Гірський колапс

Розділ 1

Наскільки поганою ідеєю було йди в гори абсолютно непідготованою? Правильна відповідь:неймовірно поганою.
Якби ж я знала, що мереживні трусики-лише для краси, то ніколи б їх не одягла, бо вони вже 2 годину натирали мою дупу.

Ви б вже на цьому місці мали вважати мене дурепою, але зачекайте, це я ще не перейшла до найголовнішого-мого супутника у дорозі на Петрос. Логічно, що якщо людина вже декілька років підіймається на всі можливі українські вершини, то йому не знадобиться багацько проблем аби підняти туди ще одну людину. Але не забувайте:ця людина-я. Профанка в таких справах,яка відчайдушно вирішила ризикнути і піти в піший похід з палатками, аби ще й заночувати на горі.

Моє ниття почалось десь після першого кілометра вгору, адже ноги ладні були відпасти. Звісно, краєвиди неймовірні. І Северин теж неймовірний, бо як ще можна назвати людину, яка згодилась піти зі мною.

Напевно настав час нам познайомитись, читачу. Мене звати Юстина і я вперше дерусь вгору, бо більше не хочу топтати своє життя і шкодувати про нездійснені мрії. Одна з них-видертись на гору. Северин-мій давній знайомий з університету, який радо підтримав таку ініціативу. Ця худощава срака завжди виручала мене на іспитах і приносила горнятка з кавою аби я бува не вмерла на нудних лекціях. Якби не він-не бачила б я диплома магістра. Всі в універі нас вже давним-давно одружили. Однак, на диво, це справді була дружба: щира, проста і легка, мов вітер. Ми йшли, обдирали кущі з афинами, обтирали лиця від поту. Я нила, він сміявся з мене і наспівував «Я піду в далекі гори». Хотілося б, щоб ця мить тривала довше. Але ноги рухались вперед, адже ще щонайменше 4 години нам іти вгору.