Твої Мої Проблеми

Частина 5

Пізно вночі Джон відкрив камеру затриманого. Його насторожило те що той старий дійсно знає багато, і якщо Кес почує якимось дивом згадку про свою сестру, у Джона можуть бути проблеми. 
- Я тебе впізнав, старий. 
У темній камері з цікавістю блиснули очі. 
- Ми знайомі? - усміхувся той. 
Джон насупив брови, такому жарту. 
- Що тобі відомо про Еббі Вінстон? 
- Не знаю про кого ти. 
Джон розсердився. Схопив того за комір, боляче вдаривши об стіну. Старий відчув різкий біль у потилиці від удару, супроводжуючись дзвоном у вухах. 
- Повторюю: Еббі Вілсон. Знаєш таку? - процідив Джон не відпускаючи старого. 
У голові старого промайнув спогад. Він пам'ятав про те як з покійним Тонні обоє йшли до нічного клубу, який був заповнений алкоголем, та дівчатами від яких можна було купити їхню любов. Але Еббі. Вона була достатньо популярна у закладі. Старий ще й досі згадує її яскраву та милу посмішку. 
- Можливо. - буркнув собі під ніс старий. - Але я її вже ніхто давно не бачив. 
- Це тому що вона мертва. 
Якусь мить старий уважно подивися на Джона, аналізуючи його. 
- Ти думаєш це Тонні вбив її? 
- Можливо. Останній раз я його бачив з нею. Вона відмовила йому, а він у стані люті вбив її. 
- Це брехня. Він був з нею два тижні тому. І його бачив, і увесь час я був з ним. Тонні навіть одружитися з нею хотів. 
Джон підняв брову на останнє речення. 
- А дружина що? 
- Він хотів покинути її. Але нічого не казав про коханку. 
- Його дружина могла дізнатися про його зраду? 
- Особисте життя Долорес і Тонні мене не хвилювали. - відмахнувся старий. 
- Що ти мав на увазі коли сказав про наркоту? - різко змінив тему Джон. 
На цьому старий лукаво посміхнувся. 
- Таку інформацію не розкривають просто так. 
- Тоді, тебе посадять за вбивство Тонні Карденас. 
- Я його не вбивав. 
Джон помітив як зі злості, старий затиснув кулаки до білих кісточок. Джон змінив  свій вираз обличчя, на спокійний. 
- Правда? Твої відбитки пальців кажуть інше, того ж як ти нам сказав, він був винен тобі великий борг.  

Кес недовірливо поглянула на Джона. Той задоволено посміхався, як за звичкою знову крутивши запальничку в руках. 
- Отже, - почала вона. - Він так і сказав? Просто о так взяв і зізнався у всьому? 
- Ага. - задоволено кивнув той. 
Якби хтось з ранку сказав їй що, справа з Тонні Карденас просто візьметься і вирішиться сама собою, вона б напевне подумала що людина верзе дурниці. Але з іншої сторони це була не просто людина, це був давно знайомий Джон. І не віра у його слова, було важко, за роки праці разом. Однак це йшлося про дивного затриманого який раптово зізнався у вбивстві Тонні, хоча насправді відбитки пальців затриманого ще не були підтверджені, але якщо це все таки станеться, Джон як завжди буде мати рацію. Однак щось Кес не давало спокою. Вона не розуміла що саме, але впевненість Джона, та його веселий настрій, змусило заспокоїти її раптове занепокоєння.  
- Ти тортури над ним проводив? - швидко запитала Кес. 
Джон підняв на це брову. 
- Твій затриманий цілий та не ушкоджений. 
- Це трохи дивно ти не думаєш? 
- Чому це? Совість це штука сильна, от і не витримав бідолаха. 
Кес відчула як Джон зітхнув з вдаваним сумом. Однак не звернула на це великої уваги. 
- Що ж, якщо до мотиву? 
- За звичним сценарієм, - він зупинив крутити річ у руках. - Вбивство через борг. Тонні був винен йому немаленьку суму, як ми вже знаємо торгуючи наркотою. Однак, коли затриманий зрозумів що Тонні не збирався віддавати борг, той помстився. 
- Гаразд, де тоді Тонні ховав гроші? 
- Гарне питання. Можливо його дружина все-таки знала про його маленьку махінацію. 
- Мовчала щоб уникнути проблем. - Кес задумалась. Що як вона також може бути причетною? Адже вона можливо знала про його прибуток, і тому збрехала. - Тоді знову до неї? 
- Читаєш думки. 

Сорока річний Марк підняв з брудної підлоги, пляшку горівки. Нахилив до рота, однак, лише маленька краплина напою відчулась на сухому язику. Той роздратовано кинув об стіну пляшку. Пів її частини розбились на та полетіли на підлогу, з тихим та дзвінким звуком. Від коли тіло його мертвої дружини спить вічним сном, у холодній та дерев'яній  труні, в домі стало тихо. Ще кілька днів тому він бачив її живою, а сьогодні в думках прощається з її духом, який з неприємним та старим запахом квартири, вивітрює вітер крізь відкрите вікно. Йому було важко сказати чи кохав він її. Звісно, з нею завжди він міг отримати гроші. А серед її кола спілкування, були чоловіки, яким не було шкода маленьких прикрас для Еббігейл лишень тільки щоб вона провела з ними трохи свого часу. 
Де вона ховала всі ці дорогоцінні прикраси він не знав. Марк і не питав. Доля, або інші всесвітні сили ніби почули його слова. Його дружина померла. Йому навіть не потрібно було нічого робити, залишилося тільки знайти її гроші які вона відкладала, та  прикраси. 
Він ніколи не розумів всі ці церемонії поховання. Тільки людей затримують і все... - промайнуло в його голові, коли він стежив як ховали тіло його покійної дружини. Смуток це занадто голосно сказано щоб описати його відчуття зараз. Скоріше роздратованість, та втома, спостерігати за тим як люди прощаються з померлою людиною, коли та їх навіть не чує. 
На похоронах Еббігейл були тільки її знайомі з роботи, і звичайно сам Марк. Краєм ока його погляду впали дуже знайомі пасма. А потім як вона підійшла ще ближче, був знайомий і той самий маленьких силует. 
- Навіть коли померла, ніби спить, чи не так? 
Марк повернув голову на звук голосу жінки що курячи стояла позаду нього.  Він її упізнав. Джуді Скотт. Це була найближча знайома Еббігейл. Можливо єдина. Вперше він не бачив її у яскравих кольорах, чи у макіяжі. Чорний плащ, та маленькі підбори. 
- Мабуть. - коротко відповів Марк. 
Жінка кивнула. Вдихнула у свої легені ще диму, та повільно видихнула. Її очі були прикуті до свіжої могили. На фото якої була її усміхнена знайома. Тепер вона буде бачити її тільки тут. На кладовищі. 
- Її сестра знає? - жінка кинула підборіддям на могилу. 
- Сестра? 
- Тю, забув чи що? Молодша сестра, Кес Вілсон. 
У думках він намагався згадати це ім'я, чи принаймні згадку. І тут знайшов маленький спогад де маленька дівчинка спостерігаючи за непристойними речами які іноді відбувалися в дома у Ебігейл поки її матері не було,  ця маленька своїми темними очиськами нахмуривши брови, притискаючи маленьку ведмедика іграшку пропікала їх через відкриту шпарину дверей кімнати. 
- Кес, кажеш. - тихо повторив собі під ніс Марк. 
- Це вона до речі забрала близнюків до себе. 
- Скажи мені одне, Еббігейл випадково нічого не казала про свої прикраси чи гроші? - Марк піднявся з лавки, що стояла біля могили. 
- Ні, а що? 
Марк не відповів на запитання. Тільки розвернувся та пішов, залишивши жінку допалювати цигарку біля мерця.