтків, швидко опустошивши баночку. — Ех, заздрю ​​я тобі.

— Так, Єні. — сказав старший і відклав телефон, який раніше переписувався зі своїм ненаглядним бойфрендом. — Не хвилюйся. Колись-таки знайдеться і твій соулмейт.

— Ага. Він досі на руках квіточки вимальовує. Жодного слова за весь час.  У мене таке відчуття, що мій соулмейт – дитина. — скривився Со.

— Та годі тобі. Може, він художник. — припустив Крістофер.

— Ага. Від слова «худо» хіба що.

Бан Чан хихикнув і відкинувся на стільці, схрестивши руки на грудях. Чанбін завжди був буркотуном і Чан це знав, але це не могло не викликати посмішки. Дуже часто, якщо Біну щось не подобалося, він бурчав, мов старий дід, і це не могло не смішити.

— Як там пляж? Спокійно? — поцікавився Кріс.

— Так собі. — відповів Со і нарешті взяв банку коли. — Якісь малі засранці вирішили, що буде чудовою ідеєю пірнати із занедбаної рятувальної вежі. Ми з Йонджуном щойно давали їм прочухана. Я б на місці їхніх батьків так би відлупцював...

— Тобі не можна мати дітей. — хихикнув Бан. — Словом, це не новина. Ту вежу знести б давно, а адміністрація пляжу взагалі не рухається з місця. Їм аж до самої спини.

— Ось і я про що. — погодився Бін і зробив ковток з нової баночки солодкої води.

Поки колеги розмовляли, нічого не віщувало лиха, але саме в цей момент чиїсь руки полоскотали його боки, а ззаду почулося гучне: «Бу!» Чанбін смикнувся, вдавившись колою, яка одразу потрапила на його футболку, і різко обернувся, коли почув дзвінкий сміх, що швидко віддалявся від вежі. Хтось спритний вже встиг прошмигнути до виходу. Чан тільки тихо хихотів осторонь.