Я не підпущу до тебе інших

3 частина

|^ 21.00 ^|

—Смачнюща кава..
Ну, пора вже мабуть додому йти..
*Чонін вже став з дивану, та хотів йти, як раптом йому хтось подзвонив.*
📞—Алло?
📞—Доброго вечора. Це ЧхаІнУ, вибач що не з свого номеру.
📞-А, добре. Ти щось хотів, чому дзвониш? Робочий день вже закінчився.
📞—У тебе зараз є документи з результатами експертизи того Леза?
📞—Ам.. ні. А що?
📞—Погано, тоді я зайду у твій кабінет візьму їх.
📞— Вони не в кабінеті.
📞— м? Де?
📞— Я віддав їх місс Рюджин.
📞—Навіщо?!
📞— Вона сказала, що у неї не було часу їх розглядати їх тоді, тому попросила забрати їх додому.
📞—І ти серйозно не додумався зробити їх копію?
📞—Ой..справді.Вибач, я забув.
*ЧхаІнУ просто поклав трубку.Чонін стояв з телефоном у руках, та думав, як міг забути про копію, і віддати  один оригінал їй.*
{Поліцейський подякував офіціанту та адміністратору, за хорошу чашку кави, та пішов геть. В його думках крутилось те, що потрібно подзвонити Рюджин, та сказати про якомога швидше повернення документів йому.}
💬—Доброго Вечора місс Рюджин. Ви уже прочитали документи? Мені потрібно віддати їх тому напарнику.
—Тепер дочекаюсь відповіді...

|^ 21:57 ^|

[Поліцейський все ще стояв біля кафе, та думав що йому робити, чекав відповіді, і так далі. Їхати у поліцейський відділок було не варіантом — там міг бути розлючений ЧхаІнУ, в такому його стані, краще не говорити до нього агі слова, а ще краще, навіть на очі йому не потрапляти. Їхати додому, у Чоніна не було настрою, тому він вирішив піти прогулятись вечірнім парком.]

|^ 22.14 ^|

[Оскільки парк, був, не так близько, він їхав туди досить довго. Навіть там, у такій чудовій атмосфері — свіже повітря, цвірчання цвіркунів посеред глухої тишини. — йому тяжко було розвіяти свої думки. Тоді він вирішив, просто присісти на лавочку, та трохи подумати що буде робити з справою вбивства місс Сурьон.]

|^ 22:21 ^|

—Місс Рюджин досі не прочитала повідомлення. Що ж трапилось? Можливо зайнята.. добре, просто не буду звертати на це увагу, та пройдусь ще трохи по алеях парку.
{ Поки Чонін йшов, він побачив якесь не велике приміщення. Воно було в рожевих,фіолетових та білих тонах. Зверху над будівлею писало "과자" - "Солодощі".}

—О, який гарний магазинчик. *Хлопець вирішив відвідати його, він любив солодке.*
—*Тук-Тук 'стукнув він об вже відкриті двері'*
(У середині приміщення, вже було пусто, як і в самому парку, був тільки персонал. А саме офіціант.)
— Доброго вечора, ви ще працюєте?
—Доброго, так!
—Ви продаєте..
—Ми продаємо.. *перебив Чоніна офіціант* солодку вату, мармелад, різні торти,  цукерки — їх треба з собою брати, пончики, моті, морозиво та інші солодощі. Ось, тут усе написано :
*Простягнув меню у руці.*
—Дякую! *Взяв.*
—*Думки* Здається має бути смачно, потрібно покликати сюди Нікі.
СТОП, про що я думаю, чому саме його...? Ну.. нехай.
—Можна взяти у вас моті, та 150грам цукерок, з собою.
—Добре, які саме?
—Давайте усе на ваш вибір!)
—Гаразд! *Усміхнувся у відповідь офіціант, та швидко побіг пакувати солодощі.*
—Ось, тримайте! З вас #####вон.
—Дякую!
—Так, де там візитка яку мені давав Нікі... А ось, потрібно написати йому.
💬—Добрий Вечір, це  Чонін. Я хотів покликати вас на зустріч, завтра. Зможете?
*Буквально через декілька секунд відповів Нікі:*
💬—Добрий, так, я згоден! Але чому досі добрий вечір і так далі... Можливо, давайте на ти, "привіт"?
💬—Добре!)
[Сам того не помітивши, лице Чоніна почало танути в величезний посмішці. Він радісно пішов до машини, і оскільки був надто замученим, поїхав додому]