Нічна темрява [ В процесі ]

глава VI

- Чи не маєш ти бажання пройтись зі мною містом, сьогодні після продуктивної праці? Промовив граф, вдивляючись  у обличчя співрозмовника, думаючи про щось своє. Зіниці графа то збільшувались то зменшувались хоча це було майже не помітно через колір його очей.
Задумавшись про щось, Хван зніяковів побачивши краєм ока, темні з відтінком червоного,карі очі які розглядали його обличчя, та в яких читалося незрозуміле  захоплення. Подумавши трохи він все ж таки відповів《 Як я можу вам відмовити, тим паче прогулянка це саме те що нам потрібно. 》 В його голосі читалися ледь помітні нотки задумливості та вагання.
Тож без зайвих слів, закінчивши всю роботу на сьогодні та отримавши згоду від пана Синміна, Хьонджін вирушив разом з графом Лі у центр міста. По дорозі до міста вони спілкувалися про те у чому обидва добре тямили, а саме про мистецво та про кулінарію. Так, саме так,ви все зрозуміли вірно, граф хоч і мав високий титул та все ж був на диво простий без всякої зарозумілості, він добре вмів готувати й це було друге його улюблене заняття після танців, про це Хван дізнався тільки що з розмови. Дійшовши до місцевого бару,що був розташований на цетральній площі,поруч з крамничками та входом в квіткову алею, вони зупинились, та граф промовив 《 Тож ми зараз стоїмо у центрі міста, і в нас є вибір куди підти...як...точніше куди бажаєте підти ? 》здається граф хотів здаватися більш спокійним,але він все ж таки трохи хвилювався,але причина цього стану так і не була з'ясована нашим юнаком, тож той просто мовив :
- Куди бажаєте саме ви графе ? Я б не відмовився випити міцного чаю й пройтися по алеї, бо ще там не бував, але якщо ваш вибір буде іншим..мм..я неодмінно його підтримаю.
- Хм..цікаво,цікаво. Ти випадково не телепат? Бо здається ти прочитав мої думки. Промовив Лікс, відкриваючи на огляд свої білі зуби на які мимохідь задивився Хван, закарбовуючи в думках,що у цього красивого білолицого вельможі занадто чудові й довгі ікла що додають родзинки до його чудової посмішки,яка на сам перед прикрашала його чудове,навіть не так, просто дивовижно сліпуче, біле обличчя що на додачу всипане ластовинням яке манило свій погляд після його очей які на перший погляд забирали всю свою увагу. -Тож перестань звертатися до мене на ви й гайда замовимо собі чаю та булочки з малиною, перекусимо й я покажу тобі всю красу нашої квіткової алеї. Не давши сказати й слова він хотів було наблизитись до Хвана,але зробивши крок до нього,різко зупинився й вираз його обличчя на долю секунди змінився, емоцією яку ніхто так і не вловив окрім юнака, був нестерпний біль, зробивши крок назад граф просто вказав на дорогу на переду запрошуючи підти в заклад що був неподалік, як раз таки навпроти них, але до нього потрібно було ще дійти, хоча вже звідси було чути як люди говорили та сміялися сидячи на вулиці. Всюди люди жили життя, й бідні й багаті всі знаходили собі розваги, всюди чувся й сміх, і крик, і танці,й спів, як то кажуть життя навколо досі існувало, але це не цікавило Хьонджіна, він все ж таки задумався, щось не давало йому спокій, це місто було сповнено всяких сутностей, цікавих істот та цікавих людей, і він вже міг здогадуватись що цей мер міста,граф Лі Фелікс теж був не такий простий, хоча й не мав доказів, але як би дивно то не звучало,але це не лякало юного хлопця, а навпаки розпалювало більшу зацікавленість у цій особі. Тож він вирішив,щоб не було,але зблизитись з ним, можливо саме від нього він дізнається багато чого цікавого? Хто знає. Поки він про це думав,він й не помітив що вони вже сидять за столиком на вулиці й чекають на своє замовлення.
Сиділи вони не зовсім довго,аж до поки з далеку не почулися гучні крики, люди  почали в метушні тікати хто куди й зачиняли двері й вікна, при тому попереджуючи інших:
- ТАМ НАБЛИЖАЄТЬСЯ ТОРНАДО!!!  БЕРЕЖІТЬСЯ. ТІКАЙТЕ !!!
Хьонджін спохватився перший, й почав дивитися по сторонам, після чого не думаючи схватив за руку містера Фелікса й потягнув того в середину закладу,навіть не помітивши як той сіпався й ледь чутно шипів наче від пронизливого болю. Зайшовши в середину, Хьонджін попередив всіх про небезпеку, й сів за вільний столик, саджаючи біля себе ще білішого ніж був до цього  Фелікса.
-Вибач. Але я мав вберегти нам життя тож так вийшло що я діяв надто швидко.
- кхм..кхм..Нічого страшного, я тебе розумію,але на далі прошу,так більше не робити. І я не думаю що ховатись тут хороша ідея. Трохи прокашлявшись, й віддихавшись, сказав Фелікс так тихо щоб це почули лише вони в двох.
- То чому ж, це не така хороша ідея ? Були ще кращі варіанти? Мені здається, чи ви знаєте про це торнадо, щось таке чого не знаю я чи мешканці цього міста. Якщо воно якось пов'язане з містикою,що тут відбувається  ви зобов'язані мені про це розповісти. Так само тизо відповів Хван.
- Щось ти знову забув про те що ми перейшли на ти, це по-перше, а по-друге з якого це дива я маю тобі щось розповідати, навіть якщо щось і знаю. Не думав що це державна таємниця? Чи таємниця цього міста, і вона ніяк тебе не стосується. Не раджу влазити в це багно. А ховатися нам з тобою  немає ніякого сенсу, всеодно,якщо "воно прийшло за нами" то ми від нього нікуди не дінемось.
-Що означає "воно" і чому ми від нього нікуди не дінемось. Ледь встиг проговорити Хван,як в забігаловку увірвалась дуже специфічно вдягнена дівчина, на ній був чорний як смола корсет та зелена як болото спідниця що була аж до підлоги, в руках у дівчинки був посох на якому виднілася маленька статуетка сови. Обвівши всіх своїм пронизливим поглядом, вона зупинилася на Хьонджінові, та попрямувала в їх бік.
- Чому всі так застигли? Що демона побачили чи що ? Звернулася дівчина до здивованих та наляканих людей, в ту ж мить всі наче прокинулися й швидко відвели свої погляди та почали робити свої справи. Дійшовши до потрібного столика, дівчина сперлася на нього своїми ліктями й почала витріщатися на Хьонджіна, вивчаючи його поглядом.
-Хм..миле личко, я вас тут вперше бачу, містер Фелікс чи не бажаєте ви нас познайомити? Повернувши в його бік голову промовила незнайомка.
Фелікс виглядав насторожено та й не сказати що він хотів відповісти, але все ж таки натягнувши посмішку він промовив:
-Чому б і ні, це Хьонджін, новий талант нашого міста, тобто він художник вищого рівня. Проговорив він дивлячись на Хьонджіна. А це,відьмачка нашого міста, міс Сайон, допомагає всім чарівним істотам. Додав він трохи тихіше. Тож вважайте, я вас познайомив. Звернувся він вже до дівчини.
-Так,так, вельме вдячна. То ви художник, Хьонджіне ? Хм, вельми цікаво..цікаво, я б з радістю подивилася на ваші роботи, за чаркою вина. Ігриво усміхаючись промовила дівчина, та наостанок підморгнула.
Хьонджін був ну дуже розгублений,через таку поведінку та такий швидкий розвиток незрозумілих подій. Тож відповів не одразу:
- А..е..так, художник,якщо мене можна так назвати..міс Сайон, не думаю що це гарна ідея. Але якщо хочете побачити мої роботи,то вони скоріш за все будуть виставлені на балу в пана Фелікса.
-Ох..ти мене ображаєш..чому так невпевнено, я абсолютно впевнений якщо ви згодні то вони там стовідсотково будуть. Відказав Фелікс,з похмурою усмішкою.
-Мгм,давайте без лишньої сопливості, пан Фелікс, ви як завжди ванадто емоційні. Якщо я все ще входжу до списку запрошуваних гостей,то я обов'язково подивлюся разом з вами на ваші картини. Пробурмотіла Сайон, пілсідаючи до Хьонджіна. - я так бачу всі поховалися від торнадо..яке вже розгулює містом..цього року воно щось занадто рано почало буянити. Проговорила Сайон, з задумливим виразом обличчя, коли до них підійшла офіціантка та віддала хлопцям їх замовлення. Жіночко почекай, принеси мені кухель світлого пива та солоних горішків.
- Тут не місце для таких розмов. Відказав Фелікс з сердитим тоном в голосі.
- Та що ти розумний мер..а де ж тоді можна? Пискнула Сайон.
Хьонджін сидів й думав про те який дивний день та про те чи це не його бредовий сон. Зробивши глоток свого чаю в який як на зло поклали цукор, він прокашлявся й поклав горнятко на стіл, та почав задивлятися на горнятко знайомого.
- Бажано ніде взагалі про це не говорити..
Не встиг мер договорити як з вулиці почувся крик:
-ААААА ДОПОМОЖІТЬ...