Аркана: Хрона

4 глава

Тео вийшов за Амелією. Однак її вже й як вода змила. Тео оглянувся навколо, її не було.

У Тео було доволі багато питань, які він хотів їй задати.

Проходячи повз директора школи, вона навіть не глянула на нього, ніби навіть не знала хто він.

- Доброго дня... - директор школи потягнувся за привітанням, проводячи поглядом Амелію, яка вже завернула до їдальні, - Що ж... , - ніяково посміявся директор.

Сказати, що директор був обурений та настільки спантеличений, що навіть не міг злитися на таку несподівану неповагу, нічого не сказати.

- Добрий день, Яне Сергійовичу, - підійшов зовсім згодом Тео.

- О, Добрий, добрий, Тео давно не бачились. Як твої справи, як Бабуся?

- Загалом нормально. Бабуся теж нормально.

- Розумію, розумію.

- Вибачте я трохи поспішаю, давайте поговоримо наступного разу,- поквапився Тео.

- Та нічого, нічого, молодь у наш час досить зайнята. Ще побачимось, - помахав в спину Тео Ян Сергійович.

Тео швидко попрямував по коридору до їдальні. Пучок знайомих всім запахів вдарив в його носа. Випічка, пахощі приправ та зелені. Тео очікував наштовхнутися на цілу купу дітей. Однак там не було нікого. Враз усі звуки ніби зникли.

- Слідкуєш за мною? - Амелія з'явилась прямо за спиною Тео.

- Знову твої трюки, ефірнута?

- Запитанням на запитання не відповідають, - Амелія підійшла ближче та елегантно провела рукою поряд з скронею Тео.

Він ще раз окинув поглядом їдальню: все було заповнено дітьми та галасом.

- Ніколи не думала, що спадкоємця імператора Кі так легко зачарувати.

- Тільки, якщо він сам дозволить зробити цього.

- Суцільні відмазки, ще не забув як я тебе відмутузила? - промовила крізь грайливу посмішку Амелія.

- Ходімо сядемо, - додав Тео, минаючи широкі двері їдальні. Плечі Амелії на секунду опустилися в розчаруванні: Тео ніяк не піддався її провокації.

Амелія тільки невдоволено фиркнула і пішла за ним до найближчого вільного столу. Знайомі Тео, які не наважувалися підійти ближче лиш здалеку щось активно обговорювали: