Остигла кава

Тріпло

Ранок видався незвично холодним для Каркасону. В просторій монохромній квартирі було двоє.

Лунав чоловічий сміх. Рафаель реготав у весь голос, наче вперше. Вів'єн, розбуджена його сміхом, невдоволено підняла голову й штурхнула того у бік, щоб не шумів спозаранку. А він заливався сміхом, сидячи на краю ліжка та тримаючи в руках телефон. Тоді озирнувся:

— Чуєш? «Скандал на роздачі автографів: Вів'єн Боне проштрикнула Рафаелеві Неа руку!»

— Я шість годин їхала в потязі, — буркнула, зариваючись обличчям в подушки. — Стули пельку та дай поспати.

Проігнорувавши її нарікання, Рафаель продовжив:

— «За словами очевидця, Рафаель підійшов до стійки за підписом письменниці, за що отримав удар ручкою! Чи загрожує поранення кар'єрі художника?»

— Ти замовкнеш нарешті чи ні?

Вона вилаялася та сіла на ліжку, відкидаючи геть ковдру, зрозумівши, що сьогодні виспатися їй не судилося.

— Ну і що тут смішного? Очевидно ж, що писав мій гейтер.

— Тому і смішно, — отруйно всміхнувся він, але решту статті дочитував мовчки.

А через кілька секунд запитав:

— Як гадаєш, може, на наступній презентації з'явитися з забинтованою рукою?

Вів'єн серйозно глянула на нього.

— А, може, я тобі насправді проштрикну руку? Чого вже дріб'язкувати, — й навмисно голосно пробурмотіла: — Наскільки ж кращим стане світ, припини ти свою кар'єру.

— Люба, якщо моя кар'єра піде на дно, я затягну тебе туди з собою.

— Можеш спробувати, — підбадьорливо кинула вона та пішла до столу за недопитим келихом вина.

Рафаель спостерігав за цим мовчки. За кілька довгих миттєвостей тиші бажання казати щось уїдливе почало збувати. Він серйозно сказав:

— Дивуюся, що така епатажна жінка, як ти, не хоче влаштувати цим роззявам шоу, коли з'явилася можливість. Це ж буде розрив чартів.

— Краще спекулюватиму на чомусь, що викличе суспільний осуд у твою сторону, а не в мою. В такому випадку, я залюбки.

Випила, сідаючи на стільницю та закидаючи ногу на ногу.

— Як наші рандеву? Боюся, якщо про це стане відомо загалу, всі тільки про це й говоритимуть, — вдоволено гмикнув та підійшов, щоб й собі узяти вина.

Допили пляшку. Одну на двох. Мовчки, кожен роздумуючи про своє.

— Вони не рознюхають, — раптом заявила Вів'єн. — Може, вони й гієни, ласі до подробиць особистого життя інших, але водночас сліпі, як кроти, і не бачать далі власного носа.

Трохи подумавши, Рафаель згідно кивнув. А тоді відставив келих та несвідомо провів рукою по її волоссю.

— А критики що, кращі? Шукають в наших роботах надуманий сенс, якого немає.

— Дорогенький, в моїх роботах він хоча б є.

Рафаель усміхнувся, ніби їхні взаємні насмішки були зрозумілою лише їм грою. І йому вона до біса подобалася.

— Я бачив, як ти їх створюєш. Хоча б себе не обманюй.

Вона роздратовано фиркнула. 1:0.

— Тоді спробуй мене зімітувати, якщо це так просто.

Задерикувато всміхнувся. В його очах витанцьовували лукаві бісики з долею азарту.

— Впевнений, якщо потім опублікуєш це під своїм іменем, ніхто навіть не помітить різницю.

— Можу те саме сказати про твої картини.

— Хочеш побитися об заклад? — розсміявся. — Кого першого розкусять.

— Той що? — спитала зацікавлено.

— Місяць платить у всіх закладах.

Жінка скептично вигнула брову у відповідь. Чоловік виправився:

— Як щодо бажання?

— Це вже цікавіше, — хихотнула Вів'єн. — Зрештою, загадати тобі платити за двох я завжди встигну.

— Тоді по руках?

Так і домовилися.

***

— ...Наостанок хочеться запитати те, що дуже цікавить наших глядачів: Чи правдива історія про ваш конфлікт з Рафаелем Неа? Можливо, ви б хотіли розповісти свою версію подій?

Жінка тихо розсміялася у відповідь.

— Я рада, що ви запитали. Конфлікт був, але його наслідки дещо перебільшені. Рафаель дозволив собі грубість сказати дещо недоречне, я й ткнула в нього ручкою. Хоча, можливо, проштрикни я йому руку, він більше не писав би свої жалюгідні картини та припинив би нарешті ганьбитися, — прищурившись, наче ситий кіт, всміхнулася вона.

***

За два місяці випустили по книзі та картині. Ні один з них не дав жодних коментарів.

Навіть через пів року ніхто так і не викрив підступ.