Зентедехія

Королева сидить на ґанку
в витонченій сукні, з її шиї звисають  перли. Вона виглядає самотня, але водночас з своїми дивакуватими причудами. Зиркає повсюди, таким поглядом, що може вбити. Стіл накритий вишуканою скатертиною, а на ньому карта, яку пані розглядає з неабияким ентузіазмом.

Її чорні пасма спадають до землі, а її врода виблискує у сонячному сяйві. Жаль, що красі її пропадати, проте розуму нема відпочинку.  Вона споглядала на квіти, які хиталися під музику вітру. Та в ту мить з'явився Стефан

—Любий раднику,що твориться на Керті?—спитала Зентедехія, з удаваною зацікавленістю
—Смерті, ваша величність,—засмучено відповів Стефан
—Невелика втрата, любий. Зате який успіх,—сказала королева, намагаючись потішити радника.
Стефан став ще більш смутним, адже він знав правило, що людське життя—найголовніше.
—Бунт. Вбили наглядача. Вони не зупиняться. План назріває, нам потрібно збільшити охорону,— продовжив радник, проігнорувавши байдужість королеви.
—Кого вони можуть вбити?Мене? Ти забув, що це жадана смерть?—запитала королева. Вона споглядала досі на карту
—Смерть дволика моя пані. У мене погана звістка, сьогодні річниця   смерти Моджена. Приготувати квіти? Чи скликати натовп для згадки про його пам'ять.
—Ех, Стефане. Зроби усе, що в твоїх силах, —Зентедехія уже не була такою холодною до всього
І не забудь покликати Жюльєтту-Симону.
—В неї траур, мадам.
—Ох, дивна ця жінка. Я од радості не мала меж, якби смерть мого мужа, спричинила таку метушню. Особливо такої тварюки, як Августин. Ніякого трауру, бо тоді її діти зостануться і без матері. Хай радіє, що я її не вбила.
—Я б з вами не погодився. Чи ви не страждали по смерти Моджена?Чи досі не одружилися вдруге хоч ви завидна наречена?
–Стефане, бачу ти набрався сміливості. Добре, дам тобі відповідь. Августин лиш купка сміття, який ганяв вітер по світу. Моджен–велична постать в нашій історії, яка мала створити ідеальний світ, нову модель існування. Тому цей нахаба не вартий хорошої пам'яті про нього.  Любий раднику, за таку твою мужнісь, віддаю наказ, закопати Августина Абреу, як собаку, без могили та без відспіваної молитви священником, без рідних та сім'ї.
—В чому винна Жульєтта-Симона? Вона і так страждає. Її святість не має меж
—Хто осмілиться ослухатися мого наказу, хай запам'ятає, що землі на всіх вистачить. Та й крім того, тобі як моєму вірному пораднику я скажу, як ближче її пізнаєш, зрозумієш, що не легко тобі доведеться, адже не зможеш знайти ні краплину святого.
Сповісти Жюльєтту-Симону хай збирається до її величности, лишає дім,  дітей  та слугує їй. Якщо матиме намір втекти, чи сховатись, хай не надіється, інакше смерти їй не уникнути.
Я знаю, що кохання творить з людьми, не розчаруй мене.
—До чого тут кохання, ваша величносте?
Зантедехія лише всміхнулась на секунду та попрямувала вверх по сходах