Твої Мої Проблеми

Частина 1

Телефон ледь не впав з рук. Однак яскравих емоцій не було. Здавалося цей був якийсь сон, дуже реальний, але вона знала це був не сон. Байдужий і хрипкий голос з ранку повідом про смерть сестри. Еббі. Вона завжди любила так її називати, ще досі пам'ятає її чарівну посмішку, коли її так називали. 
- Пані? Пані ви мене чуєте? - повторював голос на іншій лінії телефону. 
- Так. - ледь з тиха видавила з себе Кес. - Я вас чую.
- Коли зможете приїхати за племінниками? Ви їхній єдиний близький родич, ваша покійна сестра хотіла б щоб ви їх взяли під опіку. 
Ну звісно ж. Можливо Кес повинна подякувати сестрі за те що, після себе вона залишила хоча б племінників, все було як у дитинстві. Іграшки які їй не подобалися, або були зламані Еббі завжди залишала їй. Вимагаючи від мами нові іграшки. З дітьми було так само, вона померла, залишивши їх їй, наче не потрібні іграшки. Нічого іншого від сестри Кес не очікувала. І зараз директор інтернату, говорить щоб вона забрала до себе ці "іграшки". 
- Завтра можливий візит, після ми можемо скласти документи про опіку. - продовжувала жінка, здавалося їй вона хотіла чим швидше закінчити розмову, розуміючи що, єдиний родич дітей, все ще приймає реальність, і вирішувати нічого не зможе. 
- Так... звісно... я заїду після роботи. - Кес роздратовано потерла перенісся через свою невідмовність, звідки вона знала чи не буде зайнята після роботи, або чи не запланувала нічого, можливо Джону буде щось потрібно від неї. Однак відмовити від візиту їй не хотілося. Директор швидко відповіла: чудово домовилися, і після були гучні, короткі гудки. 
Злість на сестру вивільнився через секунду. У сімнадцять Еббі втекла з дому, з хлопцем який не не підходив для здорових стосунків. Були навіть здогадки, що він грався з наркотою. Кес пам'ятала коли їй було лише чотирнадцять, а перед тією фатальною втечею її сестра привела додому хлопця. Матері вдома не було, а тато покинув сім'ю після народження молодшої доньки, тобто Кес. Однак тоді маленька дівчинка зовсім не думала про батька який їх покинув, не думала про маму яка вдень працювала, а вночі шукала ходячий гаманець, щоб прогодувати двох доньок, тоді маленька Кес думала про сестру і її огидного хлопця, які безсоромно лизалися не дивлячись на маленьку дівчинку, яка спостерігала чи то з цікавості, чи з ненависті щоб потім розповісти матері. І це був останній раз коли Кес бачила сестру, після вона втекла. Втекла залишивши Кес сам на сам з самотністю, та розбитою навпіл матір'ю, яка майже що ночі плакала після рішення втекти старшої доньки. 
Кес здригнулася згадуючи момент минулого. Вона ніколи не бажала про це згадувати, однак сестра інколи приходила у сни. Спочатку це було що ночі, потім все дедалі рідше. І знову вона змусила себе згадати все це. Згадати власну сестру. 

Працюючи у слідчому відділку Кес була свідком багатьох дивних та вражаючих історій, але навіть тоді її розум не дуже хвилювався як сьогодні, коли потрібно було навідати своїх племінників. Вона нервово поправляла у великому дзеркалі в коридорі своє волосся. То у лівий то у правий бік. Хвилясте коротке до плечей пасма не могли акуратно влягтися на голові. Чи то через те як жінка нервувала, чи просто поганий день. Більше хвилини вона розглядала своє відображення у дзеркалі. Перевіряючи чи все на місті, чи могло щось раптово змінитися. 
Темно карі очі, що здалеку були наче чорні, від тата їй дісталося з грубими рисами обличчя та темні брови, і тільки від матері вона успадкувала тонкі губи. Однак з часом додалися і маленькі ледь помітні зморшки, і синяки під очима які її так сильно дратували. Завжди доводилося замазувати їх багатьма слоями тональними засобами. На відмінну від неї у Еббі завжди була світла без натяку на синці під очима шкіра. Чому все найкраще передалося їй... 

Їй було дивно спостерігати як навіть Джон зберігав спокій коли почув, здавалося таке він чув кожного дня, можливо навіть гірше, однак Кес це не дивувало, у відділку він працював вже достатньо довго щоб побачити, чи почути все, що було гіршим за її вчорашню новину.  Все-таки йому було більше тридцяти. Однак її завжди дивувала його поведінка як її ровесника. Не просто так його називали "дитячою душею" або "юнак з сивиною" .
Коли вони разом почали працювати, їй він здавався тихим, та закритим від соціуму, та як життя показало Джон був ще тою веселою людиною, особливо після важких розслідувань обоє йшли до бару щоб розслабитись, і паралельно залити страшні бачення за день алкоголем, він був веселим, та дійсно скидався на молодого юнака у якого тільки почалося справжнє життя. 
- Отже... - почав він крутивши у руках металеву запальничку. - Ти поїдеш до цих дітей сьогодні? 
- Після роботи. 
- І як? 
- Що і як? 
Він різко зупинив гратися з предметом опустивши руки, і важко зітхнувши зрозумівши що нормальної відповіді його колега і не намагалася сказати, однак він знав Кес чудово зрозуміла його питання. Слідча як не крути, спрацьовує звичка розуміти малозмістовні речення. Джон зрозумів, що мав рацію прочитавши на її обличчі незадоволення. І потім вона сама промовила відповівши: 
- Ніяк. 
- Зовсім?
- Трохи сумно. 
Джон посміхнувся кутиком губ сприймаючи це як маленький жарт не відриваючи погляду від запальнички. 
- Я бачу. 
- Моя сестра померла це все, гаразд? - Кес роздратувала його дитяча відповідь. - Її більше немає, моя сестричка пішла, коли мені навіть не було п'ятнадцяти, а перед смертю залишила мені своїх дітей. Тому перестань це все. - Кес сердито розвела руками у боки, втупивши злий погляд на Джона, натякаючи що більше не хоче мозолити цю тему. 
Він більше нічого не сказав, лише кинув останній не веселий, та спокійний погляд, знову запаливши у руках запальничку.