Хай живе Король!

Том 1 Розділ 28 - Одним ударом! Знову!

Королівський рев, подібно до мільйона стріл, проникав у серце кожного. Багато ветеранів опустили голови, щоб приховати свої очі, але їхні тремтячі тіла показали справжні почуття. Багато новачків не могли стримати сліз і почали плакати, частково тому, що вони були скривджені, а частково тому, що вони тепер були щасливі.

Стоячи в деякому розсіянні, Пірс, Брук і Лемпард були вражені "мовою" короля. Їм здавалося, що щось у їхніх грудях зараз вибухне.

З іншого боку, Конка був наляканий до смерті. Він кланявся і навіть забув ударити себе. Через те, що він був такий присоромлений, він намагався придумати спосіб який зменшить лють короля.

"Якщо ти є військовим законом у Чамборді, то хто блять я тоді?" - Фей знову заревів і придавив Конку до землі. Він обернувся і запитав у Брука: "Командувач Брук, скажіть мені. Будучи Військовим Суддею, рятуючись від битви, образа короля і ігнорування військових законів Чамборда ... Яке слідує покарання за всі ці злочини?"

"Це буде вважатися зрадою та покарання за неї смерть!" Чесно відповів Брук.

Фей подивився на Конку, який намагався піднятися і холодно запитав, "ти чув? Тобі є, що сказати?"

Тепер Конка почав панікувати. По-справжньому панікувати.

Хоч він і мав силу на піку воїна 1 зірки і не боявся Брука та солдатів,но був ще воїн номер один у Чамборді, Лемпард стояв поруч. Як величезна гора, що зависла над ним, Лемпард чинив на нього величезний тиск. Якщо Олександр справді забажає вбити його, Лемпард може обезголовити його миттєво.

"Будь ласка, вибачте мені! Ваша Величність, я ніколи не повторю цього знову! "Конка підповз до Фея і схопив його за ногу. Він плакав, коли просив про пощаду; його зарозумілість та агресивне ставлення повністю зникли.

"Ти просиш прощення у мене? Проси їх, подивимося, якщо вони погодяться." Фей вказав на солдатів, що стоять на оборонній стіні.

Ніхто не відгукнувся, але ненависні й сердиті погляди, спрямовані на Конку, краще за слова відповіли на це запитання. Конка ніколи не уявляв собі, що одного прекрасного дня він повинен буде просити солдатів, яких він завжди вважав брудними і низькими, врятувати своє життя. Згадавши все, що він робив у Чамборді протягом останніх кількох років, він знав, що вони не збиралися відпускати його.