Те, що підніме тобі настрій 🌹| Y/N, Stray Kids

Посваримось? А я не питаю) (Ян Чонін)

-ти зараз серйозно? - роздратовано та ледь не зриваючись на крик, Чонін потер перенісся.

-а чим ти невдоволений? - не менш роздратована дівчина прибрала волосся з очей, закладаючи передні пасма за вуха.

-чим? - він тяжно зітхнув та склав руки на грудях. - ти знову чіпляєшся до дрібниць!

-те, що ти знову приходиш додому поночі - не дрібниці, Ян Чонін! - ти, в свою чергу почала сердито розходжувати кімнатою. - ти вже котрий день приходиш додому біля другої ночі!

-в нас скоро камбек! В нас багато роботи! Ти не розумієш?! - роздратовано перебив тебе хлопець, й навіть підвищив тон наприкінці.

-Я розумію! Але мені не дає спокою те, що ти псуєш собі здоров'я! Ти надто мало спиш! - ти також почала говорити голосніше, вдивляючись в Єні.

-Т/і. Я не справляюсь з тим обсягом роботи, яку потрібно виконати за малий срок. Я мушу затримуватись. - Чонін підвівся з стільця, на якому сидів увесь цей час, і сперся руками об стіл, вдивляючись в монітор. Насправді він просто намагався встамувати вогник гніву, що останнім часом надто швидко розпалювався в ньому.

-те, чим ти займаєшся тут, можна робити й вдома! - ти підійшла ближче до хлопака, аби бачити його лице. - я хвилююсь за тебе і твоє здоров'я! Я хочу як краще!

-я не просив тебе хвилюватись, Т/і! Я сам знаю, як мені буде краще! А от зараз ти робиш тільки гірше! - сердито та голосно гаркнув він на тебе.

Ти аж назад оступилась. Він вперше кричав на тебе. По-серйозному. З відблисками гніву в очах. Слова неприємно вбивалися в груди, створюючи дизкомфорт, від якого в горлі з'явився ком. - добре. Роби як знаєш. - тихо прошепотіла ти, та прикриваючи лице пасмами волосся, швидше пішла з кімнати, ховаючи блискучі сльози на своїх очах. До бісиків неприємне відчуття. Сльози самі покотились щоками, ти не могла їх контролювати. Як на зло ти зараз в будівлі в якій працює купа людей. Забігши в найближчий кабінет звукозапису, де, як тобі здавалось нікого небуло, ти тихенько зачинила двері, та видихнула, даючи волю емоціям.

-Т/і?

Звичайно тут хтось був. Через сльози ти погано розбирала те, що бачила, але клянутись могла що тут був Бан Чан.
-щоб тебе коні покусали. - шепотіла ти, опускаючи голову до землі.

-що таке, люба? Чому ти плачеш? - заметушився той. Так, це точно був Бан Чан, який якраз закінчував роботу. Він хутенько встав з крісла та підійшов до тебе, гладячи по плечах.
-мишко, давай ти зараз заспокоїшся, і скажеш мені що сталось, так? - він обережно посадив тебе на диван.