Настав той час, коли ми мусили прощатись.
Назавжди і не побачимось ніколи.
Не побачу я тебе і не відчаю я твій дотик, що зігрівав мене під час шторму душі.
Не побачиш й ти мене і не почуеш ти мій останній вірш, що я відправила тобі по пошті вчора.
Я пам'ятаю свій останній лист,
Я пам'ятаю наш останній поцілунок.
Бо той прощальний поцілкнок гірких сліз, що розриває моє тіло й досі ніколи не перестану бачити у ві сні.
Гіркі ті, ядовиті сльози, що створені з брехнібрехні, Я поглинаю як міцне вино само обману і любові, що я ховаю досі в собі.
Тоді мене не вбила куля,
Уламки від різкого скла,
Тоді мене убив наш останній поцілунок,
І те твоє: Для нас вже завтра буде пізно, бо часу в нас уже нема.
Твоє останнє слово вразило мене глибше ножа.
Я пам'ятаю свій останній лист і той вже свій останній вірш, який вже завтра ти будеш тримати в руках.
Його ти не почуєш з вуст моїх, але побачиш написаним моєю правою рукою,
Вірш той ти прочитавши зрозумієш,
Що я поїхала від тебе
Й від тих гірких і ядових сліз.
