Десять ночей

7

– Ні, я не зможу, – Юнгі біжить назад до ліфта. Чонгук хапає його поперек талії і витягує назад до під’їзду. – Як я скажу йому, що йду зустрічати Новий рік до вас, і залишу його самого. Друзі так не чинять, – ниє омега і б’ється чолом об груди альфи.

– Крихітко, я повторюю вчетверте, – закочує очі Чонгук. – Ти не поганий друг, ти йдеш, бо у нас план.

– Я не можу, – зціплює руки на його попереку омега. – Будь ласка, будь ласка, будь ласка. Можна я залишуся вдома?

– Ну що за дитина, – всміхається Чонгук і цілує його в маківку. – Не можна.

Юнгі приречено зітхає і, сам себе вмовляючи, йде до дверей. Чонгук проводжає його поглядом і не йде, поки омега не зникає у квартирі.

Юнгі не розуміє, чи то він такий чудовий актор, чи то Техьон настільки відсторонений, що на його заяву, що залишить його самого на Новий рік, ніяк не реагує. Техьон лише киває, бере з кухні яблуко і знову повертається до своїх папірців. Омега навіть не встає з місця, коли Юнгі, потупцявши біля виходу з перекинутим через плече рюкзаком, прощається і йде.

Десята година вечора, Техьон лежить на дивані та слухає, як бахкають поки поодинокі феєрверки за вікном. Він навіть шампанського не діставав,  хоча Юнгі, ніби, купував, не розігрів їжу і не загадуватиме бажання. У Техьона завтра не просто Новий рік, а нове життя, яке йому вже не подобається, бо в ньому немає Хосока. Техьон знає, що це не вічно, що серце, яке зараз кровоточить рано чи пізно заспокоїться, рани затягнуться, і за декілька років, лише в особливі ночі, почувши особливу пісню, заниє. Та зараз все поки занадто свіже, поки його запах забив легені, а його дотики досі палають на шкірі клеймом. Зараз хочеться заритися під подушку, вимкнути всі органи чуття, пережити цю ніч і вийти на вулицю, тільки коли все скінчиться, коли святкування припиниться, бо Техьон справді не розуміє, чому всі ці люди, що співають за віком, радіють. Обвішане гірляндами місто, запах пряників, усмішки, «з прийдешнім»,  що лунає з кожного закутку – Техьона все дратує. Йому здається, тільки він застряг у ямі відчаю та болю, а довкола нього лише танці та хороводи.

Усе життя він почувався вигнанцем серед людей, а тепер, закутавшись у свій біль, самостійно робить себе вигнанцем серед перевертнів. Він навіть зрадів, що Юнгі пішов, бо, щоб не псувати другу свято, довелося б вдавати радість і всіляко його розважати. А зараз під бій курантів можна лежати на дивані та мовчки прощатися з роком, який під кінець подарував йому такі почуття, про які складають легенди, але  шкода, що вони і залишаються легендами, в реальності, не закінчуючись чимось хорошим.

Навіщо кохання без щасливого кінця? Що це за такі тортури? Навіщо єднати один з одним тих, кому не судилося бути разом, але хто обмінює своє серце на чуже? За це Техьон ненавидить вищі сили, проклинає себе за те, що не просто отримав мітку, а на заміну віддав йому своє серце. Мітка палає, свербить, не дає забути про себе ні на секунду. Плід їхнього з Хосоком забороненого зв’язку тягне омежу сутність до його альфи, тільки Техьон забороняє собі, все рубає простягнуту між ними нитку.

Він повертається на бік, кутається у ковдру і все намагається заснути. Сон – найкраще рішення. Лише уві сні можна не думати про нього, не відчувати цю журбу, що з’їдає його живцем. У квартирі прохолодно, він лише у скінні джинсах і розтягнутому светрі Юнгі з, як на зло, актуальним «Not your baby». Подумки Техьон там, у його автомобілі, в його руках, гріється. Він у його ванні, обіймає його ногами, боїться, та однаково тягнеться, наче метелик летить на вогонь. Він у його ліжку, його голос замість колискової, а обійми м’якші за будь-яку ковдру. Він, прокинувшись через жахіття, лине до його грудей, відчуває його пальці у волоссі, одразу заспокоюється. У реальності Техьону щоночі холодно, він спить один на матраці, тоне у своїх жахіттях, і ніхто не простягає йому руку, щоб звільнити від них. Він клацає зубами через холод, не чекає світанку, нового дня, збирає із себе машину, що мчить до мети. Техьон не живе, він примушує себе, і поки це погано виходить.

У двері стукають, він витирає одиноку сльозу, не встає. Мабуть, сусіди, треба було вимкнути світло у квартирі, вдати, що вдома нікого немає, гадає. За Юнгі вони теж приходили, принесли пиріг. Постукають і підуть. Не йдуть. Техьон роздратовано скидає ковдру і йде в коридор.

До того, як відчинити двері, вдивляється у дзеркало у прихожій, приміряє фальшиву усмішку і тягне ручку на себе. Він на межі, на самій грані, він зняв усі маски, відклав броню, тому тільки не зараз. Хосок не має бачити його оголену, повну дірок душу, не має застати його не підготовленим. Але він тут, стоїть на порозі, як зазвичай вбиває одним своїм виглядом. Примушує Техьона хапатися  за ручку дверей, щоб не впасти.

– Із прийдешнім, – каже Хосок і ніжним поглядом дивиться на бліде обличчя. – Можна я зайду?

– Навіщо? – в омеги вже солоні вуста, він їх прикушує, як же ще одну хвилинку протриматися, гадає. За вікном вибухають феєрверки, знизу лунає чергова новорічна пісня, з під’їзду пахне димом та їжею. У Техьона під ногами сипучі піски, дверна ручка не рятує, бо Хосок заглядає в душу, під його поглядом кожна діра ще більше розширюється.

– Хочу поговорити, – альфа кладе руку поверх його руки і, легенько штовхає хлопця у груди, заходить до середини і зачиняє за собою двері.

– Хосоку, будь ласка.
«Залиш мене, йди. Не дивися на мою ганьбу, не помічай моєї слабкості. Залиш мені дрібку гордості, бо все, чого я зараз хочу хоч разочок пригорнутися до твоїх грудей, хоча б разочок повірити у те, що все буде гаразд. Не приходь, не катуй мене, не вибивай ґрунту з-під ніг», – не вимовляє. – Йди, просить.

– Не піду, поки не скажу, і ти не вислухаєш, – він зачіпає його підборіддя і змушує дивитися на себе. – Не піду без тебе, бо я кохаю тебе, Кім Техьоне. І заради тебе я готовий відмовитися від життя і відмовився б, аби тільки ти жив довго і у спокої,  не кажучи вже про статус. Ти – моє щастя. І ти не маєш права вирішувати замість мене.

– Хосоку, – благає омега, вуста якого тремтять.

– Надягай куртку,– Хосок бере з вішалки позаду хлопця куртку і закутує в неї омегу. Ти зустрінеш Новий рік із твоєю новою сім’єю. Зі мною.

– Припини! – Техьон намагається скинути з пліч куртку. – Лише кохання тут не...

– Достатньо! Його достатньо, – трясе його за плечі альфа. – Ти – мій омега, мій майбутній чоловік, той, на чиїх колінах я хочу заплющувати повіки до самої старості. Ти – моє кохання. І я дуже не хотів повертати колишнього Хосока, та ти, тигреня, більше не вирішуєш.

Хосок нагинається і, перекинувши через плече хлопця, який спершу шокований, а потім посилено пручається, виходить із квартири і йде до ліфта.

– Пусти! – омега б’є його кулаками по спині, проте альфа не слухається.

– Це – мій подарунок, – усміхається Хосок до дитини, що здивовано витріщалася на нього біля ліфта. – Він – мій омега, просто інколи забуває, – альфа киває батькам пацана і заходить у ліфт.

– Чон Хосоку, – з одного боку сміється, з іншого продовжує злитися Техьон уже знизу, поки той іде до роллса і водія, котрий на нього чекає.

– Це мій подарунок! Усе гаразд, – каже Хосок людям, які на нього дивляться. – Ваш ватажок не викрадач. Цей омега – моє кохання! – під задоволене улюлюкання перевертнів, він саджає Техьона в автомобіль.

***

– Іде? – занепокоєно запитує Чимін, всоте поправляючи ідеально вкладене волосся.

– Пане, ви запитали вже вдесяте, – обережно каже Джану.  – Він вийшов з автомобіля п’ять хвилин тому, пройти хол, зайти у ліфт, проїхати двадцять три поверхи – треба почекати ще кілька хвилин.

– Який я маю вигляд? – Чимін обертається до омеги. – Типу, я тебе не дуже чекаю? Я не старався, завжди такий гарний? Такий вигляд маю?

– Так, не сумнівайся, все а-ля натюрель. Іде, – Джану, почувши шум у коридорі, біжить в іншу кімнату, до дітей.

Чимін зітхає, знову розглядає себе у маленькому люстерці, ховає його під подушку на дивані і перекинувши ногу через ногу, розглядає на колінах журнал, в якому не розуміє ні слова. Боковим зором він бачить, як відчиняються вхідні двері, стримується з останніх сил, аби не підвести погляд, перегортає сторінку.

– Кохання моє, – його голос – єдине перед чим Чимін ніколи не встоїть.

Омега відкладає журнал на столик, підводиться і ледь стримує стогін захоплення. Ватажок північних вовків, Монстр, голова Вервольфа, Кім Намджуну, чоловік, коханець і батько Чимінових дітей. Він має розкішний вигляд, а зі зшитим по фігурі у свого улюбленого кравця костюмі кольору, якого стає море після шторму, білосніжне волосся зачесане назад, його сильний запах, що підкорює наповнює кімнату, обпікає Чимінові легені. Омега повільно, рухаючи стегнами, прямує в його бік і лукаво посміхається.

– Кохання моє, я сумував, –  альфа розтуляє вуста, мило всміхаючись і, не давши Чиміну відповісти, раптово тягне його на себе і впивається у вуста жадібним поцілунком.

Намджун не сумував – він божеволів від нього. Він чотири рази ледь не вислав по нього людей, ледве стримався. Поважати Чимінові бажання – головне правило,  і Намджун його не порушить, швидше посадить себе на ланцюг. Альфа гаряче цілує його, не дозволяє дихати, мне вуста, показує, як сильно божеволіє від нього. Він підхоплює його під сідницями, припідіймає, примушує обвити ногами свій торс, ані на секунду не перериває поцілунок. Чимін охоплює руками кохане обличчя, треться об чоловіка, не може насититися.

– Я сильно сумував, – шепоче у перервах Чимін.

– Нарешті мої руки на правильному місці, – всміхаєшся Намджун, стискаючи половинки. – Де діти?

– Джану, запускай, – кричить Чимін у бік дверей і зістрибує на підлогу. У кімнату з вереском забігають Крістофер із Феліксом, які одразу мчать до батька і опиняються в його обіймах.

Фелікс безупинно намагається розказати батьку, що він йому намалював, як подарунок, а Кріс, навпаки, вимагає в альфи свій подарунок. Намджун, вмостившись прямо на підлогу, намагається і вислухати, і відповісти малечі, Чимін, взявши келих шампанського, опускається на поруччя крісла і з ніжністю стежить за своїм Монстром, який стоїть навколішки лише перед трьома вовками у цьому всесвіті.

***

До Чимінової квартири, де накритий святковий стіл, Техьон дістається на Хосокових плечах. Альфа ніяк його не відпускає, а за всі спроби протестувати ляскає по сідницях.

– Можемо починати, я свій подарунок приніс, – повідомляє Хосок, зайшовши у вітальню, де Чонгук із Хосоком на підлозі будують Феліксу замок із леґо.

Зайнятий до цього моменту малюванням Крістофер, помітивши Техьона, кидає фломастери і щодуху біжить до нього. Омега підіймає його на руки і міцно обіймає.

– Не зрозумів, – жартівливо хмуриться Хосок. – А зі мною вітатися не потрібно?

Крістофер навіть не обертається до дядька, він задихаючись розповідає Техьону, як сумував, скільки його портретів намалював, і просить підійти до альбому, щоб показати. Техьон, винувато всміхається Хосоку, і з дитиною на руках іде до дивану.

– Чонгуку, відлипни вже від нього, – ватажок звертає увагу на брата. – Де Чимін! Намджун приїхав?

– Чимін сказав, що йому потрібен час, аби зібратися, – несміливо відповідає ватажку Юнгі.

– Намджуна я не бачив, але діти батька бачили, отже, він із Чиміном, – встає з підлоги Чонгук.

– Залишилася година, час вже з’явитися всім, – хмуриться Хосок і кличе прислугу, щоб відправити по Чиміна.

– Я тут, почнемо, – в кімнату заливає вдягнутий у все біле, маючи розкішний вигляд, а найголовніше, щасливий Чимін.

Позаду нього  зупиняється високий, красивий блондин, і Техьон спіймав себе на думці, що саме таким уявляв Чимінового альфу. Вони не поступаються один одному ні харизмою, ні красою.

– Намджуне, – на правах господаря будинку першим підходить Хосок і простягає руку.

– Хосоку, – тисне її альфа.

– Чонгуку, – вітається Намджун із чорним вовком, що підійшов. – Радий вас бачити, – всміхається.

– Не скажу, що я теж, – гмикає Чонгук. – Досі чекаю, коли ти образиш мого брата, даси мені привід...

– Вони серйозно ненавидять один одного? – занепокоєно запитує Чиміна Техьон.

– Ні,– сміється омега. – Це у них прикол такий. Ну, коли у нас лише почалися стосунки, вони реально ненавиділи, навіть мордобій був кілька разів, а зараз це швидше звичка, ніж ненависть. Насправді Намджун за ним горою, а вони не залишать його у скрутну хвилину. Та мені подобається ця, нехай і фальшива, війна через мене, – підморгує Чимін.

Він знайомить Намджуна з Юнгі і Техьоном і просить усіх до столу. Діти, яким на честь свята дозволено лягти пізно, не сідають за стіл і кружляють навколо ялинки. Хосок сідає по центру стола, праворуч від нього сідає Чонгук, а ліворуч він саджає зніяковілого Техьона.

Вечеря проходить весело і гучно. Хлопці згадують минуле, багато жартують, гучно сміються. Техьон увесь вечір не може стерти усмішку з обличчя, він уперше почувається в родині. Під столом Юнгі стискає його руку у своїй долоні, самотужки не може впоратися з теплотою і щастям, які огортають його. Один із них колишній вигнанець, інший той, хто повірив у легенди і пожертвував сім’єю заради свободи. Техьон шукав розуміння і тепло серед людей, але знайшов серед вовків. Тато Юнгі розказав легенду, налякавши малюка, проте жодним словом не обмовився про те, що можна вибирати, можна все змінити, можна покохати.

За п’ять до дванадцятої ночі всі з келихами на руках і, почокавшись, і загадують бажання.

– Уперше в житті я відчуваю, що в мене є сім’я, – обіймає Хосока Техьон під бій курантів. – Шкода, що через неї тобі доводиться йти на такі жертви.

– А я відчуваю, що таке справжнє щастя, і заради нього я готовий піти на що завгодно, – не замислюючись відповідає альфа.

– Я все життя ховався і тікав від своїх, від тебе не зміг, – усміхається в поцілунок Юнгі. – Я навіть радий, що програв у тій гонитві, хоча ненавиджу програвати.

– Я молодець, я наздогнав свою крихітку, – сміється Чонгук.

– Що ти загадав? – притулившись головою до чоловікового плеча, запитує Чимін.

– Нічого, – каже Намджун, – Складно загадати щось, якщо найголовніше у тебе вже і так є, – цілує його в маківку альфа і, нахилившись, підіймає Крістофера і саджає на плечі, дозволяючи дитині гарно роздивитися нічне небо, яке розривають феєрверки. Фелікса на плечі підіймає Чонгук.

Третя година ночі, діти давно вкладені у ліжко. Техьон і Юнгі у своїх нових спальнях теж засинають. У вітальні сидить Намджун, на поруччі цього крісла примостився  Чимін і Хосок із Чонгуком.

– Це складне рішення, проте я готовий, – каже Хосок, поглядаючи на келих у руці. – Гадаю, Чонгук буде чудовим ватажком. 

– Чонгук не хоче ним бути! – виголошує молодший. – Ти ватажок, я вважаю тебе ним змалку. Це твоє місце, мені воно не потрібне.

– Я від свого коханого не відмовлюся, – твердо заявляє Хосок. – Ви б відмовилися? – він пильно вдивляється на хлопців. – Нехай навіть заради статусу ватажка, – всі присутні мовчки опускають погляди. – Ось і я так думаю, – після кількох секунд тиші продовжує альфа. – Я почну готуватися до складання повноважень і гадаю, після свят повідомлю народу про своє рішення. Це єдиний вихід.

– Я б так не сказав, – цокотить язиком Намджун і, допивши віскі, ставить келих на столик. – Є й інший вихід, – усі витріщилися на альфу. – Не потрібно оформлювати стосунки найближчий рік. Поки живіть разом. У Техьона, як розповідав Чимін, свої цілі і плани на навчання, а ти займися Хюманом, так, як і планував. Підтримуй і спонсоруй невдоволені елементи, Бо ж вони є всередині кожного суспільства, а тут, як я розумію ватажок і так не має виняткової популярності серед народу і втримує владу завдяки коштам. Знищ його владу із середини, Техьон тобі допоможе. А потім оголосіть у Лікані референдум. Напередодні референдуму ти повинен будеш звернутися до вовків і назвати причиною складання повноважень не одруження з простою людиною, а з людиною, котра змінить цілу систему, яка витягне це селище з темряви і яка бореться за права людей. Ти знаєш, ми поважаємо сильних, тим паче якщо він із людей, де омег взагалі не поважають, але, попри це, він зміг.  Допоможи йому цього досягнути.  Тоді під час референдуму буде шанс, що наші проголосують за те, щоб ти залишився. У сильного ватажка має бути сильний омега. Техьон буде мостом між нами і людьми, тим, хто об’єднає два світи, які раніше існували окремо.

– Я вже казав, як сильно кохаю цього чоловіка? – нахилившись, Чимін цілує Намджуна у маківку.

– Я думав про схоже, та потім вирішив, що навряд чи спрацює, – тре перенісся Хосок. – Тепер і ти повторюєш мої думки і, можливо, я поспішив від них відмовлятися.

– Спрацює, – спирається ліктями на коліна Намджун. – Та і Вервольф тебе підтримує. Не маю нічого проти Чонгука, та після того, як ти прийшов до влади з Ліканом сталося багато позитивного, у сфері зовнішніх відносин теж. Якщо перевертні про це забули – ми нагадаємо.

***

Перше січня нового року Техьон зустрічає в обіймах найголовнішого вовка Лікана. Він потягується у ліжку, а потім, припіднявшись на ліктях, залишає невагомий поцілунок на коханий вустах.

– Найкращий ранок має починатися з твого поцілунку, – Хосок розплющує повіки і тягне омегу на себе.

– Кохаю тебе, – з усмішкою каже Техьон і знову цілує. – Ти мій лицар, який врятував мене чотири рази.

– Готовий рятувати все життя.

– Постарайся не потрапляти'' в неприємності, – пригортається до нього Техьон і знову заплющує повіки.

***

–  Чонгуку, щоб у наступному житті ти був омегою, і тобі дістався альфа кабан, – ниє розпластаний посеред ліжка Юнгі, який навіть не може поворухнутися без болю.

– Кабани не такі вже важкі, – альфа, що стоїть біля ліжка, натягує на себе білосніжну сорочку. – А перевертні так. І до того ж я не винен, що ти не просто крихітка, але ледача крихітка. Я навмисно тебе на себе саджаю, а ти вічно сповзаєш і опиняєшся знизу.

– Я не лінивий, я втомлююся! Я тільки-но розпочав статеве життя, але й гадки не мав, що мене трахатимуть усю ніч, щоночі!

– Не потрібно було народжуватися таким апетитним, – сміється Чонгук і, зірвавши короткий поцілунок з малинових вуст, іде до виходу. – Я розпоряджуся, щоб тобі приготували ванну, і відправлю Джану.

– Краще дай обітницю утримання! – кричить йому у спину Юнгі і в останній момент жбурляє подушку в альфу, який встиг відскочити.

***

– Найбільшою удачею, що ставалася зі мною, це, коли через статус твого брата, я особисто приїхав на зустріч із ним, а не відправив представника. Бо ж тоді б я так і не зустрів того, хто став моїм домом, – Намджун цілує Чиміна у чоло, поки той зав’язує йому краватку.

– Я ніколи не забуду той вечір, коли вперше побачив тебе у Хосоковому кабінеті. – Ти був увесь такий пафосний, а я зелений пацан, який щойно закінчив школу, – гигоче омега. – Я прийшов відпроситися погуляти, і, як зазвичай, без стуку, і дідько, я, звісно, не показав, але в мене реально ноги підкосилися. Тієї самої хвилини я вирішив, що ти будеш моїм.

– Люблю твою заповзятість, – погладжує його щоку Намджун. – Тільки я після того, як ти пішов я не запам’ятав ані розмови, ні деталей договору – всі думки були лише про тебе. Хосок одразу ж пронюхав, як мене зачепило. Я не забуду його погляди сповнені ненависті. Я лінувався приїхати до Лікана на одну зустріч, а зрештою тричі на тиждень мчався сюди, лише б побачити тебе мигцем.

– Подякуй мені за те, що я завжди вигадував причину, щоб потрапити у вашу кімнату для перемовин, – сміється Чимін. – Я стільки воював із братами, що зараз, коли ми всі разом, не віриться, що колись вони верещали «ніколи».

– Їх можна зрозуміти. Вони мені не довіряли і не хотіли відпускати мене так далеко.

– Попри це ти однаково мене вкрав.

– Ти самотужки заліз у багажник.

– Заліз, бо мене дістало, що ти, як і зазвичай, ледь не почав готувати військо, планував оголосити війну, – фиркає Чимін. – Мені, звичайно, все це приємно, та я занадто розумний, аби залишити все на вас – альф. І до того ж ти дізнався, що я у багажнику, щойно виїхав із двору, та не наказав водію розвернутися.

– Ні. Я б не повернув тебе, навіть якби Вервольф і Лікан реально були на порозі війни, і саме тому я розумію Хосока і його вибором із відмовою від посади, – каже Намджун. – Це того варте. Будь-які жертви варті того, щоб щоранку прокидатися з тобою в одному ліжку, і ростити дітей, схожих на тебе. Кохаю тебе, мій маленький хитрий омего, і кохатиму і в цьому, і в наступному.

– Я не зрозумів, – Хосок повертається у спальню по забутий телефон, і зупинившись на порозі, ніби злісно поглядає на Крістофера, який лежить у його ліжку і на колінах його омеги. – Я ледь не розпочав війну з твоїм батьком за брата, тепер нам доведеться воювати за мого омегу, – грізно запитує малюка Хосок.

– Хосоку, не лякай дитину, – сміється Техьон.

– Я і не боюся, – ображено заявляє Кріс і, перевтілившись, кидається на дядька. Альфа ловить його на льоту і лоскоче вовча, що гарчить, поки той намагається його вкусити.

– Ось тому мені і не подобаються північні, – жартує Хосок. – Завдячуючи вашій породі, весь мій костюм тепер у світлій шерсті, – сміється він і цілує вовча між очима. – Охороняй мого омегу поки я не прийду.

Рік потому

– Пане Чон, – Юнгі жбурляє теку на стіл і злісно поглядає на свого альфу. – Я підготував звіт за квартал, зранку був на двох зустрічах, наново перевірив і підправив вашу промову, встиг посидіти на уроках, під час перерв зробив завдання, і все це поки що за п’ять годин, але при цьому ви відмовилися підвищити мене з асистента до менеджера! Як мені це розуміти?

– Скажи знову «пане Чон», – облизує вуста Чонгук.

– Та я, блять, цілу ніч кричав «пане Чон». Не змінюй тему! – кричить омега і чує шурхіт за дверима. Офісний стаф знову, прихопивши чашки, зібрався за дверима головного. З’ясуванням стосунків боса з його омегою позаздрять усі режисери мильний опер.

– Я не досить вправний? Відповідай мені відверто! – перечить Юнгі.

– Крихітко, – втомлено зітхає Чимін. – На посаді менеджера ти перевантажуватимешся, а я й без того не бачу тебе майже цілий день, а вночі ти вирубаєшся майже одразу ж після сексу. Я хочу, щоб ти не перевтомлювався, щоб у тебе було більше час...

– Я хочу цю посаду! Заради неї і пішов навчатися! Я гартую, як ломовий кінь, але ти цього не бачиш! Ось що означає працювати на свого. Не сприймаєш мене серйозно? Я телефоную Чиміну.

– Ні, тільки не це, – зривається з місця і обходить стіл Чонгук. – Я ще не вирішив остаточно, ще подумаю, обіцяю, – цьомкає його у щоку альфа, потім, подумавши, і в іншу, і в носик, і не реагує на омегу, який почервонів і кипить із середини.

***

Хюман, попри короткий термін, сильно змінився. Мінсу довелося скласти повноваження під тиском народу, який за допомогою Лікана здійняв бунт. Люди написали конституцію, в якій дотримання прав людей – головна стаття. Хюманом керує Рада старійшин із чотирьох обраних народом представників. Один із представників – перевертень.

– Техьон вступив на курси і за рік подаватиме документи в університет. Зараз він є зв’язківцем між людьми і вовками, очолює місцевий комітет омег і після завершення навчання планує отримати посаду в Раді. З батьком омега не спілкується. Всі спроби вмовити Техана теж навчатися виявилися провальними, зрештою молодший утік до знайомого альфи і живе з ним. Мінсу мешкає сам, усім каже, що він не має дітей, і веде самітницький спосіб життя, Сон, оклигавши після лікування, став проповідником, працює у місцевій церкві, постійно ходить у масці.

Лікан провів референдум, на якому за результатами голосування було вирішено, що Хосок залишається ватажком, Вони всією великою родиною відсвяткували цю подію, а сьогодні  знову зібралися, щоб провести старий рік і зустріти новий. Цьогоріч святкують у Вервольфі. Як і зазвичай, за прикрашання будинку і святковий стіл відповідальний Чимін. Вони з омегами приїхали до Намджуна, щоб Чимін, зважаючи те, що він на останніх термінах вагітності, не долав у такому стані дорогу.

Вранці омеги прогулювалися центром, Чимін показував їм визначні пам’ятки, і вони ходили на шопінг, але ось уже восьма вечора, і всі зібралися за святковим столом у маєтку Кімів. Крістофер, який уже йде в нульовий клас, тепер  пише вірші й з них дев’ять із десяти присвячені Техьону. Хосок досі жартома ревнує, кличе маленького альфу на поєдинок і, щоразу програє, і зрештою примиряється з вовченям попелястого кольору в їхньому ліжку.

Намджун усе просить Чиміна уже кудись всістися і припинити носитися, хвилюється за нього і малюка, та омега не знає, що таке спокій.

– Мої клопоти лише починаються, мені тут і народжувати треба, і весілля організовувати, до біса справ, треба все встигнути, – відмахується від чоловіка Чимін.

– Коханий, вони і без тебе впораються, – альфа ловить його і тягне на свої коліна.

– Як ти можеш, – похмуро зиркає на нього Чимін.  – Це весілля мого брата. Я навіть із пологового контролюватиму операцію «весілля». Його мають запам’ятати всі. Ватажок одружується!

Після смачної вечері Чонгук затягує Юнгі на диван і, всадивши поряд, обіцяє йому нову посаду. Омега не вірить, підозріло зиркає на нього альфа.

– Ти маєш рацію, ти заслуговуєш на неї як ніхто інший, – каже Чон. – Я просто думав про тебе, та якщо ти так сильно любиш працювати і хочеш, то вона твоя.

– Щось ти раптово передумав, – мружить очі червоний вовк.

– Мені Чимін дзвонив, – сміється альфа. – Жартую. Просто у кабінеті у тебе так горіли очі, що я зрозумів, що тобі подобається ця робота.

За п’ять до опівночі всі виходить на вулицю у сад подивитися на феєрверки, а Хосок під пильним Чиміновим поглядом веде Техьона в альтанку неподалік.

– Чому ми не з усіма? – дивується омега, та замість відповіді бачить, як Хосок опускається на одне коліно.

– О Боже...

– Кім Техьоне...

– Так!

– Та я ж і не запитав...

– Однаково «так», – хлопець допомагає йому підвестися. – Я більше не гаю часу, не заперечую, не вигадую причин і не здаюся обставинам. Я кохаю тебе.

– Я місяць вибирав каблучку, дістав усіх навколо, – зітхає Хосок і, пригорнувши омегу до себе, міцно обіймає.

«Вітаємо», – кричить решта і плескає в долоні.

– Я ось подумав... – починає Чонгук.

– Ні.

– Крихітко, чому ти такий вередливий? – засмучено запитує альфа.

– Я замолодий, щоб прирікати себе на все життя з одним альфою, – гмикає Юнгі.

– Ти жартуєш, так? – хмуриться Чонгук.

– Чонгуку, блять, звісно жартую! – вигукує Юнгі. – Твоє «і в цьому і в наступному» вибите у мене під ребрами! Просто це їхній рік. Не заважатимемо.

– Гаразд. Наступний – наш, і не відкрутишся, – обіймає його альфа.

– І не збираюся.

***

– Я такий радий за вас! І весілля, і дитина! – Чимін обіймає Хосока і Техьона, що підійшли.

– Яка дитина? – здивовано витріщалася на нього Хосок. – Твоя?

– Чиміне, – приречено заплющує повіки Техьон.

– Ти не сказав, – Чимін прикушує вуста і мріє провалитися під землю через погляди, які втупилися на нього.

– Я подумав, забагато новин на сьогодні, – Техьон опускає погляд і обертається до Хосока. – У нас буде дитина.

– Їбати.

– Чон Чонгуку! – болісно щипає альфу Юнгі.

– Крихітко, ми нічого не встигаємо, ми від усіх відстаємо! – жаліється Чонгук.

– Ми все життя всюди перші, будьмо тут останніми і відпочиньмо, – Юнгі намагається його заспокоїти.

– Як скажеш, – Чонгук обіймає його однією рукою, а іншою плескає по плечу.

– У мене буде син, – не вірячи, поглядає на Техьона Хосок. Він не в змозі впоратися з подвійною дозою щастя, розгублено дивиться на омегу, тямить, що, щоб він зараз не сказав, не може описати свої почуття словами.

– Уперше бачу голову Лікана таким розгубленим, – всміхаєшся Намджун.

– Мені розповісти хлопцям, як двічі ти ледь не плакав, коли я казав тобі, що ми чекаємо на дитину? Гадаю, їм буде цікаво послухати про голову Вервольфа, самого Монстра, який шість місяців поспіль сюсюкався з животом. – Чимін б’є його ліктем у бік.

– Не самій, – хмуриться Намджун і обіймає омегу.

– Я гадав, ти вже зробив мене найщасливішим альфою всесвіту, сказавши мені «так», та виявилося це ще не все, – Хосок охоплює руками Техьонове обличчя. – Я кохаю тебе. Я люблю нашого малюка. Я готовий казати тобі це все життя і щодня доводити, щоб тобі не довелося жалкувати про свій вибір, – він підіймає його на руки і цілує у повітрі. Хосок притискає його до себе і кілька хвилин хлопці стоять у цілковитій тиші, і ніхто не порушує їхній спокій. Тепер Хосок берегтиме не одне, а два серця. Альфа ледь контролює вовка, який шаленіє від щастя, що переповнює його зсередини. Він погладжує омежу спину дотиками показуючи, як сильно кохає і не маючи більше сил стримувати вовка, котрий збожеволів від щастя, перевтілюється. Техьон відступає на крок назад, і головний вовк Лікана лягає перед його ногами, скимлить. Омега сідає навшпиньки, погладжує шерсть, що лисніє.

– Дуже радієш? – лагідно запитує Техьон.

Вовк лиже його долоню, вмощує голову на коліна «лише тобі служитиму до останнього подиху» обіцяє. Хосок повертає людську подобу, не випускає хлопчачу руку зі своєї.

– Сподіваюся, хоча б зараз ти зрозумів, що даремно обурювався, коли дізнався про Крістофера, – втручається Чимін.

– Я помилився, – понуро відповідає Хосок.

– Повтори це. Для мене твої слова, як бальзам на душу, – зітхає Чимін.

Опівніч. Очі всіх присутніх у саду маєтку Кімів підняті на зоряне небо. Всі, обійнявши своїх половинок, милуються феєрверками і подумки просять щасливого і довгого життя для себе і своїх половинок. Байдуже, скільки битв, війн, життєвих труднощів чекає на них попереду, поки поряд кохані і рідні, вони крокуватимуть уперед, поки вдома  на них  чекають, вони повертатимуться.

Тринадцять місяців тому ватажок ліканської зграї дістав із дна ріки загубленого омегу, що втратив надію, і пообіцяв йому десять ночей. Зараз цей же вовк дивиться на небо і просить для них вічності – байдуже, на землі чи ні, та серця двох однаково битимуться, як одне, бо це кохання. Кохання, про яке пишуть казки і пісні і в яке, чомусь, не вірять. Кохання, яким помилково називають будь-що, анітрохи не схоже на нього стосунки – кохання – фальш, кохання – біль, у ньому немає щасливого кінця. Хосок теж не вірив, теж плутав, але він знайшов свого омегу, дав йому дім, а здобув вічне щастя. Він довго вагався, все не визнавав, не ризикував, але він вимкнув голову, послухав лише своє серце, а воно вказувало йому найбільш правильний шлях, воно довело йому, що відпусти Техьона – втратити сенс. Вони збудують своє щастя власними руками, початок уже покладено.

Чимін народив Намджуну ще одного альфу, якого назвали Мінхо. У ватажка ліканської зграї народився син-альфа, якого нарекли Гуаньліньом. За три роки Техьон народив Хосоку ще й чарівного омегу Хьонджина. За рік після весілля у Чонгука з Юнгі народився омега Джихун, який став другим червоним вовком у Лікані і головним болем майбутнього ватажка Гуаньліня.

Кіми і Чони жили довго і щасливо, цінували кожну мить і дотрималися даного один одному слова – і в цьому, і в наступному.