За межами лихого будинку

1 частина

5 років потому

Після смерті моєї старшої сестри, у цьому домі більше ніколи не було щастя, лише звинувачування, крики та навіть бійки. На той момент мені було 12. Я любила свою сестру, а вона мене. Завжди мене захищала, не давала нікому скривдити мене, ми було нерозлийвода. Але одного жахливого дня, переступивши поріг дому, я запідозрила дивну гробову тишину. Не було чутно ні телевізора, ні того, як мама дзеленькочучи посудом, щось готувала, навіть мій кіт Лакі, який завжди зустрічав мене під дверима після школи, десь зник.

-Мамо, тату, Кет?— ім'я моєї сестри відбилось ехом по сірих стінах. Я блукала кімнатами шукаючи хоч когось. Здавшись, я пішла до своєї кімнати та нервово сіла. Так, я нервувалась, оскільки цей дім ніколи не залишався пустим, мінімум хтось один мусів бути, але сьогодні було ні душі. Повітря було наелектризованим, напруженим, таке враження, що якщо порушити цю тишину, цей дім вибухне або станеться щось страшніше.

Я підскочила на місці, коли почула телефонний дзвінок—це мама.

-Амелія, ти вже вдома?— холодний та водночас напружений голос мами пролунав у моєму телефоні.

-Так, щось трапилось?— запитала я недовірливо, оскільки здогадувалась, що сталось щось серйозне.

-Ми зараз вдома у бабусі, йди до нас, потрібно поговорити.

Не встигнувши хоча б якось зреагувати, як мама одразу відхилила дзвінок. Недовго думаючи,я вискочила з дому та швидким кроком пішла туди, куди сказала раніше мама.

Я прийшла на місце призначення, і переступивши поріг, побачила всіх родичів, які сиділи у гостинній на старому дивані, а на інвалідному кріслі сиділа бабуся, витираючись носовичком. Хтось зітхав підпираючи підборіддя рукою, хтось витирав сльози, а хтось сидів у шоці, ніби йому сказали щось нереальне. Я оглянулась, були всі, навіть мій кіт тут...але не було Кет. Очима я шукала свою сестру, але кожного разу я програвала у цій грі та не знаходила її.

Задихавшись від швидкого ходу, я запитала:

-Що трапилось, чому тут так багато людей? І...де Кет?

Тато показав мені жестом руки сісти біля нього.

-Присядь, головне не хвилюйся..—він намагався сказати це спокійно, але він надто схвильований чимось,—Не знаю, як тобі сказати..твоя сестра..вона..—батько надто боявся, а боявся чого? Моєї реакції? У розмову вмішалась мама, виглядала вона зібраніше, та нервів у неї було не менше.

—Сьогодні вранці Кет...загинула. По дорозі на роботу сталась аварія, її намагались врятувати лікарі, та вони сказали, що випадок надто важкий,—у неї тремтів голос, але сліз на її очах не було, можливо, вона й не плакала, оскільки моя мати досить холодна жінка. До мене вона відносилась не дуже, та до сестри набагато гірше.