Дівчина на ім'я Роза переживає розлуку зі своєю подругою, що поїхала від неї на пів року. В цей час проводиться багато балів та на кожному стається щось дивне.
Я сиджу на підвіконні. А на скло падають краплі дощу, щоб потім плавно скотитися донизу. Люблю дощ, ці красиві краплі, що зачаровують зміною кольорів на сонці. В котрий раз я згадувала щасливі моменти зі своєю подругою Лалі, що повернеться лише через кілька місяців. Ви подумаєте, що декілька місяців-мало. Хтось і роки чекає. Та знаєте, як воно, коли-це майже все, що робило тебе щасливим, а ти не маєш змоги навіть зв'язатися з цією людиною. Лалі поїхала вчитися, а щоб здати екзамени майже на відмінно її від мене забрали. Мамин голос вирвав мене з роздумів. Мама: Доню через 3 дні буде репетиція балу, а бал через тиждень. Роза: Що? Чому я про це вперше чую? Мама: Нічого не знаю. Репетиція з танців сьогодні о 15:45. Я кинула подушку в двері. Лягла назад і побачила себе в дзеркалі.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Роза: Чому зараз? Чому тоді, коли я хочу побути одна? Якийсь бал. А щоб вони вдавилися тим балом! 15:30 Роза:Так, я вже зібралася. Можна йти. Репетиція проводилася у приміщенні неподалік від нашого будинку. Вийшовши на вулицю, я відчула приємний та свіжий запах, що буває після дощу. В залі для репетицій: Хореограф: Добрий день, Роза. Роза: Добридень! З ноткою втоми промовила я. Хореограф: Сьогодні ми будемо вчити вальс. Роза: Серйозно? Ну окей. І це все? Хореограф: Так, поки до першого балу тобі треба вивчити лише вальс. Роза: Ну і добре. Пробубніла я, собі під ніс. Хореограф: Мене звати Кейт. Міс Кейт включила тиху спокійну музику та почала розминатися. Міс Кейт: Повторюй за мною. Я старалася все робити як вона та скоро ми закінчили. Міс Кейт: Тепер приступимо до вальсу. Як думаєш, наскільки погано ти танцюєш. Роза: Танцювати вмію. Як поліно стояти не буду. Ми двоє залилися сміхом. Сміх молодої дівчини був дзвінким та приємним. Ми приступили до танцю. Вальс був під мелодію з мультфільму "Лускунчик".Точніше "Вальс квітів". Через 15 хвилин ми вирішили перепочити. Міс Кейт: Ти танцюєш краще, ніж я вважала. Роза: Стараюся як можу. Напевно цей бал багато означає для бізнесу моїх батьків. Не хочу їх розчарувати тим, що навіть не вивчила танець. Сумно посміхнулася я дивлячись у вікно. Міс Кейт: У вас гарні відносини? Роза: Коли як. Іноді я їх обожнюю, іноді хочу заритися в подушки, щоб не чути батьків. А колись згораю бажанням накричати на них та втікти, далеко-далеко, тому що вони думають, що причина моєї агресії в школі чи в класі або телефоні. Але не помічають, що я агресивна через них самих. Без Лалі мені сумно, я могла їй виговоритися. Вона мене розуміла, бо її батьки такі ж самі. Міс Кейт: Розумію, теж так думала та й, що приховувати, до цих пір так думаю. Але зрозуміла, що вони дуже дорогі для мене, просто треба пережити цей період.
Роза: Може ви й праві. Міс Кейт: Ой ні, перестань говорити до мене на "ви". Я відчуваю себе жінкою за 40 в такі моменти. Я показала їй "окей" на знак згоди. І ми продовжили вчитися танцю. Сьогодні ми пройшли лише третину танцю. Роза: До побачення! Міс Кейт: Бувай! Чекатиму завтра, не забудь буде два тренування. Перше на 13:20, а друге о 16:35. Запам'ятала? Роза: Так, я поставила нагадування. Ще раз попрощавшись я попрямувала до будинку, щоб одягнути щось, що більше підходить до прогулянки парком. Я вже давно мріяла про собаку породи Шіба-іну чи Акіта-іну, але батьки сказали. Батьки: Буде 18 років і здаси екзамени хоча б на 190 балів, тоді поговоримо. Дивлячись на милі фотографії цих тваринок, я не помітила як дійшла майже до кінця парку. Побачивши невідому мені галявину з річкою неподалік я вирішила, повертатися додому. Та раптом на мою голову щось впало-листок. Я подивилася догори і побачила на дереві кицьку. ☁️ Серйозно? Що ти тут робиш?☁️ Намагаючись її звідти зняти, я спіткнулася і полетіла з кішкою на руках прямісінько комусь під ноги. Незнайомець: Ей! Чого тут розляглася! Він почав кричати, а я з недоумінням в очах піднялася. Зніяковіння замінив гнів. Роза: Я! Ти на себе подивися! Замість того, щоб допомогти дівчині, ти лише почав кричати, як навіжений!
