Твої/мої таємниці або Те що зробило тебе щасливим

3

28 жовтня 2023
15:48

- Привіт, ти скоро будеш вдома? – голос Яновича звучить похмуро, що, власне кажучи, стало звичним для Спартака за останні 5 тижнів. Женя на диво близько прийняв смерть Софії, через що останнім часом на ньому нема лиця, і він став більш замкнутим.

Спартак хмурить брови і переводить погляд на настінний годинник. Пацієнт який мав  бути через півтори години скасував свій запис, тому на сьогодні робота закінчена.

- Можу бути через 20 хвилин. Чому питаєш? Щось трапилось? – Суббота відкладає окуляри у футляр, опісля чого складає усе в сумку.

- Я хотів зустрітись, треба поговорити, - з тої сторони слухавки почулось дивне шарудіння, що змусило Спартака напружитись, - Якщо зможеш по дорозі купити якесь печиво, то буду дуже вдячний.

- Добре, куплю. Давай, - психотерапевт кладе слухавку, накидує на себе пальто, та покидає кабінет.

Женя поводить себе так дивно, як ніколи раніше. Він мало говорить, вдома практично не буває, а коли й буває, то завжди сидить в навушниках або занятий роботою у своєму ноутбуці. Янович перестав приходити на кухню вночі, не розповідає про свої сни, не дивиться як Спартак годинами друкує якийсь черговий сценарій на виступ перед студентами або на конференції. Його Женя кудись зник, і це вбивало і дратувало Субботу все більше і більше.

Скільки б Спартак не намагався поговорити з товаришем, чув завжди тільки: «Я занятий» «Давай потім поговоримо» «Мені зараз не до цього». Це стало проблемою, і Суббота затягнув з її вирішенням. І тепер, коли Женя дзвонить йому посеред дня і просить поговорити – то в голові прокручуються тільки найгірші думки.

Печиво було куплене, ключ голосно прокрутився у замку, напруга зросла у грудях Спартака в декілька разів. В коридорі стояла запакована валіза, та декілька пакетів з речима. Женя кудись їде. До біса. Не може такого бути.

-Женька? – Спартак обережно проходить у квартиру, сподіваючись, що це все дурний жарт, і Янович просто вирішив повернути їх попереднє спілкування з «смішної» ноти.

- Сонечко? Ти вдома вже? – чоловік виходить з своєї кімнати з пакетом в руках, - Сідай на кухню, я зараз підійду і тоді все поясню.

Спартак несвідомо стискає вилиці* і хмурить погляд. Йому не подобається подібна самодіяльність, так як останні два роки вони завжди про все говорили і були в курсі навіть про найменші деталі справ одне одного, а тут Янович вирішив щось без нього. Треба з цим щось робити. Терміново.