Смак помсти- найсолодший

1.

Знову настав ранок, сонечко ніжно торкалося її обличчя своїми промінчиками, які старалися все більше і більше протиснутися, через не до кінця закриті штори, від чого я почала морщитись і старатись закрити рукою очі щоб продовжити спати, але все було марно, сон вже більше не «йшов».
- Ну добре, я здаюсь. - Пробормотіла я сама собі і важко піднялась опускаючи свої ноги на підлогу. Я не любила килимів, або ще чогось в цьому роді, тому перше що я відчула своїми ногами , це холод. Він змусив пробігтися мурашкам по моєму тілу, і це допомогло мені швидше прокинутися.
Я підняла руки в гору, потягуючись і важко піднялася на ноги, неохоче просуваючись в сторону кухні. Позіхнувши, я набрала води в чайник і включила його, для того щоб заварити кави, спираючись на ребро стола і схрещуючи руки на грудях. Мій ранок просто не може початись без неї, а день стає важким і нестерпним якщо я не зроблю хоча б одного ковтка. Чомусь у мене не було звички молитись, хоча моя бабуся мене завжди цьому вчила, розказувала що це правильно і це шлях до спасіння, та я і вірила в Бога, але чому молитись не хотіла, не знаю з чим це повʼязано, можливо з моїми постійними відволіканнями, коли я лише починаю думати про це. А ось і одна з тих причин, чому я забуваю про молитву зранку і ввечері. Мобільний засвітився, показуючи, що до мене прийшло повідомлення. Я навіть не сумнівалася від кого це могло бути, тому швиденько взяла телефон в руки, переглядаючи таке тепле і ніжне «Добрий ранок». Напевно, без цього мій день також починався б погано, можливо, навіть і гірше ніж без кави. Не заставляючи на себе чекати, я набрала такий знайомий номер, і на лиці появилась усмішка. Чомусь його голос мене зводив з розуму, такий звичайний, такий як у всіх, але такий чарівний. «Я сьогодні до тебе приїду» прозвучало з того боку, і я просто підстрибнула від радості. Коли ви бачитись один раз в тиждень, ти просто починаєш радіти будь-яким дрібницям, будь-яким моментам, завдяки яким ви можете зустрітись. Але це все в минулому, ми вже давно бачимось дуже часто, бо мої батьки виїхали в штати, а бабусів ну дуже легко задобрити, тому залишаємось я, він і пустий будинок в наше розпорядження, проте, звичка радіти зустрічі з ним все ще присутня, напевно це і є кохання.
Каву я так і не зробила, одразу почала готуватись до його приїзду, душ, прання, змінна білизни на ліжку, прибирання пилу і загалом всього безладу в будинку, інколи, я ловлю себе на думці, що готуюся не до приїзду мого хлопця, а до якогось короля. Ну і звісно, головна проблема з якою я постійно стикаюсь коли він приїжджає – їжа. Я не сильно вмію готувати, та і не люблю це робити, сама можу протягнути на якісь доставці, або бутербродах, але коли приїжджає він, цим так легко не відкупишся, потрібно щось думати. Так я і навчилась, варити плов, різні супи, запікати курку з картоплею і таке інше. На годиннику вже сьома вечора, і знову смс від нього «Я вже біля твого будинку», і серце починає шалено стукати, немов це наша перша зустріч, я вкотре починаю бігати по кімнати, не знаючи, куди себе подіти і як красиво встати чи сісти щоб виглядати гарно, і зрештою він застає мене біля дверей, зі смішною усмішкою, але це все не має значення, адже він мене обіймає і ніжно цілує в чоло, заставляючи, всіх моїх тарганів розбігтися по своїм куткам і тихенько сидіти .