Кришталеве серце

Part 8

Глава 8.

Давіанна

Ми приїхали в ресторан,на сніданок з батьками Рамо.
Містер та місіс Бертоні чекали нас за столиком. Побачивши нас Маріна,встала з-за столу і посміхнулася нам милою посмішкою.
-Ох,дітки! Доброго ранку!
Вона почала обіймати Рамо а потім мене.
-Мила все добре? Прошепотіла вона на моє вухо так,що крім мене ніхто цього не почув.
Я усміхнулася та кивнула.
-Рамо,Давіанна! Доброго ранку,дуже радий вас бачити. Сказав містер Бертоні.
-Доброго ранку!
-Привіт,батьку. Вихотіли нас бачити?
-Так синку. Сказала Маріна.-Сідайте!
Рамо відсунув мого стільця щоб я могла сісти,а сам сів зліва від мене.
Прийшов офіціант і ми замовили сніданок. Чоловіки почали обговорювати справи,а я з місіс Бертоні наше весілля.
-Даві. Сказала вона пошепки,взявши мою руку в свою.-Він же не зробив нічого поганого? Якщо зробив,я благаю вибач,я так старалася виростити доброго чоловіка,але в нашому світі їм немає життя.
Я ввічливо посміхнулась.
-Ні,не переймайтесь,він нічого поганого не зробив.
-Ох,моя мила. Якби я хотіла щоб це було правдою.
Офіціант почав приносити страви,але страва Рамо була накрита,він підняв кришку і закричав щоб усі лягли під стіл. Далі,все відбувалося як в якому бойовику. Перед моїми очима куля пробила голову містера Бертоні та його дружині. Я відчула як чиєсь масивне тіло повалило мене під стіл,це бу Рамо.
-Боже! Боже! Рамо,що це таке?
Сльози лилися градом із моїх очей. Кров була повсюди.
-Ччч,тихо. Нас хтось підставив! Він обійняв мене за плечі,а я продовжувала плакати.

Через кілька хвилин,сюди ввірвалися люди Рамо на чолі з Ніколо.
-Адамо,відвизи мою дружину додому! Зараз же! Цей хлопець взяв мене на руки і поніс до машини.

***

Ми їхали в тиші,мене досі трясло,а перед очима був мертвий погляд Маріни. Їх вбили,просто вбили! Така доля чекає і на мене! Бідна Маріна,вона всього лиш була невинною жінкою. Що тепер буде?
Голос Адамо перервав мої думки..
-Місіс Бертоні,ми приїхали. Ви зможете іти?
-Так,так я зможу.
Він відкрив мої двері і я вийшла з машини,попрямувавши одразу до ванної,я хотіла змити цей день з себе.
Зайшовши туди,у дзеркалі я побачила дівчину в білій сукні,яка була вся в крові,її очі були заплакані,а волосся було зліплене ніби ганчірка. Скинувши сукню і нижню білизну,я зайшла в душ,гаряча вода стікала по моєму тілу разом із кров'ю. Я присіла і почала плакати. Просидівши там десь годину,я почула як хтось зайшов у кімнату,раптом душова відкривається і там з'являється Рамо.
-Давіанна! Шо ти робиш? Блять, ти ще захворієш!
Він взяв рушник,накинув його на мене і поніс у спальню. Закутавши мене в ковдру він сів поруч.
-Даві,мені жаль! Я не знаю що сказати,але ти не повинна була бачити це,ніхто не повинен. Сказав він і закопався руками у своє волосся.
-Ти знайшов хто це зробив? Тихо промовила я.
-Ні,але стараюсь. Зараз панує безлад,батько помер і тепер кожен хоче забрати шматок влади,мені потрібно бути сильним. Завтра похорон,ми повинні там бути,Даві. Тепер ти будеш виконувати обов'язки моєї матері.
Я подивилася на нього.
-Рамо,мені шкода. Твоя мама не заслужила цього.
-Я знаю. Він підтиснув губи.
-Я не хочу такої долі,Рамо.
Я знову почала плакати.
-Дивись на мене! Поки я живий ти не повториш долі моєї матері! Я буду захищати тебе,навіть від самого себе. А тепер,тобі потрібно поспати,завтра буде довгий день.
Він поправив мою ковдру і вийшов з кімнати.