Тікаючи від вогню

Початок кінця

⁃ Ми почнемо все спочатку! Так більше не може продовжуватися.

Я стояла посеред кімнати і дивилася на свого брата

-Евелайно, ти знаєш що це не вихід, якщо вони захочуть, то знайдуть тебе навіть в самому пеклі.

Минула година з того часу як ми затіяли цю суперечку. Мої щоки напевно вже такого самого кольору як і моє волосся.

-Маркусе, я втомилася.

Брат хотів ще щось сказати, але почувши своє повне імʼя замовк. Я рідко його так називаю.

-Я втомилася так жити. Та хіба це можна назвати життям? Ми ховаємося двадцять років, двадцять років Карл! Чому ми повинні засинати та прокидатися зі страхом що нас спіймають. Я втомилася носити ці кляті рукавиці і розказувати всім казки про них.

Брат зітхнув і знову відкрив рота, але я його випередила:
⁃ Я ще не закінчила

Він закотив очі

-Останнім часом ти дуже часто це робиш, я починаю турбуватися за твій зір,- я подивилася на нього,- і не треба знову це робити

Тепер зітхнула я:
-Зрештою я все вирішила

Марк подивився мені прямо в очі і на мить мені здалося що в його очах забриніли сльози, але потім він моргнув і я подумала що це мені тільки здалося. Я ніколи не бачила як брат плаче. Ніколи

-Я знаю, моя вогняна принцесо, знаю

Те, яким сумним голосом він це сказав змусило мене відвести погляд щоб не розплакатися. Він завжди називав мене своєю вогняною принцесою через моє руде волосся. Я завжди любила це прізвисько.
Густе волосся прикрашало моє обличчя, радісно переливаючись відтінками золота та міді. Очі у нас з братом були однаковими - блакитно-сірими.
Вони могли бути холодними і загадковими, як озеро під місячним сяйвом, але в той же час м'якими і повними ніжності. Брат любив казати, що вони відображають мою сміливість та впевненість.

У Марка є чудова дружина та прекрасний син, я б ніколи не попросила його піти зі мною. Хоча знаю, якби попросила, він пішов би. Але і залишитися я теж не можу, адже цим і наражаю їх всіх на небезпеку.

Я підійшла і сіла біля нього. Хвилину ми сиділи мовчки, кожен думав про одне й теж. Коли я повернулася щоб подивитися на нього то помітила, що він вже дивиться на мене:

-Евелайно, більше всього на світі я хотів би піти з тобою, та я знаю що ти мені цього не дозволиш. Я розумію тебе, та хоч я і твій старший брат я ще давно зрозумів що не маю влади над тобою,- на його лиці зʼявилася сумна посмішка,- ти завжди робила те, що вважала правильним. Тому сьогодні я попрошу тільки одне: пообіцяй що повернешся, і...

Я не дала йому договорити тому що кинулася до нього в обійми і розплакалась. Я вже і не памʼятаю коли останній раз давала волю почуттям. Його руки настільки сильні і безпечні, що на мить я забуваю про все інше. Час здавався непотрібним, бо що може бути важливішим за цей момент? Я вдихаю його аромат, запам'ятовуючи його назавжди.

Тихо, так тихо, що я ледь почула він промовив:

-Я люблю тебе,- він помовчав, а потім додав,- не знаю, чому я так легко тобі це дозволив

-Тому що я твоя улюблена сестра?

Він розсміявся
-Ти моя єдина сестра

Я не знаю скільки часу ми так просиділи, але точно знаю що віддала б усе аби тільки все склалося інакше. Проте, я завжди носитиму ці обійми у своєму серці, їхню теплоту і кохання, нагадуючи мені про наш невидимий зв'язок, який триватиме вічно.