Крем латте із солоною карамеллю

Частина четверта

Адреса, що дав Фелікс, була Мінхо абсолютно не знайома. Квартира знаходилася на околиці міста і він правда не знав, яким чином туди можна доїхати, крім таксі. Незважаючи на те, що Лі жив тут майже все своє життя, він навіть не замислювався про те, яке насправді велике було місто, адже йому потрібно було знати лише власну адресу і як звідти дістатися до роботи. Тому, тепер він сидить у прогрітому салоні автомобіля, сподіваючись, що водій впорається з маршрутом і не загубиться десь по дорозі. Мінхо дивився у бічне вікно, спостерігаючи за вуличними ліхтарями, що миготіли через жахливу погоду, і різними невеликими будівлями, які вони проїжджали. Чекати ось так, склавши руки, зовсім не подобалося Лі. Він, звичайно ж, здогадувався, що з хлопцем все гаразд, виходячи з невимушеної поведінки Фелікса, але чомусь прагнув побачити його швидше і впевнитися самому. Можливо, щоб таки відчитати за його необережність.

Погода через зиму, що стрімко наближається, злегка морозна, але вже без звичного осіннього дощу. Здається, ще тиждень і піде перший бажаний сніг, який, незважаючи на безмірно неосяжну любов до тепла та затишку, так обожнює Мінхо. Йому подобається ідея сидіти в непроглядній темряві теплої квартири, оповитим з усіх боків м'яким пледом, дивитися на вогники, що горять за вікном, і великі пластівці снігу за вікном, з гарячою, що гріє руки чашкою кави.

«І з Джісоном»

Думка, що промайнула в його голові, ані краплі не стривожила Мінхо. Так, йому хотілося б, щоб вся ця ідея супроводжувалася присутністю Хана поруч. Для повного щастя холодними святковими вечорами не вистачає лише його. І він не заперечує, що за наявності лиш єдиної із прописаних ним умов затишку, а саме Джісона, в інших, найімовірніше, просто не буде жодної потреби. Можливо, зараз він прояснив для себе дещо насправді важливе.

- Пане, ми на місці, - сповістив водій клієнта, що з головою пірнув у роздуми. Мінхо подякував йому і, сплативши за надану послугу, вийшов з машини.

Втративши джерело тепла, він відчув, як його обличчя неприємно обдало морозним вітерцем. Лі здригнувся від холоду, що наздогняв його з непомірною швидкістю, і поспішив у бік потрібного будинку. Подолавши ще й невелику відстань до квартири, він встиг неймовірно сильно замерзнути. Слід було передбачити це, оскільки ще до поїздки, з його рота йшла пара від перебігу температур. Його зуби стукали так голосно, що цей звук певно лунав під'їздом аж до останніх поверхів. Так, все ж варто було одягнутись тепліше, враховуючи, що ближче до вечора температура і без того різко падає, але шкодувати про це немає сенсу, оскільки він уже натиснув на дзвінок потрібних йому дверей.