Сонячне проміння осліпило замріяно кішку, яка сиділа на підвіконні. Вона ліниво потягнулася і злізла. Почався щоденний обхід. Десь далеко у ванній кімнаті капала з крану вода. Кішка не любила стоячу воду й тому, кожний раз, коли двері до ванної кімнати було відчинено, прошмигувала всередину й починала жадібно вилизувати калюжу на дні.
Так, як вона була зголодніла після нічних забігів, то відразу опісля попленталася до господарської кімнати. Тихі кроки не було чути. Вона ступала бесшумно. Її ніжні подушечки глушили поступ її грузного тіла.
Однак, була людина, що здатна її почути - це її господар Георгій. Він був музикантом, особливим прихильником блюзу. Георгій мав колекцію з губних гармошок, більша частина з яких мала тональність мі-мінор. Як він казав, це ідеальна тональність для блюзу. Сам він на них не грав, тільки час від часу доставав зі шафи й ніжно проводив рукою.
Інколи він дозволяв собі видути пару нот, однак відразу повертав назад на полицю.
Єдиним інструментом, на якому від періодично грав, була стара флейта. Вона була поперечною і видути з неї хоч якийсь звук не підготовленій людині було майже неможливо. Найчастіше виходило якесь шипіння, свист чи, навіть, булькання.
Георгій перевернувся на інший бік, закриваючи голову ковдрою, щоб захиститися від домагань голосної тварини. Однак через декілька секунд кімнату наповнив набридливий голос будильнику.
- «Вже сьома година», - зрозумів він, і вмілим рухом закинув вібруючий будильник на стіл. Він стукнувся з глухим звуком об край світильника й замовк.
Вставати йому не хотілося. Сьогодні на Георгія чекав похід за новим приладдям для вирізання з дерева. Це був основний його заробіток.
Поснідавши сам і нагодувавши кішку, Георгій почав одягатися. Тихе шкварчання яєчні й одноманітний писк тостеру навіював спогади. Хоч готували зараз не в нього у квартирі, він чітко чув ці ностальгічні звуки із сусідньої. Приглушений голос телевізору запрошував до сніданку, а веселий сміх обіцяв дню бути не таким одноманітним.
Зазвичай хлопець не виходив сам. Йому були не приємні погляди оточуючих, дарма, що він їх не бачив. Він відчував їхні зашугані очі й тихий вздохи.
Георгій відчинив двері і його зустріла вулиця повна безлічі звуків. Гул автомобілів, визг шин, крики лавочників, потріскування одвірків на сонці - усе ця какофонія вилилася на його все поглинаючі вуха й затихла.
Відгородитися від світу - це було особливе вміння Георгія. Зробити себе глухим на декілька секунд у цьому вируючому світі було особливою насолодою для нього. Однак, дозволити собі бути в тиші він не міг. Найлегший звук міг сповістити важливу інформацію, попередити про небезпеку.
Перейшовши дорогу під акомпанемент писку світлофору, Георгій повернув до скверу. Там він любив сидіти на лавці серед вікових дубів і дмухати у флейту. Зазвичай до його мелодії долучалися місцеві птахи й загальна картина була наповнена звуками дзюрчання швидкого струмка й щебету весняних птахів.
Посидівши, як завжди, на крайній лавці, він потроху поплентався вздовж річки до столярського магазину. Ще на підході до нього він почув металевий дзвін і стукіт.
Голоси відвідувачів крамниці віддавали холодним розрахунком і зрілістю. Не часто там можна було побачити когось його віку.
- «Вам, як завжди?» - зпитала привітна дівчина за прилавком і на тихий кивок заходилася наповнювати шелестливий пакет необхідним приладдям.
Покинувши гамірливий магазин, Георгій повернув до бібліотеки. Біля неї завжди зависали музиканти.
Привітавшись з усіма, він другий раз за день дістав флейту й почав награвати ніжну, ледь чутну, мелодію. Багато людей зібралося навколо, але він не помічав цього. Звуки лилися то шелестливим потічком, то занурювали в глибини холодного океану, а потім, также несподівано, обірвалися.
Пообідавши в кафе поблизу, юний музика повернувся додому. Там на нього чекала одноманітна робота і вічно голодна кішка.
Тихий шелест опилків розвіював вечірній гам за вікном. Рівномірне постругування ставало на кшталт медитації. Почався дощ, великі краплі стікали по холодному склу.
- «Завтра варто буде навідатися до Надії», - подумав Георгій, збираючи інструменти. Разом вони слухають старі платівки з блюзом. Вона його часто настійливо вимагає зіграти.
Можливо, він колись і здасться, недарма він кожного разу із собою бере улюблену гармошку з тональністю мі-мінор.
