Твої Мої Проблеми

Частина 2

Інтернат "Сонечко" не асоціювався з сонечком, або якимось хорошим, і теплим спогадом. Будівлі давно потрібен ремонт, обшарпані стіни, давно вицвілівша краска, та ворота які дивом трималися, однак Кес повинна зізнатися територія інтернату достатньо велика. Похмура погода на вулиці зробила цю будівлю ще більш самотньою ніж вона є. Закривши двері своєї машини, вона почула знайомив хрипкий голос на сходах до входу у будівлю. Це була директор, у житті вона була не такою привітною як за розмовою по телефону. Чи то через те що Кес чула її голос тільки по телефону, чи то просто зовнішність може відрізнятися від голосу. Хай там як, комфортом від такої особи не віяло.
- Кес Вілсон? - прохрипіла жінка.
- Так. - треба ж таке, навіть її дівоче прізвище знає.
- Прошу за мною.
Кес ввічливо кивнула головою.
Хоч і вона сама не була налаштована на розмову, однак директор інтернату ведучи її корпусом, весело і без зупинки розповідала про будівлю і його історію. Діти тут були як здалося Кес, від десяти до, ясне діло до вісімнадцяти. Як пояснювала директор історії цих дітей не завжди складається з випадкової трагедії про смерть батьків.
- Іноді дітям краще рости тут, ніж з тими істотами яких називають "батьками". - вона зупинилася на мить перед кімнатою де декілька дітей гралися іграшками, вона не зводила з них погляду. Зітхнула і продовжила: - Більшість дітей не жили звичним днем, вони виживали. Навіть згадувати не хочу про жахливі випадки. Батько ледь не кожного дня калічив доньку до на півсмерті, одного хлопчика мати ледь не продала на органи, а двох сестер взагалі залишили помирати з голоду в закритому будинку, на щастя сусіди вчасно втрутилися.
Кес уважно слухала розповіді жінки, жаль занив в середині, однак вона вирішила цього не показувати. Потім вона розповіла про долі ще кількох дітей, коли прямувала до кімнати близнюків. Однак деякі вона вже не слухала.

Кес не дуже вміла розмовляти з дітьми, особливо коли у них найскладніший підлітковий вік. Двоє п'ятнадцятирічних хлопців, з сухим поглядом який майже нічого не означав, окрім: "хто ти в біса така?" були в кімнаті. Директор залишила її саму, щоб як жінка сама висловилася дати час для розмови.
- Отже... ви близнюки?
Байдужий погляд сказав все за цих дітей, навіть ідіот би зрозумів що це найтупіше запитання, а відповідь очевидна.
Двоповерхове ліжко, зверху один з близнюків з суровий і ворожим поглядом, знизу хлопчик який з цікавістю спостерігав за нею. Чимось він нагадав їй саму себе, Кес також з такою ж цікавістю спостерігала за всім новим для неї. Якщо ці двоє не підуть на контакт з самого початку то взагалі не будуть спілкуватися з нею.
- Еб... Ебігейл померла, і вона попросила мене взяти вас під опіку.
- Отже ви її сестра. Я думав ви будете більш схожі на неї.
Кес не рівно посміхнулася коментарі близнюка знизу.
Потім їхня розмова ледь складалася. Як вона могла зрозуміти хлопці були абсолютно різні, навіть манера спілкування була різною. Це навіть чимось нагадувало їй стосунки з сестрою у дитинстві. Однак на спілкування хлопці не довго йшли, Кес змогла помітити як вони важко довіряли комусь, навіть якщо це була їхня рідна тітка. І жінка це чудово бачила.