Зентедехія

Моджен

Вона справді його кохала. Це було давно, і навіть не віриться,  що правда.

Щоденник Зентедехії. ст 100 розділ 19
Спогади
Літо
Спекотний день. Вітер сьогодні був неактивний, а я бажала іншого, можливо, урагану, смерчу чи хоча б дрібного дощу. Я вже так давно не вдихала запаху мокрої землі, не грала в дивоглядки з сонцем, а навіть не лежала на звичайнісінькій траві та не спілкувалася з дрібними комахами. Мої туфлі були неймовірно тісними та неабияк натирали мої ноги, проте Еліз сказала, що вони симпатичні, тому я не змогла відмовити. Інколи я думаю, чому Еліз не народилася королівською донькою, я впевнена, що вона від народження створена для цього. Сьогодні я отримала безліч суконь. Проте зараз я б воліла не розглядати їх, а прочитати яку- небудь книгу, не думати про те, що можливо буде війна з Сіясом і вірити в краще, як би важко це не було. Нарешті я обрала одну, просту та на мою думку стильну сукню. Хоча б я не вірила своєму стилю або б не вірила тому, що я його взагалі маю. Щоденнику, ти б спитав, що сьогодні за день. А я б відповіла, що день моєї смерти та поневолення, адже зустріну судженого. Не знаю чи судженого, та мушу обрати будь–кого на роль мого чоловіка жінка не може сісти на трон.

Це  настільки нестерпно, як жінки можуть миритися з цим? Ах ненавиджу...

В ту мить зайшов Стефан. Він елегантно вклонився, що надавало йому неабиякої статечності.  І злегка усміхнувсч...
Зентедехія  поставила щоденник на полицю, витерла сльози і сконцентрувала усю свою увагу на раднику.
—Мадам,—почав Стефан
—Заходь,—Зентедехія вичавила легеньку посмішку
—Ви на диво люб'язні зі мною, —промовив радник із здивуванням.
—Стефане, поговоримо?—вічливо запитала королева, опустивши очі
—Як я, простий слуга, удостоївся такої чести?—виявив сарказм Стефан
—Раднику, можеш мені не лестити, адже я певна, що ти лукавиш. Зайва манірність тобі не личить, Мені байдуже що ти думаєш про мене, але я не в силі перестати тобі довіряти. Я занадто багато думаю, допоможи мені, друже,—Зентедехія стиснула руку Стефана, а він злегка її опустив.
—Ох, моя величність, якби у мене було серце, я зміг би вас спасти. Проте я надто черствий, я не вмію любити...
—О, ні, досить брехати,—вона затулила долонями вуха,—Ти любиш її! Як ти можеш після всього кохати? Невже, я пусте місце, Стефане? А Моджен?!—вона почала тупотіти ногами, а сльози лились градом.
—Моджен, Моджен, Моджен.. Може досить говорити про нього? Він помер, зрозумій нарешті! Лишився я, як завжди. Стефан слуга на побігеньках, не більше,—він високо підняв голову. О так, і я кохаю Жульєтту-Симону до нестями. Її блакитні очі, білосніжне волосся, а губи..
—Досить!—Зентедехія закричала,—Одружись, якщо так бажаєш. Одружись на вбивці мого чоловіка, чом би й ні. Я ще оберемок квітів принесу і пісню схвальну заспіваю. Даю тобі благословення на цей шлюб, убий мене остаточно, чом би й ні?!
Зентедехія простянула руку.
—Ще раз осмілишся назвати її вбивцею, я не подивлюсь на роки дружби та твою простягнуту руку. Вона варта кохання і я віддам своє життя заради неї, невже ти досі не розумієш, що твоя себто смерть мені байдужа. Вона кохає мене, ніхто більше не спромігся на це почуття , тому я люблю її до безмежності.
— Гаразд, люби дружину зрадника. Твій вибір, проте моя тобі порада, спинись поки не пізно!
—Не тобі судити,—він осудно глянув
— Мені, Стефане. Це ж я заколола його власними руками, я змішала його кров з брудом, і повір ніколи про це не шкодувала,—вона глянула на нього, наче кинувши виклик його стійкості.
— Я досі не вірю, що Зантедехія це зробила. Ти посіяла ще більшу ворожнечу між нашими народами, я б спинив їх, переговори змінили б їх рішення.
—Які переговори? Моджен помер на моїх руках, а я мала схвально кивнути?! Мій народ не хотів такого "миру", мій народ не щадить зрадника, мій народ ніколи не забуде пролитої крови на рідних землях. І якби тоді його смерті не сталось, ти знаєш хто б зараз лежав в домовині.
—Як швидко ти забула клятву Моджена? Він обіцяв, що ніхто не буде страждати, ні мешканці Лірату, ні Сіясу. Ти порушила його обіцянку, ти спаплюжила його честь!
—Інколи життя дає вибір, і я обрала бути вільною, забувши про клятву!