Важкий шлях до щастя

1 розділ

Аліна
Як тільки я відкрила очі, в них одразу вдарило яскраве світло. Де я? Що сталося? Ці питання цікавили мене зараз.

- Нарешті, ти отямилася, - я почула рідний голос, мама, - як же я за тебе хвилювалася. Зачекай хвилинку...

Мама натиснула кнопку виклику лікаря і продовжила говорити:

- Ти щось хочеш?

Я хотіла відповісти але згадала, що не можу говорити. Тому я тільки похитала головою в знак згоди. В цей момент зайшов лікар. Я подивилася в ту сторону, біля дверей стояв знайомий чоловік. Але я не пам'ятала його. Коли він заговорив точно впевнилася, що десь його вже бачила.

- Привіт. Як ти почуваєся? - спитав він паралельно даючи мені аркуш паперу, ручку і мої окуляри.

*Він знає, що я не можу говорити і погано бачу? Можливо мама сказала. Так це точно вона* -пронеслось у мене в голові, беручи аркуш і ручку з рук лікаря, і надіваючи окуляри.

"Голова болить і нога" - написавши це я віддала аркуш чоловіку. Прочитавши відповідь він щось записав і віддав назад аркуш, питаючи те, що питала мама кілька хвилин тому:

- Ти щось хочеш?

"Води"

Мама весь час сиділа поруч і заспокоювала мене гладячи по руці, оскільки вона знала, що в компанії чоловіків мені не комфортно. Коли вона побачила відповідь вона сказала.

- Зачекай кілька хвилин, я зараз принесу.

Я не хотіла її відпускати, але мама запевнила мене, що все буде добре. Вона вийшла.

- Давай я тебе огляну, - сказав лікар, сідаючи поруч.

*Я б хотіла спочатку познайомитись, але відкладу це на потім. Все-таки я його десь бачила. І цей голос, такий красивий і... знайомий *.

- Можна? - спитав він, торкаючись краю ковдри та розвіюючи мої думки.

Я спочатку вагалася, але потім чоловік доповнив:

- Не бійся, я просто тебе огляну. Ковдра буде заважати, а сама ти не зможеш її зняти, - сказавши це він поглядом показав на мої руки.

Я подивилася на них. До лівої руки була під'єднана крапельниця, а права, в області ліктя, була перев'язана. Зрозумівши, що це правда, я кивнула. Лікар відклав ковдру в бік.

- Я буду натискати на певні точки на нозі, якщо буде боліти спробуй смикнути нею.

Я кивнула.

*Який же він все-таки красивий...* - з думок мене вивів нестерпний біль, через який в мене виступили сльози на очах і я, як могла смикнула ногою.

- Все я не чіпаю... - сказав він і подивився на мене.

Я швидко заплющила очі та відвернулася, щоб чоловік не бачив мої очі.

*Ні, ні, ні... Тільки не це. Головне, щоб він не побачив* - тут до мого обличчя торкаються теплі руки й витирають мої сльози, які через всі мої старання таки вийшли на волю.

- Тихо, не плач. Сильно ніжка болить? - я кивнула, - Я зараз помажу ногу маззю і вона одразу перестане боліти.

Я звісно розуміла, що це не правда та одразу вона не перестане боліти. Але я погодилася. Лікар намастив ногу сів поруч і обійняв мене. Ці обійми були такими рідними й теплими...

- Ти хоч щось пам'ятаєш, що сталося?

Я нічого не пам'ятала тому похитала головою в різні сторони, сильніше притискаючись і вдихаючи його приємний аромат.

В цей момент заходить моя мама...