Літня ніч

Повернення?

В залі з'явився брюнет. На ньому була одягнута чорна сорочка і брюки. Очі були практично чорними. На вустах парубка, як і навколо очей, були охайні візерунки.

— Сумували без мене? — та дім зустрів духа суцільною тишею. Баку насупив брови, хмикнувши. — Тут нікого немає?
Раптом, з кімнати дівчини почувся дзвінок і дух, мить повагавшись, пішов на звук. Баку взяв до рук телефон Соні, що залишився валятися на ліжку і скинув брови до гори.
— Віро? — прийняв виклик Пожирач, а сам пробігся поглядом по кімнаті.

— Баку! А де Соня? — явно нервуючи, запитала янгол.

— Мені звідки знати? — глузливо фиркнув дух і знизав плечима.

— Ти вже в новому тілі? Старійшини сказали, що подарували тобі його.

— О, так. — задоволено усміхнувся дух і поглянув на своє відображення у маленькому дзеркальці, що стояло на столі. — Так, а навіщо мене дівчисько викликало? І де вона сама?

— Вона мала чекати на мій дзвінок! Мабуть, вона не дочекалася і сама пішла на кладовище..— злякано охнула Віра.

— Дурне дівчисько, невже не можна було трохи почекати?...— обурюючись собі під носа, швидким кроком пішов до вхідних дверей дух.

— Ти не прийшов на виклик, я довго не могла дізнатися від Старійшин потрібну інформацію.. Напевно, вона злякалася, що більше чекати небезпечно.

— Я не міг з'явитися відразу, мене пернаті затримали, щоб тіло дати. — фиркнув дух і начаклував собі взуття. — Та і хіба безпечніше пертися вночі, самій на закинуте кладовище?

— Баку, ти маєш їй допомогти! — злякано мовила янгол.

— Ну я здогадався. — фиркнув дух і закінчиши виклик, сунув телефон в кишеню брюк, вибігаючи з будинку.

Тим часом, дівчина все ж дісталася потрібного місця і вимучено прикривши очі, обперлася на дерево.

— Ну і де вона?..— сама в себе запитала Соня, але пробігшись поглядом по території кладовища, нікого не побачила.

Валлак з книгою на горизонті не було і Соня важко зітхнула. Голова нещадно боліла, а будь-який рух причиняв не те, що дискомфорт, а біль в усьому тілі. Навколо було тихо, ні душі і дівчина вирішила просто йти навмання.

Дух швидким кроком йшов безлюдною дорогою, що з обох боків була оточена темним лісом. Навколо було зовсім тихо, лише зрідка вітер колихав гілля дерев. Баку сунув руки в кишені брюк, дивлячись собі під ноги, зовсім не звертаючи уваги на те, що з небом коїться щось дивне. Різкий порив вітру, що вдарив прямо брюнетові в обличчя, змусив того зупинитися, незадоволено насупивши носа. Дух, в роздумах підняв обличчя до неба, заплющивши очі і вдихнувши повні груди нічного повітря. Як же Баку давно не відчував запах свободи... Та зараз потрібно поспішати до того дурного дівчиська, що знову пішло шукати собі смерті. З цими думками Пожирач розплющив очі і закляк, витріщився кудись вгору. Посмішка повільно спала з його вуст, а в очах заграла недовіра і навіть страх. Дух перевів погляд вперед, в бік кладовища і раптово зірвався з місця. Проводжав духа своїм сяйвом кривавий місяць..