Літня ніч

Частина 1

Валлак ухмильнулася і зникла з книгою в руках. Соня ж залишилася налякано стояти в одвірку дверей своєї кімнати. Темні тіні залягли під очима дівчини, її щічки були рожевими, наче Соня перестаралася з рум'янами, але насправді, в неї просто була температура. Ногі хранительки важко справлялися зі своєю функцією, тому Соня опиралася на двері. Голова сильно боліла від температури під 40° і дівчина прекрасно розуміла, що книгу в такому стані сама не врятує. Шатенка голосно видихнула і приклала руки до обличчя.

- Баку Пожирач Снів, прийди. Баку Пожирач Снів, прийди. Баку Пожирач Снів, прийди.

За пів хвилини дівчина прибрала руки від обличчя, розуміючи, що щось пішло не за планом. В серце Соні відразу закрався страх, що Валлак вже встигла спалити книгу. За вікном була холодна ніч. Нехай на дворі і літо, але в темний час доби, температура значно падала. Дівчина видихнула і ступивши кілька кроків, опинилася біля свого ліжка. Від браку сил, Соня мало не впала на нього і взявши до рук свій телефон, набрала Віру. Чекаючи дзвінку, дівчина відкинула телефон на подушку і підперла голову, що нестерпно боліла, руками. Все тіло ломило і кожен рух приносив, як мінімум дисконфорт, якщо не біль. За кілька хвилин, телефон шатенки завібрував. Не дивлячись на айфон, Соня простягнула до нього руку і взявши, піднесла до свого вуха.

— Соню, трапилося щось? — почувся по той бік телефону голос.

— Віро, Книга Снів у Валлак...—пробурмотіла охрипшим голосом Соня

— Секунду...— Віра на трохи замовкла. — Так, бачу. Вони на старому кладовищі.

— І що робити? — видихнула Соня.

— Викликати Баку звісно, ти не впораєшся сама!

— Думаєш, я не намагалася? — примружилася від болю дівчина. — Він не прийшов

— Як це?..— по голосу Віри, можна було зрозуміти, що вона збентежена і здавалося, налякана.

Соня вирішила, що може не відповідати на це запитання, так, як відповіді звісно не знала. Шатенка просто знизала плечима, хоч янгол цього всерівно не могла побачити.

— Так, Соню..ти головне не панікуй. — хранителька не могла бачити, як Віра почала ходити кімнатою, хаотично думаючи, що робити. Хоча по голосу янгола і так було зрозуміло, що спокій тут потрібно навчитися зберігати не лише Соні.

— По-моєму, панікуєш тут поки лише ти. — Соня знайшла в собі сили на слабку посмішку, хоча ситуації була не веселою. Це скоріше була захисна реакція дівчини, жарти її заспокоювали хоч якось.

Янгол голосно видихнула.
— Соню, я спробую щось дізнатися у Старійшини.

— Може Кіра допоможе? — задумливо зігнула брови Соня.

— А ти знаєш, як її викликати? — скептино запитала Віра

— Ні..— видихнула Соня і потупила свій погляд в підлогу.

— Отож. Чекай на мій дзвінок. — Віра завершила розмову.

Соня важко зітхнула і повалилася на ліжко. Спати хотілося страшенно, але головна біль не давала хранительниці провалитися в сон. Дівчина втратила лік часу, але дзвінка від Віри досі не було, а Соню з середини пожирав страх за книгу. Дівчина полежала ще кілька хвилин і мружачись, піднялася на ліктях. Соня взяла до рук телефон і переконалася в тому, що Віра не дзвонила.

— Не можу я так. — сама собі мовила Соня і не без зусиль, піднялася з ліжка. Дівчина попрямувала до вхідних дверей, так і залишивши телефон лежати на ліжку. Соня вийшла на вулицю в легкій ночнушці, в якій і спала. Переодягатися чи одягати кофтину не було ні зайвих сил, ні часу. Дівчина швидко, на скільки це дозволяв її стан, вийшла з двору і пішла до кладовища.