Пролог

11 0 0
                                    


I'm so sorry, amore! – десь за спиною лунав голос оголеного іспанця, на якого сварилась і, скоріш за все, відвішувала добрячих стусанів його дружина. – Valeri!

Вона навіть не одягалась. Дівчину брало таке зло, що вона не задумалась, що збігла сходами люксового готелю, будівля якого розташована в самому центрі Барселони, вбрана тільки в прозору мереживну білизну. Пафосне місце. Його кам'яні стіни налічували сотні років, а сам готель – тисячі впливових гостей. А вона бігає по ньому в самій білизні й підтяжках, які сьогодні завбачливо одягла, бо знала, що їх побачення "неочікувано" перетече з ресторану в номер. Якщо чесно, то вони навіть додавали елегантності і якоїсь дивної доречності образу в персиково-блакитних відтінках, неочікувано вприсуючи непристойну постать в пафосний колоніальний інтер'єр фойє.

Персонал діяв швидко й тихо, ніби голі дівчата бігають тут кожен день. Один з працівників мовчки накинув на дівчину піджак від своєї форми, а пані з рецепції, яка вже за мить стояла біля втікачки, ввічливо провела в невелику кімнату без вікон. Там були тільки ліжко і вішак. Скоріше за все її використовував персонал, що працював вночі.

Вже за десять хвилин дівчина сиділа в жовто-чорному автомобілі вбрана в пристойну пряму шовкову сукню такого ж блакитного відтінку, як і мереживо на її білизні. Хоча зараз на пристойність було відверто начхати, тому Вал гучно відпльовувалась від страусиного пера, що обрамляло рукава, в намаганні спертись підборіддям на руку, але врешті-решт здалась, нервово задерши тканину до ліктя. Автомобіль неспішно рухався по La Rambla, а вона вдивлялась у верхні поверхи історичних будівель, і небо, яке змінювало свою блакить на глибокій чорно-синій колір ночі.

"Чи є сенс взагалі сваритись з таким козлом? Сподіваюсь вона його кине й відсудить пів компанії. Хоча... Не здивуюсь, якщо вони зараз миряться на тих простирадлах, на яких він зі мною..."

З огиди аж мурахи побігли спиною.

"Ніколи не зрозумію... "

Вона гучно видихнула і, закривши очі, відкинулась на сидінні.

"Ти можеш пробачити, але забути не вдасться. Привид образи завжди буде сновигати десь поряд, вишукуючи приводи проявитись."

Автомобіль розвернувся на кільці біля пам'ятника Колумбу і почав рухатись північніше, в Бадалону.

"Я не змогла забути. Та й пробачити не впевнена, що змогла."

Пошли мене (змінена)Where stories live. Discover now