Темрява бачить тебе.
- Чому ми повинні обрати саме Вас? - Жінка спитала, кидаючи на дівчину оцінюючий погляд. Її голос був суворим, але очі видавали що насправді вона не така безсердечна якою намагається здаватись. Скоріш за все, це була перевірка для можливої нової сотрудниці.
Дівчина нахмурилась, пригадуючи заздалегідь заготовленну відповідь.
- Я маю спеціальну бойову підготовку. На курсах мене вчили як не дати себе обманути і, навіть якщо ця істота буде скривати себе серед інших, я зможу її розпізнати.
- Непогано. - На обличчі жінки зʼявилась слабка, але задоволена посмішка. - Що ж, пані Емберфол, можу Вас вітати. Ви прийняті на посаду молодшого мисливця. Ваш перший робочий день починається завтра.
Очі Ріц почали сяяти від радощів, але вона намагалась стримувати себе, щоб ненароком не розгнівати нового шефа. Дівчина встала з крісла, забрала своє резюме та вийшла з кабінету. Хотілось запищати від щастя!
«Завтра виходити на роботу... Так швидко? Я навіть не спитала чи буде випробувальний термін, чорт.»
Повільно підходячи до ліфту, погляд Ріц пав на табличку з переліком всіх кабінетів. Поверх 6, 600-699, кабінет 666 - офіс Зелль Н; поверх 5, 500-599, кабінет 523 - офіс сестер Астрі; поверх 4, 400-499, кабінет 487 - склад; поверх 3, 300-399, кабінет 333 - спільний кафетерій...
- Ви будете заходити чи ні? - почувся голос з ліфта.
- А, так, вибачте!
Ріц заскочила до кабіни й нажала нульовий поверх, не звертаючи уваги що до неї це вже зробили. Виходячи з ліфту, дівчина видихнула та озирнулась навколо. У всіх робітників була своя форма: білий верх і чорний низ, на їхніх грудях були золоті медалі з зображенням осинового кола.
«Сьогодні я буду повертатись додому з відчуттям повноцінності... Нарешті я отримала роботу! Боюсь уявити як відреагує моя матір, коли я скажу їй що тепер працюю мисливцем на вампирів.»
- Сподіваюсь вона не буде вважати мене дурою... - Ріц промямлила собі під ніс, відкриваючи двері та виходячи на вулицю.
Біля головного входу був невеличкий сад з червоними гвоздиками, які створювали атмосферу спокію й одночасно небезпечності роботи тут.
Авжеж Ріц не просто взяла першу ж вакансію на сайті. Вона вивчала інформацію про вампірів ще з раннього дитинства, це було її головним інтересом. Переглядами сучасних фільмів про вампірів це не закінчилось, і Ріц почала кожного дня відвідувати бібліотеку й шукати там книжки про стародавню расу істот.
Дівчина впевнена в тому, що знає про них все і вся, тому робота в цій корпорації не буде важкою для неї.
Ріц направлялась в сторону автобусної зупинки, де на неї вже чекав 95-й автобус. Всі люди в автобусі мельтушились, намагалися пробратись ближче до дверей. Спостерігаючи за іншими, вона навіть не одразу відчула що якась невідома білявка у віці легенько стукає по її руці.
- Пані, як Вас звуть? - Вона спитала, тримаючи у руках записну книжку.
Жіночка була одягнута у темно-синю форму: футболка з коротким рукавом та довгі штани, а також повʼязка на лбу з логотипом відомої транспортної служби міста. «Певно, це кондукторша. Цікаво, що вона хоче від мене?»
- Ріц, Ріц Емберфол. - Дівчина відповіла, все ще з нерозумінням пялючись на невідому особу.
- Ніколи раніше не бачила Вас на цьому автобусі. Перший раз тут? - Не даючи навіть подумати над відповіддю, жінка одразу наказала: - Введіть свій електронний код. Будь ласка.
- Мій електронний код? Що Ви маєте на увазі?
Жінка незадоволено позіхнула, а потім глянула на розгублені очі Ріц і справді зрозуміла що звинувачувати дівчину немає у чому, вона точно не намагалась проїхати зайцем.
- Наша служба надає кожному користувачу особистий електронний код, який підвʼязаний до їхнього акаунту. На акаунт треба класти якусь суму грошей і тоді Ви просто зможете ввести свій код сюди, - Жінка вказала пальцем на пристрій у двері. - і спокійно пройти на своє місце.
Бачучи, що Ріц все ще трохи не розуміє що саме від неї хочуть, жінка знову позіхнула і взяла в руки телефон дівчини. Через пару кліків вона віддала ґаджет з проханням ввести номер своєї банківської картки та декілька інших особистих даних. Після завершення реєстрації, кондукторша посміхнулась та показала на найдальніше місце в автобусі, воно було останнім й біля вікна.
Ріц подякувала жіночці за допомогу та, обережно пробираючись серед толпу народу, сіла на своє місце, роздивляючись автобус. Він був явно більше ніж звичайні, на яких вона завжди їздила, але в нього й пускали набагато більше людей. Кольорова палітра залишалась при канонах компанії: темно-сині відтінки з акцентами білого. «Доволі таки красиво й... Чисто.»
Автобус тронувся. Через, приблизно, 30 хвилин він буде вже на іншому кінці міста, куди Ріц і потрібно.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Нічні Очі Лісу
Mystery / Thriller- Бути єдиною живою людиною в домі складно, чи не так? - Певно... Чому ти питаєш? - Я бачив що Ангела заходила до тебе сьогодні вночі. Не хвилюйся, вона всього навсього може перерізати тобі руку та випити трохи твоєї крові. - Всього навсього?! ≻────...
