Обов'язок | Кохання | Сім'я

Частина друга, в якій Аеліта Варенн дуже багато чаклує

— Слухайте, а ви не та дуже сильна жінка, яка навчалася з матінкою, але у військовій частині академії?

Тепер Літа навіть не приховувала своєї зацікавленості: сперлася ліктями на коліна і дивилася вперед, не відводячи погляду від Вікторії.

— Наважуюсь припустити, що саме так. У військовій частині дівчат, крім мене, не було.

Визначення "дуже сильна жінка" було вирішено проігнорувати, хоча в глибині душі все одно щось стрепенулося.

— Що, ви прямо там одна?! — з жахом глянула Літа.

— У часи, коли я вступала, туди не зараховували нікого, крім спадкоємців аристократичних сімей чоловічої статі за особистою рекомендацією Його Величності, — під кінець речення Вікторія мало не карбувала слова. Що ж, у будь-якому випадку така манера спілкування їй комфортніша. — І запобігаючи твоїм питанням: я скористалася рекомендацією на свого брата.

— Він на вас не сердився?! Думаю, якби я забрала щось подібне у Віта, він би мене придушив у підворітті на третій день. Враховуючи, що два дні йому знадобилися б мої пошуки.

— Сміливе припущення, що я витратив би так багато часу, — з награною серйозністю підтвердив Віт. — І не вдавай, що це не ти мене скинула в річку, коли я взяв твою шпильку.

Літа відвернулася і підібгала губи.

— Моєму братові не потрібна була ця рекомендація. І військова частина також.

— А вам потрібна була? — одразу ж спитала Літа і позіхнула. Слідом за нею це зробив Віт, а згодом не втрималася і Вікторія, хоч і намагалась це сховати.

— А мені потрібна була.

— Навіщо?..

— Я пообіцяла туди вступити.

— Кому?

— Собі.

Літа замовкла. Короткий діалог — трохи більше десятка кинутих слів, але те, як вона тепер дивилася на Вікторію, як відкинулася на спинку дерев'яного стільця, як накрила обличчя руками...

Віт теж не поспішав щось казати: задумливо зібрав брудні тарілки та вийшов із кімнати.

Щось за вікном співали солов'ї. Настав їхній час, і вони скористалися тишею, щоб виконати свою кращу пісню. Але чомусь зараз, саме зараз, Вікторії вона здалася неймовірно сумною: бідна птиця відчайдушно робила все, щоб знайти супутника по життю, але ніхто не приходив на її поклик. І їй доводилося продовжувати, тому що вона не мала вибору: тільки так можна було виконати обов'язок, накладений на неї тільки тому, що вона народилася солов'ям.