Десять ночей

6

Він пішов. Хосок уже знає, куди саме, і тому не мчить на пошуки і не думає про те, що зимової ночі омега залишився на вулиці. Натомість альфа сидить у кріслі у своїй спальні і вмовляє себе припинити поглядати на двері. Цієї ночі Техьон не прийде, він більше не ввійде у ці двері. Ночей було десять, але Хосоку здається, з цим омегою він прожив життя, найкращу його частину. Альфа більше навіть не має сумнівів, що він жив лише ці десять ночей і все, що йому залишається – це воскрешати їх у своїй пам’яті і черпати з них силу йти далі. Байдуже, що чекає Хосока попереду, таких ночей у нього більше не буде, такого, як Техьон, теж. Хосок був занадто самовпевненим, гадав, ніби почуття, що зародилося в ньому взаємне, не розраховував, що омега вибере свободу, а зараз сидить у темній спальні та слухає скімлення покинутого вовка, яке не припиняється. Хоча здається, це навіть не скімлення, це ниття серця, котре залишилося без підживлення і тепла.

– Він пішов? – Чимін зупиняється на порозі і дивиться на пригніченого брата. Хосок киває. – Мені шкода.

– Я ж правильно вчинив? – немов сам себе запитує альфа. – Я кохаю його, я так сильно кохаю його, що відпустив. Бо ж так поводяться кохаючи? Тоді чому я не можу прийняти його рішення?

– Хосоку...

– Я хотів дати йому свободу, – перебиває він Чиміна. – Я не хотів тиснути на нього, а зараз борюся із бажанням  поїхати до нього і забрати додому. Я розумію, що не можна покохати з примусу, та Чиміне, я помру без нього.

Омега підходить ближче і, притулившись до столу, кілька секунд підбирає слова. Він ніколи не бачив ватажка таким зламаним і розгубленим. Кожне слово альфи ріже ножем по серцю, і Чимін готовий віддати йому його, лиш би брат не мучився так.

– Я гадав, у вас взаємно, – прокашлюється омега. – Все на це вказувало. Я справді не розумію. Може, він зробив це емоціях? У будь-якому разі ще нічого не втрачено. Він досі в Лікарні, і ти можеш його повернути. Дай йому і нам кілька днів, ми щось вигадаємо.

Хосок хоче вірити Чиміну, він намагається знайти, за що зачепитися у його словах, не втрачає надію. Відсьогодні Хосок щовечора їздить до будинку Юнгі. Альфа довго сидить в автомобілі, що припаркований за дверима, і слідкує за світлом у вікні. Поки він не підходитиме до омеги, нехай навіть вовк розірве грудну клітку і вибереться назовні. Хосок дасть Техьону час.

***

– Ти навіть не страждатимеш? – Юнгі здивовано дивиться на Техьона, який літає кімнатою.

– Немає часу, – омега дістає закинутий під диван черевик і зашнуровує.

– Не треба від мене приховувати, ніби це не ти рюмсав усю ніч, зачинившись у ванній, – невдоволено каже Юнгі.

– Ночами я можу і рюмсати, і страждати, і здихати від свого кохання, проте вдень мені потрібно працювати, щоб хоча б на міліметр наблизитися до своєї мети, – спокійно відповідає омега. – Я йду забирати нові документи, віднині мене звуть Ві, май на увазі, а звідти одразу піду в освітні центри, дізнаюся, що потрібно складати для вступу, і готуватимуся. Гадаю, за рік я підготуюся, а також паралельно працюватиму, тому у мене все буде так, як я задумав. Чому ти не йдеш на роботу?

– Я сказав, що спізнюся, думав, тебе потрібно буде погладити по голівці, – сміється Юнгі.

– Ану пішов геть, – імітує злість Техьон і, жбурнувши в нього іншим черевиком, проводжає за двері. Зачинивши двері, він притуляється до них чолом і усмішка одразу змінюється на гримасу болю.

– Ти зможеш, ти все зможеш, – шепоче сам собі і швидко кліпає, проганяючи сльози, які, вважав, усі вчора виплакав. Сльози не закінчуються. Наче в нього всередині бездонне водосховище, і одна лише згадка про Хосока прориває всі труби. Техьонова проблема в тім, що всі думки тільки про нього.

Техьон, обмотавши навколо шиї шарф і надягнувши куртку, нарешті виходить із дому. Добре, що на вулиці великими клаптями валить сніг, який, лягаючи на обличчя, чудово приховує сльози, що досі продовжують котитися з очей. Забравши нове посвідчення і зайшовши в ще кілька місць, омега заходить у кав’ярню, яку Юнгі назвав уранці і чекає його на обід, аж раптом хлопці, що присіли за сусіднім столиком привертають його увагу, назвавши ім’я того, кого Техьон ніколи не забуде.

– Який би гарним я не був, тут же ж річ не у зовнішності, такі, як Чон Хосок, з такими, як я, не одружуються, – зітхає симпатичний блондин. – Він точно вибере вовка з першої ліги, і, найімовірніше, сина Паків. Вони ідеальна пара, майже однаковий статус і родовід.

– Щира правда, – погоджується інший. – Я навіть не уявляю, як це круто носити прізвище Чонів. Заради Бога, ми поруч із Паками простолюд якийсь.

– Ось і образливо, ми теж вовки, мій батько тримає всю харчову промисловість міста, та, бачте, ми не з першої ліги, – фиркає блондин і тягне до себе тарілку з печивом.

Техьон втикається поглядом у меню, та нічого не бачить через заплакані очі. Він почувається повним ідіотом, бо колись навіть думав про життя з ватажком. Він же і не перевертень, не кажучи вже про решту. Техьон давиться водою і розуміє, що кожна наступна хвилина – нагадування про те, що він усе зробив правильно. Він зробив те, що, можливо, зробив би і Хосок, він уберіг їх обох від великої помилки, котра б точно відгукнулася, і байдуже,  що зараз він повільно помирає, натомість альфу так само поважатиме зграя, а Техьон не їстиме з чужого столу. Шкода лише, що «правильність» вибору не полегшить його страждання.

Юнгі залітає у кав’ярню через десять хвилин і вклавшись у крісло, сварить Техьона, бо той нічого не замовив. Замовивши, хлопці обговорюють справи, з якими впоралися до обіду. Техьон, продовжуючи калатати ложкою грибний суп  Поринає у свої думки і не помічає погляду Юнгі, який вже хвилину витріщається на нього.

– Тут смачно готують, припини мішати і їж,– злиться Юнгі.

– Я не хочу їсти, – відсуває тарілку омега.

– Ми навіть не снідали, ти вирішив влаштувати голодування?

– Ні, просто немає апетиту.

– Знаєш, я ж гадав, що у вас почуття, що вони найсильніші, що їм ніщо не завадить. Ну кажуть же, що кохання все переможе, а ви розійшлися. Отже, це не кохання? – він вдивляється в омежі очі. – Хоча навіть Чонгук казав, що його брат тебе обожнює, проте потім сталося ось це, і тепер я почитаю думати, що, може, і я помилився, може, і в мене з Чонгуком немає жодного кохання. Себто у мене є, в нього ні, а я будь-який прояв ніжності до себе сприймаю, як кохання.

– Порівнювати себе з кимось – найбільша дурість, – хмуриться Техьон. – Я не говорив, що головна причина нашого розставання – це невзаємне кохання, швидше багато зовнішніх факторів, яким кохання заважає. Ти маєш розуміти, що ваші стосунки відрізняються від наших, ви одного виду, твоєму коханому не доведеться полишити все, а тобі не доведеться жити з цим. Тому не забивай голову дурницями, слухай своє серце.

Випивши по чашці кави, хлопці розходяться, Юнгі назад на роботу, а Техьон дізнаватися про вступ.

***

– Пане Чон, – Юнгі жбурляє теку на Чонгуковий стіл і зупиняється навпроти. – Я вирішив, що так більше не може продовжуватися.

Чонгук відкладає папери у бік і уважно дивиться на рішуче налаштованого хлопця.

– Якщо я зараз тебе поцілую, це буде недоречно? – вигинає брову альфа. – Просто твоє «пане Чон» зриває мені дах.

– Я відмовляюся з тобою розмовляти, – розгніваний Юнгі розвертається і швидкими кроками йде до дверей Чонгук наздоганяє його прямо біля них і повертає до себе обличчям.

– Пробач, я мовчу і слухаю. Що ти хотів сказати?

– Я хотів поговорити про нас, про стосунки, хотів розібратися у всьому раз і назавжди, – Юнгі дивиться на ґудзики його сорочки.

– Я уважно слухаю.

– Що у нас із тобою? – нарешті підводить очі хлопець. – Що це за стосунки, про які ми жодного разу не говорили? При цьому ми цілуємося, обіймаємося, а вчора твоя рука постійно була на моїй... – прокашлюється омега. – Я хочу сказати, що  заплутався, і якщо я трохи в собі тямлю, то в тобі не можу. У нас із тобою навіть нормального побачення не було. У будь-якому разі, ти мене на нього не кликав.
Чонгук хмуриться і мовчки поглядає на хлопця.

– Ти язик проковтнув? – втрачає терпіння Юнгі. – Скажи, як є, що це взагалі не стосунки, а тобі нудно...

– У мене за п’ять хвилин нарада, – перебиває його альфа. – Проте ми ще повернемося до цієї розмови, – серйозно каже Чонгук і у відповідь отримує погляд, який його спопеляє.

– Ось і вали на свою нараду, – шипить Юнгі і, повернувши ручку дверей, виходить геть.

Залишок доби омега ігнорує всі Чонгукові повідомлення і дзвінки, а варто тому з’явитися біля столу, як кличе Сийона і передає альфу йому.

***

– Ненавиджу скотину. У нього душа, мабуть, така сама чорна, як і він, – нарізає овочі і лається Юнгі.

Техьон, який слухає прокляття призначені Чонгуку вже другу годину, більше не відповідає, а лише мовчки киває.

– Кохання? – вигукує Юнгі, розмахуючи ножем. – Я розмріявся, звісно! Немає жодного кохання! Ненавиджу його! Хай би його пастухи підстрелили.

– У двері дзвонять, – Техьон сподівається хоч кілька секунд відпочити від хлопця, що бурчить, але Юнгі не рухається і, взявши половник, помішує суп.

– Якщо це він, то скажи мені, я виллю на нього цю каструлю, – кричить омега Техьонові у спину.

– І як у тебе рука підніметься, – спершись об одвірок і схрестивши руки на грудях, стоїть Чонгук власною персоною.

– Навіщо ти його впустив? – кричить Юнгі кудись у коридор і, повернувшись до альфи спиною, продовжує помішувати суп.

– Ти поставив мені запитання в офісі, – на стегна Юнгі лягають його руки. – Я не хотів відповідати тобі там, але я готовий відповісти зараз.

– Лапи забрав, інакше половник опиниться не в каструлі, – погрожує Юнгі.

– Крихітко, – альфа водить носом по його шиї альфа. – Ходімо, я покажу тобі дещо.

– Я зайнятий.

– Юнгі, йди вже, – заходить на кухню Техьон. – Я доварю цю бурду, яку ти називаєш супом.

– Сподіваюся, це коштуватиме мені того, що мені знову доведеться одягатися, – бурмоче Мін і, відштовхуючи альфу, йде в коридор по куртку.

Усю дорогу Чонгук зосереджено крутить кермо, не відповідає на питання насупленого Юнгі. Мазераті паркується на добре знайомому Юнгі місці, й омега, вийшовши з автомобіля, потягується.

– Я вже бігав зранку, міг би і не турбуватися, – невдоволено каже Юнгі альфі, який підійшов.

– Ходімо, – Чонгук бере його за руку і, крокуючи по снігу, що тріщить, веде вглиб заповідника. То тут, то там із гілок сипле сніг, мчать маленькі звірі, й Юнгі навіть страшно. Лісова ніч завжди лякала омегу, саме тому він і відбудував хобі хатину, вважаючи її фортецею. Раптом Юнгі помічає спереду на галявині вогники і пришвидшується.

– Там світло, – показує він Чонгуку. – Біжімо, гляньмо.

– Обережно, не впади, – сміється альфа і відпускає його руку.

Юнгі біжить уперед і завмирає від побаченого краєвиду. Посеред захованих у тіні дверей на галявині розстелений плед, на якому кошик із закусками, одноразовий посуд і вино з келихами. Всі дерева навколо увішані гірляндами,  прямісінько у сніг поруч із пледом зариті свічники. Юнгі немов потрапив у казку, він, прикривши долонею рот, захоплено дивитися на красу і не може знайти слів.

– Не думай, що це було легко, – зупиняється позаду нього Чонгук. – Вовки не вельми вміють лазити по деревах, тому я пів доби простирчав тут із цими гірляндами.

Юнгі накриває його руку на своєму животі своєю і потилицею притуляється до грудей.

– У нас із тобою побачення, крихітко, – альфа цілує вишневу маківку. – Ходімо, – він веде його до пледа і сідає поряд, одразу відкорковуючи вино, яке розливає у високі келихи.

– Хоча б попередив, я б підготувався, а то я в піжамних штанах, – жаліється омега, протягуючи руку по келих.

– Це ж сюрприз, а ти завжди красивий, байдуже в чому.

– Вау, і жодного слова про те, що найкращий вигляд я маю оголеним, – омега ніби шоковано прикладає долоню до вуст.

– Як бачиш, я стараюся себе контролювати, – сміється Чонгук і цокається з ним келихом. Я знаю, як ти прихильник лісу, і подумав, що він буде ідеальним місцем для того, щоб я відповів на твої запитання і перепросив за минуле та майбутнє. Тим паче ми з тобою холоду не боїмося і від пікніка на снігу не захворіємо.

– Це ж треба, і гадки не мав, що ти такий чуйний.

– Ти багато чого про мене не знаєш, – передає контейнер із нарізаними фруктами Чонгук. – Так ось, я ніколи тобі цього не казав, бо гадав, що це цілком очевидно, та якщо вже тобі це не очевидно, я тебе, крихітко, кохаю.

Юнгі гучно ковтає та відкладає келих і виделку у бік.

– Шалено кохаю. Покохав, щойно побачив, як ти тікаєш від мене в Хюмані. Я ще тоді зрозумів, що біжу за своїм сенсом, і зобов’язаний спіймати. І спіймав. І більше ніколи не відпущу, якщо ти, звісно ж, сам не захочеш піти, – стиха додає альфа. – Ти не мусиш мені відповідати, я просто сказав тобі те, що мав сказати вже давно, і я хочу, щоб ти чудово провів вечір.

– Я тебе теж, – підводиться на колінцях і обвиває руками його шию Юнгі. – Кохаю.

Чонгук міцно-міцно притискає його до себе, погладжує спину, від щастя задихається.

– Ти мене роздавиш, – пищить омега, і альфа послаблює хватку.

– Новорічну ніч ти проведеш зі мною на нашій сімейній вечері, тепер це і твоя сім’я теж, – альфа цілує його пальчики.

– Я проведу її з Техьоном, пробач, але я його не залишу.

– Отже мені потрібно буде зробити так, щоб і він провів її разом із нам. Поміркуємо, – підморгує альфа. – Я тебе і в цьому і в наступному, – шепоче альфа йому у вуста.

– Я з тобою і в цьому, і в наступному, – у поцілунок відповідає омега й відчуває гарячі долоні під своїм светром. Юнгі не відмахується, навпаки притискається сильніше, сам пеститься.

– Не вовтузься, не збуджуй мене, – кусає його в підборіддя альфа.

– Може, я навмисно? – заглядає йому в очі омега. – Як щодо того, щоб побігати, – лукаво посміхається.

– Продовжуй, – хрипко просить Чонгук. – Що мені буде, якщо наздожену?

– Ось здоженеш і дізнаєшся, – підморгує Юнгі і, відкинувши плед, перевтілюється і мчить у ліс.

– Я тебе з’їм, – проводить язиком по іклах альфа, і за секунду по омежих слідах мчить здоровенний чорний вовк.

Повечерявши, Техьон сідає розбиратися у зібраних сьогодні брошурках, вибирає навчальні заклади, що задовольнять його і чує стукіт у двері. «Невже Юнгі так швидко повернувся?», – гадає омега, босоніж плентаючи до дверей. Він заглядає у вічко, та за дверима нікого немає. «Мабуть, помилилися», – вирішує хлопець і щойно заходить у вітальню, як знову стукіт. «Юнгі, це не смішно», – злиться він і, знову пригорнувши до вічка, відчуває, як б’ється серце. За дверима стоїть його особисте жахіття – Сон.

– Кицю, відчини двері, – огидно тягне альфа, а Техьон, відсахнувшись від неї, задкує. Його ноги ніби залиті цементом, він досі стоїть на порозі вітальні, не знає, що робити, куди бігти, лише розгублено роззирається по боках. У Техьона немає мобільного, він не знає нікого із сусідів, вони живуть на третьому поверсі і стрибати високо, іншого виходу з квартири теж немає. Сон продовжує стукати у двері, а потім Техьон чує, як він порається із замком.

– На носі Новий рік, я приніс подарунок своїй киці, – наспівує альфа. – Відчини двері і дозволь мені віддати його тобі.

– Іди, я викликав вовків, іди, – через тремтячий від страху голос дуже блефує Техьон. Він прямує в кухню, хапає зі столика топірець для м’яса і знову повертається у вітальню.

– Я казав, що вовку ти потрібен на кілька ночей, послугуєш його підстилкою, і він тебе викине. Я мав рацію. Тепер настав мій час, – з кожним клацання у замку Техьон втрачає надію, що Сон не прорветься. – Я пропонував тобі шлюб, але ти, блядь, купився на вовче багатство, покрутив перед його носом дупою і привів цих тварюк у Хюман. Ти відчинив їм двері, й ось вони почали втручатися в наші справи. Ти за це відповіси.

Альфа штовхає двері, а Техьон, скрикнувши, біжить на середину кімнати.

– Я мав би одружитися з тобою, але цей факт мене не засмутив, після вовка ти мені вже не потрібен – брудний, зневажений, – злобно спльовує на підлогу Сон. – Я одружуся з твоїм дурним братиком. Після Мінсу я буду головою Хюмана, і цього ніколи не змінити, навіть твоєму вовку. А ти перетворишся на потвору, на яку не гляне жодна тварюка. Твоя краса не дісталася мені – не дістанеться нікому, – він витягує з-під пазухи пляшку. Техьон одразу по буквах розуміє, що в ній, і замахується топірцем.

– Ти психопат, чого тобі не вистачає? – пильно стежить за його рухами Техьон. – Краще не підходь до мене, бо ти настільки мені огидний, що я ладен тебе вбити.

– Не поспішай, – ричить альфа і раптово прямує вперед, Техьон замахується, проте тупе лезо лише січе щоку, натомість омеже обличчя після удару заливається червоною плямою. Техьон падає на підлогу, Сон миттю його сідлає. Однією рукою скручує йому руки, іншою намагається відкоркувати пляшку.

– Допоможіть, – несамовито волає омега і б’ється під чоловіком.

– Ніхто тобі не допоможе, я добу стежу за тобою, а твій друг звалив і точно не скоро повернеться, – нарешті відкоркувавши пляшку, скалиться Сон. – Віднині будеш потворою, твій любий вовк з тобою навіть не вітатиметься, – він нахиляє її прямо до омежого обличчя, проте той, скориставшись тим, що хватка на руках послабила, міцно стиснувши в руках топірець, щосили б’є альфу ним по скроні, Сон, скрикнувши, хапається за голову, а Техьон, відштовхнувши його від себе, мчить на балкон. 

– Допоможіть, – кричить омега на вулицю і не вірить власним очам, коли бачить знайомий роллс, який під’їхав. – Хосоку! Хосоку! – перегнувшись через балкон, щосили волає Техьон.

Хосок проїжджав повз і вирішив не порушувати традицію останніх кількох днів, наказав водію заїхати у двір перевірити світло у вікні.

Альфа вибігає з автомобіля, і через омежі озирання тямить, що в будинку хтось є. Хосок подумки вираховує, що поки він підійметься на третій, то з Техьоном вже щось трапиться і він не встигне.

– Стрибай, – просить його альфа.

– Ні, – налякано хитає головою Техьон і бачить, як Сон підводиться з підлоги, притримуючи голову.

– Стрибай, я впіймаю!

– Я боюся.

– Сука, – чує Техьон за спиною і «вір мені» знизу. Він підіймається на поруччя, заплющує повіки і, залишивши в Сонових руках половину своєї футболки, летить донизу прямо в Хосокові руки. Хосок притискає до себе хлопця, роздивляється його з голови до ніг.

– Ти не поранений?

– Ні, – схлипує Техьон.

– Посидь у машині, – відчиняє дверцята альфа. – Мені варто дещо зробити.

Техьон мовчки киває і опускається на сидіння.

Хосок розминає шию і повільною ходою підіймається сходами у квартиру Юнгі. Квартира порожня – Сон, побачивши ватажка, втік – із під’їзду він не виходив, отже, на даху. Хосок підіймає з підлоги вітальні відкорковану пляшку і йде на дах на запах жахливого тютюну.

– Виходь, я знаю, що ти там, – вовк зупиняється навпроти захисного щита на даху. – Ти прийшов сюди по кров, тож спробуй пролити мою. Що в нашій розмові на галявині залишилося для тебе не зрозумілим? Я ж сказав тобі, що цей омега мій.

У Хосока летить шмат арматури, та він вправно ухиляється від удару і, відклавши пляшку, перевтілюється.

Техьон чує звіриний гаркіт звідкілясь зверху, занепокоєно вдивляється на свій балкон.

Сон, пролетівши кілька метрів, вдаряться об бетонний виступ і падає на додолу.

Вовк, задоволений зробленою роботою, відходить на другий план, поступаючись місцем людині. Хосок підіймає залишену раніше в куртці пляшку і підходить до альфи, який корчиться на підлозі від болю.

– Ти хотів облити його цим? – б’є носаком черевика в живіт і чує у відповідь нерозбірливе мукання. – То спершу випробуй на собі, відчуй, як це болісно, а головне, небезпечно. Кислота забрала б не лише його красу, але й зробила б його інвалідом. Ти помиляєшся, якщо гадаєш, що кохають за зовнішність – кохають за внутрішню красу. Тепер у тебе попереду все життя без кохання, бо у тебе внутрішня краса відсутня з народження, а зовнішню я забираю.

Хосок хапає його за волосся і, потягнувши їх донизу, виливає склад пляшки на чоловіче обличчя. Він не чує сповнене болю виття, не реагує на агонію, витирає руки і йде назад до сходів. Хосок наказую водію забрати Сону з даху і здати людям.

***

Кілька свічок догоріли і згасли, та більшість разом із гірляндою досі освітлює галявину. Кошик і все інше скинуте прямо на сніг. Чонгук усе-таки наздогнав Юнгі. Посеред пледу двоє оголених, переплетених тіл насолоджуються один одним. Омега лежить на спині, обвивши руками і ногами альфу, який повільно рухається, розтягуючи задоволення – він сповна втамував свою жагу ще в лісових хащах у вовчій подобі. Зараз він ніжний, чуйний, він слухає свого партнера, думає лише про його задоволення.

– Я не знаю, як мені сподобалося більше, – виринає з вуст Юнгі зі стогоном від особливо глибокого поштовху. – Здається, обидва варіанти.

– У тебе все життя завжди будуть обидва варіанти, – всміхається Чонгук.

– Тільки за укус відповіси, це, взагалі-то, боляче.

– Ти скавчав від задоволення, поки я ставив тобі мітку, а не від болю не лукав, – він припідіймає хлопця за талію і, перевернувшись, дозволяє йому осідлати себе. Чонгук погладжує його стегна, гострі колінцях, живіт, спостерігає за тим, який божественний вигляд має Юнгі на ньому у відображенні світла гірлянд і сніжинок, які лягають на нього. Альфі здається, що на ньому зараз сидить не вередливий червоний вовк, а ангел, який зійшов з небес на землю. Юнгі закидає голову назад, сніжинки діамантами вкривають його груди й обличчя. Чонгук вибиває цю картину на сітківці очей, обіцяє пронести крізь усе життя.

Він до синців стискає його стегна, підхоплює під сідницями, сам припідіймає, сам насаджує на свій член, примушує його благати «глибше». Зазвичай холодний і в’їдливий омега в його руках невимовно гарячий, він, наче віск, плавиться, дозволяє себе пестити, у відповідь Чонгук змушує його божеволіти від свого жару та вузькості. Юнгі долонями впирається у його груди, насаджується, поривчасто стогне, випробовує Чонгукове терпіння, той трахає його у повітрі, дивується його ненаситності, сам вітає себе з тим, що йому дістався такий гарячий омега.

Він такий відвертий, неймовірно сексуальний, навіть не докладаючи зусиль, у Чонгука на нього стоїть ще з першої зустрічі, і він знав, що цей омега вкладе його на лопатки. Юнгі вклав, як буквально, так і фігурально, і Чонгук готовий пролежати під ним вічність. Одне розуміння, що ця краса, це тендітне тіло, голос, що дурманить, ці ноги, котрі бачить на собі з першого дня перебування омеги у Лікані, належить йому – робить альфу найщасливішим. Він не жалів Юнгі, коли той був вовком, примушуючи коліна червоного вовка підгинатися, і жалісно скимліти, залишаючи їхні сліди у гущавині лісу, кусав до крові, що виблискувала на шерсті, проте Юнгі – людина, наче тендітна лялечка. Чонгук з ним лише ніжно, хай і омега сам вимагає більше, далі, глибше. Юнгі чіпляється зубами за ключиці альфи, лише похрипує зірваним голосом, нігтями дряпає його шкіру. Чонгук штовхається, він крутиться навколо його члена, підставляється, як кішка, вигинається, палким поглядом змушує альфу втрачати контроль. Чонгук більше не стримується, трахає його жорстоко і грубо, гарчить так, що пташки з гілок розлітаються. Юнгі не соромиться зірок і нічного неба, він ширше розставляє ноги, приваблює ними до себе альфу, обіймає його торс, дозволяє цілувати свої щиколотки, коліна, стегна. Він з обкусаними вустами, лежить під чорним вовком тілом, що блищить від поту, хитро посміхається «ще хочу» шепоче, облизується.

Юнгі тоне в чорній шерсті вилизуючи вовчу мітку на шиї і дрімає, коли його будить дзвінок на Чонгуковий мобільний. Чонгук знехотя перевтілюється, тягнеться по відкинутий у бік телефон і відповідає Хосоку.

– Нам потрібно повертатися, – сідає на плед Чонгук. – Щось трапилося з Техьоном, але не панікуй, там Хосок.

– Хосок з ним і трапився, – швидко одягаючись, заплутається в одязі Юнгі.

***

– Дозволь мені залишитися з тобою.

– Справді, не варто, подзвони Чонгуку, Юнгі з ним, – знервовано мне свої пальці Техьон. – Ти врятував мені життя. Я тобі вдячний, цього буде досить, – не підіймає погляду з рук.

– Я себе нею врятував, бо ти моє життя. Не проганяй мене.

– Не тисни на мене, не потрібно, будь ласка.

– Техьоне, я ж кохаю тебе. Я справді дуже сильно кохаю тебе.

– Коли кохають – відпускають.

– Хто вигадав цю маячню? – закипає альфа. – Це так не працює. Як я можу тебе відпустити, якщо без тебе мене немає. Ти і є я.

– Хтось із нас має думати головою, мабуть, ця людина – я, – спокійним голосом повідомляє омега, дивлячись йому у вічі. – Твоє кохання занадто дорого нам коштуватиме. Особисто я до такої жертви не готовий.

– Не розумію, про що ти кажеш.

– Про те, що у мене в житті інші пріоритети, – знову опускає голову і з фальшивим інтересом розглядає напис на чашці, що на столі.

Хосок притуляється потилицею до стіни і лише «ти мене не кохаєш, ось і казати таке тобі легко», – вимовляє.

Техьон досі сидить на дивані з пакетом замороженого горошку, який приклав до щоки, бореться з риданням, що підступах до горла через останні слова альфи. Хосок досі стоїть біля стіни, охороняє його збоку, ближче не підходить. Двері раптово відчиняють, і в квартиру забігає переляканий Юнгі, а за ним заходить Чонгук.

Юнгі одразу біжить до друга, а чорний вовк, підійшовши до брата, просить розповісти, що сталося.

– Я виставив охорону, гадаю, ми можемо йти, – каже Чонгуку Хосок, до Техьона навіть не обертається. Чон просить брата почекати його в машині, в сам, витягнувши Юнгі на кухню, вимагає телефонувати під будь-яким привидом і краде поцілунок.

Усю дорогу Хосок похмурий і мовчить, скільки б Чонгук не намагався витягнути з нього хоча б слово – марно. Приїхавши до споруди, він одразу підіймається до себе і просить його не турбувати.

– Усіх звільню! – кричить розлючений альфа на стукіт у двері, та почувши голос Чиміна, відставляє вже третій за п’ятнадцять хвилин келих віскі і йде відчиняти.

– Мені дуже потрібно побути на самоті Чимчіме, благаю, завтра поговоримо, – Хосок не випускає брата у вітальню.

– Поговоримо, і прямо зараз, – відштовхує альфу омега і заходить у вітальню. – На два пальці і два кубики льоду, будь ласка. Я такий щасливий, завтра приїде моє кохання і дасть вам усім на горіхи, досить ображати бідолашного Чиміна.

– Я справді не в настрої, – та Хосок однаково йде до бару наливати брату віскі.

– Твоя прислуга дещо мені принесла, – омега дістає з нагрудної кишені шовкової сорочки згорнутий папірець. – Знайшли у твоєму смітнику.

– Якого біса моя прислуга борсається у моєму смітнику і тягне знайдене до тебе, – не тямить альфа.

– Прислуга допитлива – знайшли лист, прочитали, а потім зрозуміли, що саме Чон Чимін втямить, що з ним робити, – гигоче омега. – Та й взагалі, – смітник – джерело інформації. Коротше, якось я знайшов у смітнику в Намджуновому кабінеті ярлик відомого бренду, в який ні я, ні я не одягаємося. Який я тоді влаштував скандал, я подумки ледь не подав на розлучення, подумки ж з’їхав назад до вас із дітьми, він благав мене повернутися, обіцяв знову зібрати весілля...

– Чиміне...

– Виявилося це був подарунок шефу ресторану, де ми святкували річницю

– Чиміне, благаю!

– То ти не хочеш прочитати листа?

– Мені не потрібен якийсь лист, який побував у смітнику, – альфа підносить келих до вуст.

– Він написаний Кім Техьоном вранці, коли він покинув твою квартиру, проте, мабуть, він так і не наважився передати його тобі. Він точно тобі не потрібен? – переможно всміхається омега.

Хосок відставляє келих і, вирвавши листа із братових рук, іде до вікна.

– Ти можеш залишити мене? – обертається він до омеги.

– О, я таке не пропущу, – зручно вирощується на кріслі той.

«Я б не йшов, я б усі світанки та сутінки тільки з тобою зустрічав. Я тобі і серце, і тіло, і душу, тільки скажи одне – «я тебе кохаю». Я вже сумніваюся, що ти б не сказав, бо цієї ночі ти ніби дотиками благав мене залишитися. Та твоя жертва завелика – це статус. Моя жертва занадто болісна – це статус. Ти або будеш ватажком, а я твоїм коханцем, або ти не будеш ватажком, а я ціле життя нестиму тягар того, що через мене ти відмовився від статусу. Пробач мені, проте я занадто кохаю тебе, щоб дозволити піти на таку жертву, і занадто поважаю себе, щоб стати тим, до кого ти бігатимеш від свого законного омеги. Я хочу стосунків позбавлених бруду. Ти сміятимешся, та я хочу, як у Чиміна, хочу телефонувати тобі, розповідати, що коять наші діти, вибирати білизну, планувати наше майбутнє, обговорювати нові ідеї. Не хочу здригатися від стукоту у двері, ховатися, не хочу бути тим, до кого ходять із настанням ночі. Я хочу тебе цілком і собі, та навіть якщо ти готовий – я не прийму. Ти – ватажок зграї. Я – людина в якої попереду війна з цілою системою. Наша історія тривалістю в десять ночей завершиться тут. Я вийду з цієї квартири фізично, проте мої душа і серце досі залишається тут, на цьому ліжку, у твоїх обіймах. Я кохаю тебе, Чон Хосоку, шкода, що лише кохання тут не вистачить».

Хосок відкладає листа на столик, тягнеться по келих і одним духом висушує його. Кілька хвилин у вітальні на останньому поверсі минають у цілковитій тиші. Чимін терпляче чекає реакції, Хосок намагається впорядкувати і вгамувати свої думки, своє серце, що виривається назовні і вовка, який дзвенить кайданами намагаючись вивільнитися і попрямувати до омеги.

Техьон його кохає. Хосок знову хапає листа і перечитує фразу: «Я кохаю тебе Чон Хосоку». Він відчуває як у ньому зіштовхуються і киплять щастя і невдоволення тим, що омега вирішив замість нього. Сотню разів на день Хосок зізнається йому в коханні, не втомлюється, продовжує, а вголос вперше сказав йому лише сьогодні. «Обіцяю, казати тобі це щодня, і засинатимеш під моє «кохаю» і прокидатимешся», – каже сам собі.

Техьонові серце і душа залишилися в цій квартирі, але він забрав із собою Хосокову душу, бо яку вже за рахунком ніч – альфа не має спокою. Лише кохання достатньо, якщо воно справжнє, якщо те саме, про яке співають пісні і складають легенди. У них обох воно саме таке, Хосок у цьому певен. Він не пожертвує своїм статусом заради кохання, він свідомо робить вибір на користь свого щастя. Техьон пише про роль коханця. Хосок ставить келих на стіл, аби не розбити. Як його малюк міг про таке подумати? Техьон народжений носити корону і крокувати лише квітами, ходити з високо піднятою головою і нічого не соромитися. Якщо Хосок не віддасть йому себе до останку, то і починати не варто. Техьон не має права вирішувати замість нього, і тепер, коли Хосок знає, що він його кохає – альфу нічого не зупинить. Увесь цей час Хосок стримувався, давав їм час і не тиснув, адже не був певен у взаємності своїх почуттів, але на цьому папірці чорним по білому написано – «я кохаю тебе» і решта вже не має значення. Віднині Хосока і Техьона не розлучить навіть сам омега. Його велике серце і щирі наміри ледь не знищили кохання, якому судилося бути в кожному всесвіті: і за правилами цього всесвіту: і в цьому і в наступному. З Техьоном Хосок не розмовлятиме, він порушить правила, перекине його через плече і забере у свій дім – більше ніколи не відпустить. Цей лист Хосок збереже і ще не одноразово перечитає, а поки він поверне свого омегу, свого коханого у свій дім, на його законне місце, всадить біля себе праворуч.

Альфа підходить до Чиміна, цілує його в чоло, подумки «дякую» каже.

– Він кохає мене, – сонячно всміхається Хосок. – Простеж, щоб за святковим столом було місце і для мого омеги.

– Та я вже, – розглядає каблучку на пальці Чимін і просить долити. – Я відправлю тобі покликання на каблучку, яку я вибрав у пару до цієї.