Кілька місяців тому Техьон був найнещаснішою людиною у всесвіті, здається. З розбитим без доладного пояснення причин серцем, незрозуміло навіщо початими недостосунками й без найменшої реальної надії те, що його щастя повернеться.
А зараз він стоїть навпроти Чонгука. І зрозуміти не може, як воно ось так усе вийшло. Він прокинувся вранці таким же нещасним, шкодував себе й навіть сподіватися не смів, що цей день закінчиться ось так.
Нині вони стоять навпроти один одного. І вони начебто… колишні? І що зараз із цим робити, і чому він взагалі тут перебуває — питання велике і складне.
— Давай, — руку з кишені дістає таки, підходить ближче, тягнеться.
— Що? — кліпає загальмовано.
— Пальто, Те, чи ми тут стоятимемо?
— А, ой… — стягує незручно своє коричневе, обгорнувши Чонгука легким шлейфом свого, такого йому знайомого запаху, змішаного з новими парфумами.
Той тепле пальто з рук бере й ховає його в шафі, поки Те черевики знімає.
— Ходімо? — головою в бік якоїсь кімнати киває.
Те знизує плечима у відповідь і мовчки йде за ним. Квартира така світла, прибрана, з гарним дизайном. Цікаво, чи це орендована? Чи тут Чонгук завжди жив?
— Це моєї мами квартира, вона полетіла через роботу, я поки що житиму тут, — наче думки прочитавши.
«Мами… ого».
— Мами… круто.
— Так, ми тепер спілкуємось.
— Це… круто.
— Знову повторюєшся, — обертається, зупиняючись практично посеред кімнати, усміхається ніяково, — ти будеш щось?
— Що? — брови хмурить незрозуміло.
— Ну, чай чи кава там…
— Чонгуку, я не чаї прийшов розпивати начебто.
— Ух, добре, окей, я не знаю просто, про що поговорити зараз, і як взагалі. Типу, щоб це не звучало тупо, або як виправдання, або ще якась дичина.
— Просто розкажи мені, як воно все було від початку, від і до. Усе, що пам’ятаєш. Правду. Ту, яку чомусь знають усі, окрім мене, і стверджують про це. Просто розкажи її, як щодо цього?
— Правду… думаєш, так усе просто?
«Не складніше, ніж наважитися сюди прийти, я думаю».
— Я вже прийшов, Чонгуку, тобі залишилося зробити рівно половину, — видихає і через брак інших ідей, чим руки зайняти, починає смикати рукав своєї об’ємної теплої сорочки в червоно-чорну велику клітку, що сягає майже середини стегна.
— Я почуваюся тупо.
— Я слухаю.
— Ти пам’ятаєш той вечір? Ми танцювали, — о, Техьон пам’ятає. Гаряче дихання в шию, міріади сиріт по всьому тілу, жаркі торкання, закохані безмежні погляди, ніжні поцілунки… Зрозуміло, він пам’ятає. Від того, наскільки добре він це пам’ятає, щоки моментально у фарбу кидає. І Те, не зумівши і звуку видати, просто головою киває, так і не відірвавши погляду від своїх пальців, що нервово смикають рукав. — Ми танцювали, зайшов батько. Ну, і там у кабінеті стався треш лютий, і через цей треш мені довелося зробити те, що я зробив. От якось так.
— Серйозно, Чонгуку? — погляд піднімає сумний, дивиться засуджено. — Треш?
— Ну так.
— Я хотів нормальних пояснень. Я що, правда на це не заслужив? Так важко правду розповісти? Брехати було простіше? Ти тоді сказав, що це через стажування.
— Якщо точніше — через навчання.
— Що? — стає лише незрозумілішим.
— Через твоє навчання, — Техьон психує і вирішує взагалі мовчати й не втручатися, нехай сам думає. Знову роздивлятися рукави починає. Скільки з нього можна кліщами все тягнути? Чонгук, очевидно, розуміє його настрій і видихає приречено. — Якщо коротко. Я зайшов тоді до кабінету, він почав репетувати, типу скажи, що мені здалося. Я, звичайно, такого сказати не міг, теж розкричався, сказав, що кохаю тебе, — одне дурне серце Техьона удар пропускає, — і все таке. Ми жахливо сварилися, він мене вдарив…
— Вдарив? — голову вмить піднімає, очі такі великі й шоковані, як у оленя. Чонгук мало не тоне в них, забувши взагалі до біса, про що вони тут розмовляли.
— Не бери в голову, — трясе шевелюрою, схаменувшись. — Ну ось, я йому сказав, що більше до тебе до кінця навчання не підійду, ти поїдеш на стажування, а потім уже його моє життя не стосуватиметься…
— Я на стажування? — хмуриться.
— Перебиваєш, — дивиться з усмішкою, чомусь слова стали даватися набагато легше, ніж до цього. — Спочатку учительським голосуванням перше місце в розіграші посів ти, зрозуміло, за тебе проголосували сто відсотків вчителів, — Техьон зовсім розгублений. Виходить, він також виграв. І що це? І як сталося те, що сталося? — Друге посів я з невеликим відривом і третє, з подачі батька, Кьонха, бо вона начебто на змаганнях часто місця зі мною брала призові й у неї батьки спонсори плюсом. Я вже все це повністю потім дізнався. Чимчима там і в проєкті не було. Він у житті туди ніколи не хотів, засмутився сам жахливо, що його, вважай, змусили, але батько просто впхнув першого по балах. А там він лідирував, бо олімпіади з англійської щороку вигравав.
— Чимчим…
— Не ображайся, я його в тебе не відбирав. Я бачу, що ти ревнуєш. Але не треба. Він просто підтримав мене. Він дуже хороший. Я йому шалено вдячний.
— Я не ревную, — червоніє, почуваючи себе дурнем. — І що далі було?
— Ну, а далі його бомбануло, він накричав на мене, заявив, що відрахує тебе за порушення правил. При мені почав документи якісь готувати. Я закричав, почав ще більше суперечити. Він психанув і сказав, що єдина можливість тобі спокійно довчитися і поступити — це мій від’їзд до Австралії. Я повірив, що він тобі все зіпсує, тому що йому неможливо було не повірити. І коли я тобі всю ту нісенітницю говорив, він на дроті висів. Ну, себто, у мене телефон у кишені був, щоб він усе чув.
— Чонгуку…
— Ось зараз це все так тупо, неправдоподібно й дебільно звучить, я б сам собі не повірив. А останні пів року тільки й уявляв, як розповім усе, і гадав, що ж ти мені на це відповіси, — усміхається і рукою по волоссю проводить.
Техьон задихається. Усе ось саме так, як він вигадував собі у своїх мріях ганебних, у яких Чонгук одного разу повертається, Техьон плює на свою гордість, і все в них добре.
— Як же… чому?
— Я не міг тобі розповісти одразу. Ти б сто відсотків пішов до нього. Він би не став тебе жаліти. Він цілком серйозно заявив мені тоді, що рано мені орієнтацію змінювати й життя псувати. Я не знав, як йому пояснити, що до тебе не жив, можна сказати. Про орієнтацію взагалі мовчу, — боляче знову. Чому всі батьки не можуть бути як мама Те? — Я тоді запсихував, і це була моя помилка, може, і вийшло б вирішити все по-іншому, якби я йому нерви відразу мотати не почав своїми істериками. Не знаю тепер. Ну, і єдине хороше в цій ситуації, як не дивно, це те, що я почав спілкуватися з мамою. Я тоді втік до неї сюди. Зі щокою роздертою. Ридав тут, як ненормальний, налякав її, розповів усе, про руки теж. Ну, про все, словом. І вона зрозуміла. Вибачилася, що не спілкувалися, пообіцяла допомогти, навіть поговорити з тобою пообіцяла, якщо знадобиться, щоб ти пробачив, ну, і більше я до школи не повернувся. Не знаю, чи ти помітив. Це вона порадила не ризикувати та не ламати тобі життя. Вона порадила зробити, як він хоче, і полетіти. А ще сказала тоді, що все налагодиться. Що якщо було щось справжнє, то воно ось так усе не закінчиться. Я повірив і полетів, — губи підтискає.
«Сказав. Нарешті сказав».
— Чому ти раніше не розповів? — і стільки образи праведної в голосі. А ще він тремтить небезпечно. Як би не заплакав. — Чому?
— До твого вступу я не розповідав і іншим забороняв говорити, бо боявся, що ти підеш до нього розбиратися чи ще чогось. А потім… мені було прикро, Те. Я теж не залізний. Я тоді теж багато втратив. Я сподівався на всяку нісенітницю, що не повіриш, що напишеш, що підемо до твоїх батьків допомоги просити або втечемо взагалі. На всяке марення взагалі сподівався, але тільки не на такий кінець. А ти повірив. І стільки наговорив… І таких речей, які так просто не забуваються. Й ось так от одразу, ніби воно збиралося в тебе довго, а я і уявити не міг, що в тебе про мене така думка в голові була. Що я тебе використав, що не любив, що аби потрахатись…
— Не треба, — очі жмурить, — будь ласка. Я пам’ятаю, що я казав. Я спочатку нічого такого не думав, звісно. Нічого подібного в голові не було, присягаюся, — його переконати в цьому треба сто відсотків, не можна, щоб він думав, що Те справді був про нього такої думки. — Я просто хотів вивести на емоції, щоб ти сказав правду, чому кидаєш, — і це чистої води істина. Так воно й було. — А ти відвернувся, і все. Я подумав, що якщо не дивишся на мене навіть, раз відвертаєшся від мене ось так, то я маю рацію, значить.
— Я відвернувся, бо ти плакав, я не міг дивитись і плакав сам, — знизує плечима, як ні в чому не бувало. Начебто й не дивно це жодного разу.
«Плакав сам…»
Ай. А ось це болючіше всього в рази.
— Ти мусив мені розповісти. Чому ти прийняв таке рішення наодинці, чому, Гук і? — уперше за довгий час із його вуст нарешті зривається це ніжне прізвисько. Чонгуку воно сиропом до серця.
— Мабуть, мав. Багато чого можна було зробити інакше. Сказати інакше. Але що було, те загуло. Мені було боляче, я у своїй істериці взагалі себе не контролював. Що говорю, що роблю. У мене була одна мета — зробити так, щоб тебе це не торкнулося. Захистити тебе. Але в результаті я тільки твою мрію відібрав і розбив серце. Ти б знав, як я ненавидів сраний Сідней, якби не Чимчим… я б здурів, мабуть, там, — головою хитає.
«Захистити тебе…»
— Чонгуку… — Техьону знову не вистачає повітря. Очі щипає. Ось так безглуздо вони все втратили? Ось така коротка та безглузда історія? Серйозно? Ось чому? Адже можна було все по-іншому зробити. Чи не можна?
— Гей, гей, гей, не треба, Те, чуєш, не треба, не плач, прошу тебе, — одразу поруч опиняється, в очі заглядає. Чонгук не може дивитися, як Те плаче. Зараз тим більше. — Не треба плакати. Зараз уже часу не повернеш. Інакше не переграєш це все. Не плач. Воно того не варте.
Техьону соромно за свою слабкість стає. І справді, плакса прямо. Він голову вгору задирає і кліпає часто-часто, непрохані сльози проганяючи. Чонгукова рука опускається на плече і гріє, легенько погладжуючи. І вона така необхідна та невід’ємна зараз.
— Я знав, я знав, що щось не так. Я знав, — видихає судомно. — Але я тебе спеціально заблокував скрізь, щоб не було спокуси стежити чи написати. Так би точно зірвався.
— А я все одно стежив.
— Так? Як? — дивується, сльози, що не встигли зірватись униз, у куточках очей скупчилися і вії намочили. Чонгук наближається і, затамувавши чомусь дихання, пальцем легенько промочує нечисленну вологу, вона вмить у рукавичку вбирається, він забирає руку, а Те вмирає, як хоче, щоб той її повернув.
— У Чиміна пароль від його тві випросив, — усміхається трохи.
— Правда? — ще більше засмучено, тепер ще сильніше злиться на власну бездіяльність.
— Ага.
— Я жахливий.
— Агов, ну чому?
— Я не спробував нічого з’ясувати та виправити. Нічого не спробував, як ти й казав.
— Ти пробач за наїзд у гримерці тоді, я сам не знаю, став би вірити чи ні, опинись у такій ситуації на твоєму місці. Я злий просто був. Ти всі змагання психував, я бачив і так підійти хотів сильно, чекав на закінчення. Сам перепсихував. У результаті підійшов, а там і хлопець твій, і ти мене мало не побив потім, комбо прямо, і взагалі… вибач за це, гаразд?
— Не вибачайся переді мною ні за що. І ніколи, — киває на противагу своїм словам.
— Чому?
— Я жахливий. Я тебе штовхнув тоді на стіну, дуже боляче було? — дивиться так винно, що серце щемить. — Покажи, де боліло, я… я не знаю, що-небудь зроблю. Я, певно, зовсім неадекватний став.
— Не треба, Те, обоє біди наробили. А жахливий у цій ситуації лише мій батько. Ніде мені боляче не було, заспокойся. Я за цей місяць, як тебе побачив, дуже багато думав і нарешті більш-менш заспокоївся. Мені навіть зараз спокійно, хоча я на цю розмову стільки чекав. І я дуже радий, що ти прийшов.
— Чому?
— Бо ти сонечко. Навіть якщо зараз ти просто підеш, мені буде легше, ніж раніше, тому що я тебе вже побачив, — брехня, звісно, відверта. Легше в такому разі точно не буде. Це ж його Те. Як його можна відпустити?
Ну, звичайно. Піде він. Десять разів, ага. Техьон жваво в голові роздумує, як зробити так, щоб не йти звідси. Ніколи. Взагалі ніколи. Потім з усім цим розберуться. Він ладен був у нього на шиї повиснути, не знаючи, як воно все насправді. Зараз хочеться його коліна обійняти буквально. Він стільки страждав, а Те його так образив. Техьон його не заслужив.
— Пробач, пробач, Чонгуку, будь ласка. Я тебе не заслуговував ніколи. Ти… ти найкращий, вибач, добре? — побитим цуценям дивиться.
— Все, попросили вибачення — і вистачить. Я можу зробити одну річ, яка мені зараз дуже потрібна? Усього одну, чесно.
Те киває незрозуміло. А в голові сиреною: «Поцілуй, поцілуй, поцілуй». Тому що це якраз та річ, яка йому, Техьону, зараз дуже потрібна.
Чонгук ближче підходить, руки до його щік притуляє.
«Поцілуй, поцілуй, поцілуй».
Техьон настільки сильно захотів, що навіть губи злегка розтулив. Як дихати забув. Але Чонгук не поцілував. І губи залишилися поза увагою зовсім. Він обережно наблизився, трохи нахилив його голову до себе руками й ніжно-ніжно. Бережно. Тремтливо. З якоюсь шаленою обережністю. Цнотливо притулився губами до чола. А Техьон так і помер усередині відразу. Розсипався на дрібні деталі. Збирайте його тепер, як пазл. І тому, що більшого хотів, і від кількості ніжності в цьому хитромудрому дійстві, і від страху, що тому неприємно торкатися стало. Може бути таке?
Чонгук трохи злякано дихає, бо сам боявся цілувати, навіть отак невинно. Перевіряв, а чи зможе? Зміг.
І лейтмотивом з однієї голови до іншої: «Мало».
А до Техьона доходить. Доторки. Рукавички?
Він кладе руки на чужі та відриває їх тепло від свого обличчя. Чонгук, однак, зовсім неправильно цей жест розуміє.
— Пробач, пробач, будь ласка, я не мав був, я межу перейшов, у тебе стосунки…
Техьон його белькотіння повз вуха пропустив, обережно пробирається тонкими, спритними пальцями під рукави светра, підчіплює рукавички на обох руках, піднімає на нього очі й дивиться запитально, питаючи дозволу поглядом. Чонгук дивиться у відповідь, розуміє, до чого це все, і такий коктейль із болю та провини чомусь у нього в очах раптово починає хлюпатися, що стає страшно. Однак на мовчазне прохання він кивком відповідає, даючи добро. Те рішуче тягне рукавички на себе, звільняючи його руки.
І краще б він цього не робив.
Це не шкіра.
Він знову бере його руки у свої, уже не замислюючись про те, може Гук це терпіти чи ні.
Це не шкіра.
Дивиться уважно, намагаючись усвідомити, що це й що із цим робити.
Це пергамент.
Тонкий, сухий, дуже тендітний папір. З яким поводилися, очевидно, дуже погано, і він у багатьох місцях потріскався до червоних тріщин, де-не-де вони вже загоїлися білими тонкими смужками шрамів, які, чорт його знає, зникнуть коли-небудь чи ні, а де-не-де тріщини майже кровоточать.
Це не шкіра.
— Все… — зривається голос. — Все, чого ми досягли разом. Усе, що лікували. Усе нанівець, — хитає Те головою. Й ось зараз йому по-справжньому боляче. Усе, що було до цього, — нісенітниця. Ще пів року в розлуці та невіданні оформіть, будь ласка, а руки його скалічені заберіть назад. Поверніть усе, як було. Вони ж були цілком нормальними тоді, останнього дня.
— Пробач мені?
Техьон обережно перехоплює руки зручніше, щоб не відібрав і не сховав. Гладить великими пальцями чутливу шкіру долонь. Навіть вона суха.
— Так складно було мастити їх кремом щовечора?
Мовчить.
— Там не було крему?
Мовчить.
— Ти ж міг попросити, мама б відправила тобі хороший.
Знову мовчить.
А потім погляд упирається в стіл. Точніше те, що стоїть на ньому. На тумбочці біля телевізора. У шафі. Креми. Штук десять, не менше. Запаковані?
— Чонгуку? — переляканий погляд його обличчю винному повертає.
— Вона відправляла, і Чимін купував, — тихенько.
І до Техьона доходить.
«Бісів ти придурок, Чон Чонгуку».
— Ти спеціально їх не мастив і не мастиш, так? Ти спеціально домагався того, щоб вони такими стали. Це ж гірше, ніж було, у десятки разів. Ти спеціально, скажи, так?
Чонгук навіщось поривається все таки руки забрати, Те утримує, губи підтискає роздратовано.
А той мовчить.
— Я не відчеплюсь і не піду нікуди, поки ти не відповіси.
«А я ніби хочу, щоб ти йшов».
— Психотерапевт каже, що це свого роду селфхарм. Думає, що я так карав себе. І… багато загалом, що там думає. Я не знаю, має рацію він чи ні, ми не дуже з ним поки що про це говоримо. У мене було мало зустрічей.
Техьону справді страшно стає. Коли вони з Гуком обговорювали його майбутній похід до психотерапевта раніше, це не звучало так дивно і страшно.
Хочеться, звичайно, покричати на нього. Хочеться полаяти. Але він не винний. Винні люди, які до цього довели. І ті, хто це упустив. Батьки — одним словом. Й один Кім Техьон, який йому колись повірив, хоча не мав. Парадоксально.
— А ти такий самий, Чонгуку, — каже Те, руки випускає і відходить, у Чонгука серце знову розбивається, а тільки-но склеюватися почало.
«Йому гидко. Слабаком вважає…»
Але Те моментально знову перед ним з’являється з одним із тюбиків у руках. Вибрав якийсь один з алое.
— Ану, давай, — командує. — Ой і щипати зараз буде, готуйся.
Чонгук слухняно подає руки, і всередині все тремтіти починає. Йому ніхто ніколи не мастив руки кремом, відколи це все сталося. А Чонгук пам’ятає, руки в Те ніжні, але сильні, шкіра на них гладка і приємна до моторошного, рухи м’які і плавні, але за місяці в стосунках із Чонгуком натреновані і відточені. Ось і зараз він звично акуратно розподіляє субстанцію по руках, ніжно, але з натиском масажуючи постраждалу шкіру. І, знаєте, такий масаж рук ніхто ніколи не навчиться робити, це може тільки він. Заради такого можна й потерпіти біль, який прийде згодом, коли крем почне вбиратися. Чонгук вражається тому, звідки в людини, яка начебто має стосунки зараз, стільки невираженої ніжності? Стільки трепетного піклування в цих дотиках.
А потім, правда, щипає. Так, як ніколи.
А Техьон усе розуміє, як завжди, шепоче своє «терпи, терпи, терпи», дме на шкіру, продовжуючи погладжувати, і стоїть із ним ось так ось довгих хвилин десять, тримаючи руки у своїх долонях, нічого не кажучи, не засуджуючи, повторюючи всі ці махінації, поки Чонгук не видихає остаточно, бо перестало бути боляче та неприємно.
— Мені так подобається знову торкатися шкіри, — ніяково усміхається Чонгук.
Те сміється тихенько у відповідь і робить те, що Чонгуку найбільше зараз потрібно, наче думки читає. Тягне за руки до себе і притискає раптово дуже міцно. Зануривши у свій запах, огорнувши своїм теплом. Серце з грудей вистрибує, здається, в обох. Чонгук знову видихає полегшено абсолютно. Десь може бути краще та безпечніше, ніж у цих обіймах? Наскільки негарно в того хлопця Техьона назад собі вкрасти буде? Чонгуку Те потрібніше, він без нього як взагалі буде, якщо той зараз піде?
Він не може піти. Не після того, як Чонгук його дочекався. Чи може?
«Мало».
А ще Чон сам не усвідомлює те, що робить, але обережно пробирається руками на його спину, під здавлені зітхання, погладжуючи, він пам’ятає, Техьон дуже чутливий, перебирається на плечі, і пірнає долонями під комір сорочки, а потім торкається, нарешті, гарячої шкіри шиї, що переходить у лопатки. І це високовольтний удар по серцю, якщо чесно. Він видихає так гаряче й судомно, ніби це його торкнулися десь у особливо чутливому місці.
«Мало».
Техьон знову читає думки, інакше це все не поясниш. Він відганяє сумніви від себе подалі, підштовхує Чонгука до дивана, на ходу розстібає ще кілька ґудзиків, щоб тому було легше торкатися його. Гук моментально на диван сідає, на себе Те тягне, спіймавши дорогою його погляд і так і не розірвавши з ним зоровий контакт жодного разу. І швидко-швидко дихає, коли Те впевнено сідає зверху на стегна. Дуже близько. Але…
«Однаково мало».
Руки йому на груди, погляд запитливий у вічі, легкий кивок, що дозволяє. І Чонгук слизькими від крему пальцями швидко розстібає ґудзики сорочки до пупка майже. Стягує її, той витончено плечима веде, допомагаючи зняти. І… Боже.
Чонгука можете не шукати. Який сенс шукати людину, якщо вона, ну, померла?
По-перше, сама картина: напівприкриті повіки, довірливо-млосний погляд, його шкіра кольору кави, у яку додали пристойну кількість вершків, гладка, оксамитова, красива до жаху, у Чонгука, здається, кінк на шкіру, торс шикарний, як і раніше, і, господи-боже, наскільки красиво й естетично його тіло зараз обрамляє ця величезна байкова сорочка. Неможливе щось? Так.
По-друге, так…
— Господи, Те, Боже… — ковзає руками по животу, прикриваючи повіки, тягне носом повітря, бо, здається, зараз помре насправді від його відсутності, перебирається на ребра, торкається грудей, попереку, трохи натиснувши, щоб спину тримав не колесом і прогнувся, веде долонями ніжно по лінії хребта, кладе їх на лопатки, — це неможливо просто, — напівбожевільний шепіт, торкається, торкається, торкається його. Безперечно. Кінк на шкіру. І на Техьона. Нічого не змінилось. — Вона така ж, Те, така ж… — шепоче схвильовано й щокою до грудей притискається, міцно обійнявши.
— А якою ж їй бути, Гук-і, ми зовсім трохи не бачилися, не думаєш? — ледве стримується, щоб не почати його лапати. Він так сумував за його дотиками, так сумував, що хочеться плакати.
— Не знаю, Те, нічого зараз не знаю, — губами легенько притискається. Те видихає рвано від цього торкання, ще міцніше його до себе притискаючи.
— Я відчув, що тобі це потрібно.
— Ти справді… як частина мене, слухай. Так завжди було. Нічого не змінилось.
А потім Чонгук якісь зовсім неможливі речі починає витворяти. Притирається до шкіри щокою, руками бродить по оголених ділянках тіла, ненароком і Техьона розпалюючи, випадково чи ні — невідомо, водить носом, лоскочучи ніжну шкіру, видихає гаряче, періодично прихоплює губами, і Те ледве стримується від того, щоб голову не відкидати й не починати на стегнах ковзатися. А дуже хочеться.
Для Чонгука зараз усі ці дотики — це як новий всесвіт відкривати. Хвилююче, приємно, незвичайно, щось дуже знайоме, але водночас нове.
А Те виразно відчуває, що вони зараз сидять і знову вивчають один одного. Навчаються взаємодіяти по-новому. І в голові намагається прикинути, скільки часу вони витратять на те, щоби повернутися до того, на чому закінчили тоді. Скільки часу потрібно, щоб людина знову стала настільки твоя, що майже в тебе під шкірою? Здається, анітрохи. Чонгук у нього, наприклад, уже.
А потім Чонгук втикається носом йому в шию, вдихаючи, намагаючись ним надихатися, а Те в його волосся пальцями вплітається. Щоби притягнути ще ближче.
І не було б у Те хлопця, Чонгук уже залишив би його без одягу. Але його наявність б’ється тривогою десь на підкірці чонгукового мозку, коли вони надто багато собі в дотиках дозволяють. Дивно, що Те це начебто не турбує зовсім.
Чонгук ловить себе на думці, що темп їхніх рухів, дотиків і погладжувань усереднився, і вони, ніби, рухаються синхронно, дозволяючи кожному закінчити те, що почали, відразу підхоплюючи ініціативу й роблячи приємні речі самостійно. Чонгук гладить по чутливій шиї і плечах, Те ніжно пальцями по щоках і обережно руками під коміром светра, Чонгук легенько долонями по стегнах, Те прямує вперед, за дотиками. Так і пожирають один одного очима, лише зрідка відриваючись простежити за рухами власних рук. Чонгук у вічі особливо довго, не кліпаючи, дивиться, Те обводить його губи великим пальцем, зачаровано спостерігаючи, відтягує нижню навіщось… А потім Техьон, розпалившись, не витримує цього всього й цілує перший.
І десь у паралельному всесвіті вибухає сто відсотків галактика. А в Чонгука мозок та душа. І серце, мабуть, теж. Бо те, як він дивився, з останніх сил стримуючись, те, як власні губи облизував, видихаючи, те, як обережно нижню пальцем відтягнув… А вони ще довго з ним протрималися. І зараз Техьон у губи вп’явся так сильно, що майже боляче. З таким голодом та шаленством, які у вісімнадцять зазвичай людям незнайомі. Але не їм. У них ситуація по-іншому поводитися просто не дозволяє. Ці губи… це ніжно й сильно, приємно й боляче, тягуче й солодко, така ностальгія і щось нове. І купа протиріч, і, начебто, все зрозуміло. І те, як по-господарськи обласкавши губи своїми, Те язиком йому вимогливо в рот проштовхується, вибиває в Чонгука весь здоровий глузд із голови, вивітривши з неї зовсім факт наявності в Те хлопця.
Зараз просто… мало.
Надихатися би, спробувати його, залишити собі вже назавжди.
Те пристрасно по його губах своїми ковзає, спритно перебираючись з однієї на іншу, цілуючи просто казково ніжно й непристойно одночасно. Обличчя його в долонях тримає обережно. І стільки болю, любові й ніжності в цьому всьому, нікуди не витрачених, що з глузду з’їхати можна.
Чонгук тихенько стогне в поцілунок, випадково зовсім, Те усміхається і прикушує легко нижню, випрошуючи в подарунок ще один ніжний схлип.
— Чонгуку… я так сумував, — відірвавшись, щоб знову впитися. Пестить язиком, губами, зубами прикушує, присувається ще ближче, сівши вже туди, куди не варто, остаточно виплутує руки з рукавів сорочки, що звисає з боків, одну у волосся, другу назад на щічку ніжну. І цілує, цілує, цілує.
— Я теж, Те, теж, — шепоче, покриваючи ніжними цілунками вологі, блискучі від слини, губи.
Начхати на «теж».
— Ми не переспимо сьогодні, — раптово заявляє Те, зупиняється, дивлячись на його моментально припухлі, червоні губки.
— Ага, — кидає у відповідь, впиваючись жадібним поцілунком у плече, лоскоче язиком, змушує повітря втягнути, Те сповзає нижче і втискається в його пах своїм. Чонгук руки на голій спині ледве встигає зупинити, щоби не дряпали його.
— Уф… — відривається від плеча, знову губ торкається. Це неможливо. І…
«Мало».
Руками по тілу, язиками сплітаються, розпухлими губами один до одного й не зупиняються.
Через кілька хвилин шалених пестощів, які заходять усе далі й далі, і жарких поцілунків Те із жахом усвідомлює, що в нього дуже міцно стоїть і дуже сильно впирається в те, що в когось теж стоїть.
— Ми не переспимо сьогодні, — пошепки, і навіщось, свої ж слова заперечуючи, із силою треться своїм пахом об чужий, змушуючи застогнати майже вголос і язик проштовхнути в рот глибоко зовсім. Чонгук руками обережно під пояс штанів. По ніжній шкірі легенько проводить пальцями, Те вигинається шалено непристойно, Чонгук гарчить, руками пробирається глибше, швидко на сідниці долоні переміщає і, стиснувши їх трохи крізь тонку, еластичну тканину боксерів, злегка розводить, а Те не може пориву стримати й нижче опускається, за інерцією, ніби сідаючи. І Чонгук сприймає це як запрошення.
Він його тіло знає напам’ять. Що б його рот не говорив, його тіло завжди відгукується по-особливому, діє наперекір і завжди з ним, Чонгуком, відповідно більше, ніж із Те. Тому це дозвіл. Сто відсотків він. Але він обов’язково дочекається згоди від Техьона. І судячи з того, що витворяє його тіло, незабаром той її дасть.
Чонгук швидко, плутаючись, бо не дивиться, що робить, розстібає решту ґудзиків, відкидає, не дивлячись куди, сорочку. Різко підніметься з дивана, Те тільки і встигає за його шию вчепитися і ноги за його спиною схрестити, як знову виявляється в нього на руках, ловлячи всі флешбеки на світі.
— Знайома поза…
— Класні штани, — ширше охоплюючи обтягнуті тонкою, приємною матерією напівкласичних, звужених донизу, сірих штанів сідниці. Дуже ефектно обтягнуті, до речі.
— Дякую, — усміхається в поцілунку.
— І сорочка класна, — знову відірвавшись.
— Що ж ти тоді її викинув? — усміхаючись, знову губами по губах маже, прогинається в спині, щоби притиснутися вже.
— Ти взагалі виглядаєш класно, — відірвавшись від губ, прикушує мочку вуха, у бік спальні рухається з ним на руках.
— Божечки, скільки компліментів, — закінчує тихим схлипуванням, пам’ятає, засранець, місця, де Те особливо чутливий. — А в тебе зачіска просто відвал усього, — зачісує обережно пальцями його м’яке волосся назад, збирає в пучок і злегка натягує, щоб не боляче, але приємно до жаху, наближається до губ.
— Зараз цілуй і не зупиняйся, гаразд? — губами в його, так глибоко, щоб здавалося, що він його рот язиком трахає. Начхати вже наскільки це все пішло. Начхати на обставини. На все начхати.
Грубувато його на холодне ліжко в спальні, він усміхається пустотливо, спіймав цей вайб грайливо-вульгарний, Гук зверху навалюється, між його ніг притискається, ковзнувши руками по стегнах до талії, затикає рот поцілунком палким.
— Ми не переспимо сьогодні, — губи блищать від слини, облизує їх відчайдушно, відриваючись, дихати заново вчиться.
— Так, так, так… — засосом у шию. Той у відповідь у спині прогинається, стискаючи його боки колінами, високо схлипнувши. — Чорт, у мене немає нічого взагалі. Ні гумок, ні змазки… — переставши на секунду катувати масивну, солодку шию.
— От трясця, — тягне засмучено, п’ятами на сідниці йому тисне, до себе сильніше притискаючи, пальцями у волоссі плутається. Ну ось і згода.
Чонгука сміх пробирає. Серйозно? «Ми не переспимо сьогодні»?
— Чого ти ржеш?
— Тут поряд аптека, хочеш збігаю? — дивиться з-під чубчика, що впав.
— А ось хочу.
— Але ж ми не переспимо сьогодні?
— Ми не переспимо. Ми кохатимемося, — підморгує.
— Типу… як колишні? А як же твій хлопець? — зникла незручність повністю. Хочеться про все говорити прямо.
— А це все згодом.
— Але…
— Так-так, ні-ні, Чонгуку, — з натяком стегна вгору підводить, треться об чуже збудження. — Вирішуй зараз.
— Чорт, — шипить Чонгук і теж треться у відповідь. — Гаразд, потім моралі. Душ праворуч, рушники в комоді, я кулею, — затремтівши всім тілом, здається, збудився він не на жарт, видихає, заспокоюючись, цілує швиденько в губи, і справді вилітає з кімнати кулею, насамкінець присмоктавшись губами до соска, що майже закричати змусило. І так смішно на ходу тканину спортивок відтягнув, щоб не давило, що Те буквально мало не розірвало від суперечливих почуттів. І смішно, і мало не кінчив від одного лише поцілунку в груди.
— От… безсоромний, — Техьон обережно, наслідуючи його приклад, теж відтягує штани, вони тиснуть просто нестерпно.
А потім Те остаточно вирішує. Чонгук його повністю. Був, є і буде. Потрібно показати це сьогодні. Натякнути на свої серйозні наміри. Вони вже досить дорослі. Гук має розуміти, що Те тут не просто так зараз перебуває. Не просто так прийшов сюди. І зараз просто так чомусь нез’ясованим між ними залишитись теж не дозволить. Вони потім розберуться з усім, що лишилося. А Техьон його прикує до себе ланцюгами й ніколи не відпустить. Навіть якщо той проситиме.
Потрібно лише одну справу, давно на потім відкладену, закінчити. Техьон швиденько іде шукати свій телефон. Потрібно ще в душі встигнути.
***
Ще ніколи в житті Чонгук не бігав до аптеки так швидко. Ще ніколи не було настільки начхати на зацікавлено-підозрілий погляд фармацевта. Мимоволі згадується його перший раз в аптеці з покупкою інтимних штук. Жінка-фармацевт дуже у віці, йому сімнадцять, десять пляшок змазки, на яку витрачена добра половина кишенькових грошей на найближчі тижні два, червоні щоки та власні очі, які хочеться діти кудись, але не виходить. Смішно це все було, але так класно, що вони все спробували в школі. Стільки спогадів тепер. Він забіг назад у квартиру весь змерзлий, бо на вулиці зима та дубак жахливий, а вискочив він до цього в одній легкій куртці. І тільки опинившись у квартирі й почувши в спальні звук води, що ллється в душі, усвідомив нарешті. Усе по-справжньому. Техьон тут. Техьон справжній. У них буде секс також справжній. Вони заснуть разом — він принаймні сподівається — і прокинуться теж разом. І це також буде по-справжньому. Був би це сон, він мав мільйон шансів прокинутися. Чонгук відволікає себе чим завгодно, не даючи собі думати про те, що турбує. У Те хлопець, Те не казав, що любить, Те нічого не обіцяв, нічого не пропонував. І це трохи лякає. Чонгук уже зараз розуміє — не зможе відпустити, як трапиться щось. А після того, що між ними планується зараз… Взагалі, мабуть, ніколи не зможе.
Відігнавши бажання ввічливо постукати, заглядає у ванну, сподіваючись побачити того голим чомусь. Стиха підглядати за цією апетитною дупою стає ну просто ідеєю номер один зараз.
— Я ось тут залишу все, що потрібно, на пральній машині, — перекрикуючи шум води, ставить пакетик на пральну машинку, дістає звідти тільки пачку з презервативами і прибирає в кишеню.
— Так, дякую.
«Не визирнув навіть, ну гаразд».
Навіщо йому знадобилося, щоб той визирнув, Чонгук зрозуміє потім, а може, і не зрозуміє. Він у кімнату повернувся трохи засмученим, але переконав себе в тому, що надивиться зараз ще.
Одне зрозуміло — терміново потрібен романті ́к. А з романтичного в цьому будинку тільки гірлянди, які Чонгук дістав, роздумуючи прикрасити тут усе хоч трохи на Різдво, але перехотілося. Не було настрою. А тепер ось він з’явився, лише трохи іншого плану. Він поняття не має, як і куди їх кріпити, тому просто, встромивши в розетки, розкидає по підлозі, підключивши режим жовтих лампочок, щоб трохи блимали, але не сильно.
«Так, ось так добре».
«І музика… А яку музику?»
Займатися сексом під їхні пісні видається дивним. Занадто багато з ними було пережито. Напевно, варто увімкнути щось нове. І щоб Різдвом хоч трохи віддавало…
Точно. Техьон також любить цю пісню. То чому б не подарувати їй нове значення.
«Perfect» — Еда Ширана.
Красива. Про любов. Чонгук ставить її на повтор. Там, звичайно, про дівчину все переважно. Але кому яка різниця?
Гук відчуває, що захекався, поки тут гасав. Нервує. Як незайманий якийсь. Але з іншого боку, а як із ним по-іншому?
Розстеляє ліжко, відсунувши ковдру подалі. І сідає на край, звісивши ноги, упершись у коліна ліктями і влаштувавши підборіддя на складених руках.
«Почекаємо».
Хвилювання накочує по-новій.
***
Техьон провозився в душі хвилин із двадцять, мабуть. Він не став мочити волосся, витративши час на важливіші речі. Ретельно промив усе, згадуючи, як воно там куди й що, заспокоївся небагато, бо варто було Чонгуку занести у ванну пакет з аптеки, як Техьона буквально тремтіння взяло.
Зараз станеться. Техьон жене від себе думку про те, що вони поспішають. Гонить від себе думку, що Чонгук не пропонував нічого й не натякав на продовження. Але блін… хіба не очевидно це все? Вони дорослі. Уже повнолітні навіть. І з тією кількістю часу, що вони втратили, вони не те що поспішають, вони спізнюються безбожно. Вони за ці пів року могли подарувати один одному стільки гарячих ночей, стільки ніжних поцілунків, стільки всього приємного, що один сьогоднішній секс явно цю прогалину не заповнить. Навіть якщо вони будуть робити це всю ніч безперервно.
Розтягувати себе боляче. Він відвик. Він давно не мав. Він сто років, здається, уже не приймав у себе нікого. Ну, окей, не сто років, пів року. Але це теж термін, особливо якщо раніше сексуальне життя було не те щоб дуже регулярним.
Так, вони з ним часто займалися сексом у школі, коли знаходили можливість усамітнитися. А таких можливостей, ясна річ, було дуже мало. Тому для Те тоді «часто» було раз на тиждень. Та і йому спочатку завжди боляче було. А тут пів року перерва…
Коли більш-менш спокійно почали проходити два пальці, Те таки вирішив уже вийти. Якщо що, це можна зробити і в процесі. А ще присутня тверда впевненість — хочеться сьогодні, щоби був цей приємний біль. Незрозуміло чому.
Він обмотав рушник навколо стегон і наступної секунди вже дивився на Чонгука трохи злякано, стоячи у дверях.
Спершу були його очі. Він ковзає ними тілом, і вираз його обличчя зрозуміти неможливо зовсім. Потім були звуки, до Техьона запізно доходить, що в голові оселився шум, і зараз потихеньку розсіюється, пропускаючи у свідомість приємний голос Еда Ширана. Він любить цю пісню. А потім Техьон зауважує, що світла в кімнаті немає, вона освітлюється лише слабким мерехтінням жовтих гірлянд, розкиданих на підлозі. Різдвяне диво, виходить? Ліжко розправлене, ковдра зрушена подалі. Те ковтає чутно, востаннє уявляючи, що саме тут зараз станеться.
— Вау… — виходить хрипко.
Чонгук виявляється поряд раптово. Усе так само дивно, вичікувально дивлячись у вічі. Його хочеться дивувати чомусь особливо сильно зараз. Техьон підчіплює пальцями низ його светра й тягне вгору, роздягаючи.
Усе такі ж рельєфні, красиві груди, яких не терпиться швидше доторкнутися. Неможливо красивий, підтягнутий торс. Техьон ловить за хвіст швидку думку про те, як він досліджуватиме цей торс язиком.
А потім погляд випадково чіпляє нерівність, що випирає зі штанів, і стає зовсім жарко. Хоче.
— Потанцюємо?
— Що? — проганяючи наслання, кліпає швидко-швидко.
Чонгук усміхається, зрозумівши, що саме Техьона так із думок збиває.
— Я говорю, — розв’язує шнурок на спортивках, веселячись, спостерігає за тим, як Те не може погляд звідти відвести, стягує їх буквально по сантиметру, а потім завмирає, залишивши приспущеними, але так і не оголивши до кінця те, на що Техьон залипав останні кілька секунд, сподіваючись уже скоріше побачити без одягу. — Може, потанцюємо?
Техьон скидає на нього погляд, що явно кричить: «Знущаєшся?» — підібгавши губи, і Чонгуку стає остаточно весело.
— Боже, ти чарівний, — усміхається абсолютно щиро.
— Зніми їх, — підходить, ображено губу випинає і пальчиками вздовж лінії штанів проводить, дотик приємний і дражливий.
— Зніми їх сам, — губу закушує, підходить ближче, позбавляючи особистого простору.
— Та без проблем, — і різко вниз смикає разом із білизною. Чонгук тільки охнути здивовано встигає, коли прохолодне повітря кімнати ніжною шкірою полоснуло, а тканина на підлогу легко опустилася. Отак ось означає… А таким малюком збентеженим здавався. — От тепер можна й потанцювати, — і притискається голими грудьми до нього. І це в скарбничку найкращих відчуттів у світі. Шкіра до шкіри. Вау.
Чонгук, однак, був серйозний у своїх намірах потанцювати. Він притискається своїм чолом до нього і плавно веде його в якомусь повільному чи то вальсі, чи то просто притримуючи його руками за поперек в обіймах. Те розслабляється, влаштувавши руки на шиї, ловить його видихи губами, пальцями плутається у волоссі й танцює з ним. Танцює. Це одне з найулюбленіших занять, їм так подобалося робити це разом. Для них завжди, мабуть, поцілунки були інтимнішими за секс, обійми сонні інтимніші за поцілунки, а танці інтимніші за все це разом узяте.
Й ось зараз танцюють. Не торкалися один одного пів року. А ніби й не було цих днів сто вісімдесяти.
Техьон заспокоюється. Чонгук завжди боявся більше, ніж Те сам. Боявся зробити боляче, боявся, що Те пошкодує, боявся, що зможе зробити приємно, боявся, що Те зможе з ним закінчити. Будь-якої нісенітниці, насправді, боявся і завжди виявлялося — даремно боїться. Ну, майже завжди. З них двох Техьон у цьому плані сміливіше, здається. Як не дивно. Напевно, це поки він знизу і в нього немає остраху когось поранити.
Чонгук нарешті притискається до своїх губ. І це як повітря, а воно потрібне шалено, тому що коли його руки впевнено позбавляють стегна Те від рушника, Техьон починає трохи задихатися. Чужий член тепер уже дуже відчутно і волого впирається в його власний пах, і це збуджує. А ще Техьон раптово знає, як сьогодні його дивуватиме. Він обережно, але наполегливо змінює їх напрямок руху, змушуючи перестати в танці рухатися по колу, і штовхає легенько до ліжка. Чонгук трохи напружується, зазвичай він веде, і зараз, коли Те ініціативу перехоплює, йому стає трохи… дивно?
— Мені щось хочеться…
— Чого ж?
— Лягай перший, — легенько підштовхує.
— Але…
— Я гадаю, буде приємно.
— Ок, — Чонгук, стараючись не думати про те, як ніяково виглядає, голим повзе по ліжку і влаштовується зручно, нарешті вкладаючись на подушки.
Усе ще думає, наївний, що Те може щось у ньому стурбувати. А для Техьона зараз просто немає нічого красивішого на світі, ніж це прекрасне тіло на світлій постільній білизні.
Він обережно підбирається до нього на ліжку, цілує ніжно-ніжно, почавши потихеньку погладжувати живіт, перебираючись рукою нижче, Чонгук знову напружується.
— Впевнений, що ми збираємося зробити?
— Я… так.
— Тоді спершу розслабся для мене, гаразд?
— Мені було б простіше, якби я розумів, що ти збираєшся робити.
— Спробуй здогадатися.
І далі Чонгук себе вже не контролює. Техьон волого цілує його шию. Чонгук голосно дихає. Техьон прикушує плече, вульгарно обводячи язиком місце укусу. Чонгук схлипує. Техьон цілує кожен чутливий сосок окремо. Чонгук стогне і впивається пальцями в простирадла.
А потім Техьон повзе розв’язними поцілунками нижче, нижче, нижче. І коли ніжно цілує шкіру біля пупка, трохи розвівши руками його ноги і влаштовуючись між ними, до Чонгука доходить.
— Воу, стій, не треба… — задихаючись, ноги намагається звести.
— Чому? Тобі не подобається? Чи не приємно? — відривається, дивиться нерозуміюче.
— Подобається, дуже приємно…
— Ну, так… — опускає голову різко вниз, Чонгук злякано її руками ловить, тягне догори назад.
— Не треба, будь ласка.
— Ну що таке? Ти давно був у душі?
— Дві години тому.
— Тоді в чому проблема? Тобі ж подобається? Я хочу ще приємніше зробити.
— Я не можу терпіти.
— Тобто?
— Ну… так дивно відчувається, ми ніколи цього не робили один одному.
— Ну, я хочу.
— Не треба.
— Чонгуку, ну що таке, навіщо такий момент псуєш?
— Не знаю… мені сором’язливо.
— Ну, офігіти можна, сором’язливо йому. Я хочу зробити це, я весь час колодою лежав, поки ти мене пестив раніше.
— Не колодою, неправда.
— Ні, саме так і було. Давай інакше.
— Як по-іншому?
— Я хочу сьогодні дуже довго, Гукі, у тебе давно не було, ти швидко скінчиш, вдруге завжди довше, тож я це зроблю, окей?
— А раптом я не зможу вдруге?
— Пффф, а то я не знаю, скільки ти можеш.
— Не знаю… у мене реально давно не було. До речі, а зі своїм хлопцем знизу ти був? Я не можу це з голови викинути, можеш відповісти, будь ласка?
Техьон припускає, що ситуація дурна й незручна. Він лежить на ньому голий. За п’ять хвилин готовий почати йому відсмоктувати, а той питання за питанням, сперечається: те не треба, це не треба. Він не був таким. Хоча раніше Те ініціативу й не перетягував ніколи. Але питання, звичайно, кумедне.
— Не знизу.
— Уф… зверху, виходить, спробував. Я не те, щоб, — домовити не дає вимогливий, заспокійливий поцілунок.
— Гукі, крихітко, зверху я теж не був, — відривається і ніжно в куточок губ цілує.
— Не розумію тоді…
— Ми ніколи не спали з ним. Я його голим навіть не бачив. Цілувалися всього кілька разів буквально, я і торкатися себе не давав, починав ламатися.
— Правда? — очі такі блискучі зараз у сяйві гірлянд, що просто казка.
— Правда. Ні в мені, ні на мені ніколи не було нікого. Тільки ти. Перестань турбуватися про це, гаразд?
— А чому?
— Мені не хотілося? — як саме собою зрозуміле.
Його обличчя розквітає усмішкою, і видно, що він відпускає ситуацію. Очевидно, складно прийняти той факт, що твій хлопець був із кимось, поки у вас був розрив. Але Те й не був. Його Те не був ні з ким.
— Тепер можна я продовжу? Давай ти не ламатимешся, розслабишся і діставатимеш задоволення, а може, навіть і постогнеш для мене трохи, добре?
— Ффух, давай, тільки за руку тримай хоча б.
Те усміхається йому ніжно й пальцями однієї руки міцно з ним переплітається, сам сповзає нижче і, влаштувавшись зручніше, знову починає цілувати живіт. Не сказати, що він сам не хвилюється, ще і як хвилюється. Він ніколи цього не робив. Не хочеться врешті-решт боляче йому зробити чи неприємно. Але головне старатися і пестити так, як хотілося б, щоби пестили тебе. Тоді спрацює.
Він робитиме йому мінет і триматиме його за руку, щоб не нервував, адже в них це вперше. Нерозумно, але… Чи буває взагалі щось інтимніше?
Чонгук дихати починає злякано-гаряче, уже коли Те обережно яєчка в руку бере й пальцями погладжує. Техьону, навпаки, навіть не здається це все дивним, у голові одна нав’язлива ідея робити йому добре. І він робить. Коли обережно прихоплює ультрачутливу шкіру яєчок губами й пестить злегка язиком, перебираючись до калитки, цілує там, обережно масажуючи пальцями, посмоктує ніжну плоть, а потім відчуває, як по щоці мазнуло вологою головкою. І дах зриває. Чонгук буквально став мокрим для нього. Як це можна винести взагалі?
Відстань, може, і зіпсувала стосунки, забрала дорогоцінний час, який можна було витратити один на одного, додала непотрібних людей, відібрала можливість щось один про одного дізнатися. Але, блять, таку цікаву опцію подарувала. Це що, компенсація? Вона подарувало голод по цій людині моральний та фізичний. І це… це кайф, бо спосіб цей голод угамувати — він ось, хникає від задоволення лежить.
Техьон почувається шалено вульгарним, дивним, чутливим і офігенно закоханим зараз. І він настільки хорні, що уявити страшно, він зараз як цей мем — «пустіть мене, я йому відсмокчу».
І саме це він і робить. Чонгук напружено дихає. Те знає — той із собою бореться, щоб не зупинити Техьона й не перейти до їхніх старих сценаріїв. Але з іншого боку, його спробуй зараз зупинити. Він облизує губи й накриває ними голівку, що сочиться передеякулятом, а потім присмоктується сильніше, язиком обводить її і відчуває якийсь дивний солонуватий присмак із гіркуватістю.
«Отже, такий він смак».
Чонгук боляче чіпляється в руку, нігтями буквально дряпаючи шкіру кісточок. І стогне тихенько.
А Техьон усвідомлює. Він. Відсмоктує. Чонгуку. Мінет робить. Справжній. І так весело й бешкетно відразу стає, якийсь спортивний інтерес прокидається. Те, розтуливши рота ширше, намагаючись не зачіпати зубами, насаджується ним на член. Цілком не вийде сто відсотків. Відростив, блін. Але хоч би плюс-мінус. Руку на основі. Язиком по венках, і голова Техьона починає рухатися.
Чонгук, схлипнувши, сіпається нестримно. Техьонові, звичайно, прилітає по горлянці неприємно, він давиться, Чонгук злякано голову піднімає, якраз у той момент, коли Те, впоравшись із блювотним позивом на подив швидко, випускає пульсуючу плоть із рота, дивиться у відповідь, облизується непристойно, водить по голівці своїми губами неймовірними.
— Ти нічого так на смак, — усміхається на всі тридцять два.
— Чорт, будь ласка… — голос тремтить. Техьон навіть не уявляє, що з ним його ласки зараз взагалі зробили.
— Будь ласка що? — а потім він проводить вільною рукою — іншу Чонгук продовжує намагатися зламати — по члену, розтирає по ньому власну слину, знову присмоктується до голівки, насолоджуючись фактом того, що Чонгук буквально дивиться. Дивиться, як красиві, пухкі губи, охуєно захоплюють його член, даруючи при цьому такі нереальні відчуття, що просто кінчить зараз прямо на старті.
— Стій… я хотів сказати стій! — здавленим шепотом на подушки відкидається, захникавши, тому що Техьон, намагаючись брати все глибше і глибше, дражнить язиком, заводить неможливо сильно, просто шалено, настільки, що Чонгука вже ні краплі не заспокоює його рука, за яку він відчайдушно чіпляється.
— Мені припинити зараз, Чонгуку? — знову з рота випускає, знову ним собі по губах, по язику поплескує, і Чонгука ламає божевільно, хочеться вголос стогнати від цього всього. Де він цього надивився? Гук відчуває, як щоки горять, як ниє від перенапруги тіло, та вирішує остаточно відпустити ситуацію.
— Ні, я дуже хочу скінчити, крихітко, шалено просто, дай мені добре скінчити зараз, гаразд? — згинає ноги й пальцями в його волосся, трохи натягує, як він йому раніше, Гук знає — це приємно.
А Техьон, чию гру нарешті зрозуміли, зовсім із гальм зривається.
— Не соромся, Чонгуку, можеш допомагати мені, — і все. І ні слова більше не сказав, знову в рот узяв, глибоко зовсім, з якимось хтивим гортанним звуком, Чонгука знову смикнуло, коли м’язи скоротилися від насолоди, він застогнав неголосно, але так, що Техьон точно почув і захотів змусити бути для нього голосніше.
А потім Чонгук не згадає, що було далі. Усе змастилося в одне велике добре. Від моменту, коли Те дозволив допомагати, до моменту, коли Гук відверто вчепився в його локони, натискаючи на маківку і спрямовуючи, від незграбних схлипів і прохань зупинитися, до протяжних стогонів і «крихітко, будь ласка, ще трохи глибше», від думок про незручність і неумілість, до абсолютно безсоромного темпу, з яким Те методично ковзав по члену губами, з кожним разом усе сильніше і грубіше вилизуючи його язиком. Чонгук потім буде довго червоніти, згадуючи, які вульгарно в пориві пристрасті шепотів цій чарівній маківці, що мелькає між ніг. І «так, будь ласка», і «що за рот такий божевільний, господи-боже», й «ось так, так, роби ось так, крихітко», і «я трахатиму тебе всю ніч потім, ти ходити вранці не зможеш». І найкумедніше, слова кохання він теж шепотів. І це, мабуть, дивно в цій ситуації.
У Техьона вже почали боліти губи й німіти язик, він ніколи ще так старанно ними не працював. Горло дере трохи, хто ж знав, що воно для цього не зовсім призначене. Але, судячи з того, до чого Чонгука довів, Те зробив висновок, що непогано в нього оральний виходить.
Він за ці хвилини, поки смоктав йому, почув стогонів більше, ніж за всі їхні рази. Зазвичай Те під ним звивається і стогне. Зазвичай він скиглить і просить сильніше, швидше і глибше. А тепер ось навпаки, і цієї хвилини Те усвідомлює — зверху спробувати жах як хочеться. Особливо, коли Чонгук захникав, відчайдушно зводячи тремтячі коліна, і потягнув за руку, яку жодного разу не випустив, нагору.
— Я все, Тете, усе майже, — Техьон виплутав із чіпкої хватки свою руку, обійняв його нею, просунувши під шиєю і зафіксувавши одне його коліно своїм, щоб не зводив ноги, почав пестити його член долонею.
— Нумо, котику, — і в кілька рухів довів його, що задихається, до фіналу.
Той із чіпкими руками в плечі, гортанним стогоном та тремтячими кінцівками скінчив дуже яскраво, і так добре йому, мабуть, ніколи не було.
А Те дивиться на нього, що відкидається на подушки, зачаровано буквально. Вії тремтять, дихає через рот, постійно губи облизуючи в знемозі… Він неймовірно красивий, чуттєвий, ніжний і вразливий перед ним жахливо зараз. Техьон хоче бачити його таким під собою якнайчастіше. А ще вражає розуміння, як багато Чонгуку ще доведеться спробувати знизу. І це все йому він, Техьон, покаже. Ніхто інший. Тільки він. Треба сказати йому про це після.
Не бентежить чужа сперма, що остигає на животі, не бентежить його вигляд розніжений, коли він намагається віддихатися, нічого не бентежить, і це, напевно, правильно? Так і має бути з коханою людиною?
— Гукі?
— Я не жартував… — хрипко до неможливості. — Я тебе всю ніч, заразу, трахати буду за такі фокуси. Де це ти так навчився?
— Ось тут щойно й навчився.
— Серйозно?
— Серйозно, ось замість того, щоб ось так сварити грубо, краще б подякував, я старався, — образливо губи припухлі дує і поривається злізти з хлопця.
— Ееей, ні, ні, ні, ти куди? Вибач, я просто в шоці, мене ніби відтрахали, у мене ж такого ще не було. Я і не знаю, що говорити, дякую, мені пиздець як сподобалося, і я чесно, хрін його знає, як тепер жити далі, знаючи, що можна робити таке. Я вже зараз буквально ще раз хочу.
— Що, правда, сподобалося?
— Я думав ти чув, та і як ти… — багатозначно киває тому на живіт у білих візерунках.
— Ось бачиш, даремно ти відмовлявся.
— Ну, я просто не звик, щоб так усе було, — знизує плечима.
Техьон знову його член у руку бере.
— Відпустило? Або ще полежимо просто? — Чонгук насправді зараз хоче просто під боком у нього звернутися калачиком і заснути. Подумати тільки, нічого не робив, а вимотався.
— Тепер я хочу тебе попестити, — хитає Чонгук головою і швидко змінюється з Те місцями, підминаючи під себе. — Уф, отак набагато звичніше.
Те посміхається, але рівно доти, поки Чонгук не видавлює при ньому змазку в руку й не починає її гріти в долоні
— Порядок? Якось ти притих, — занепокоєно дивиться.
— Я трохи втомився.
— Не будемо далі? Мені, може, теж тобі…
— Продовжуй, я хочу тебе.
— Я ніжно, боляче буде — кажи.
Пальцями все ще прохолодними від змазки торкається сфінктера обережно, починаючи погладжувати, готуючи туге кільце м’язів до проникнення. А Техьону — спокійно.
І навіть хочеться цього разу щось яскравіше.
— Я хочу, щоби було трохи боляче.
— Ні, ти що, це неправильно…
— Гукі, я хочу, щоб ти не стримувався, я не хочу сьогодні обережно та ніжно. Я хочу крутіше чогось, розумієш? Можеш… трохи грубо? — дивиться з-під вій.
— Я… — прокашлюється, — постараюся.
«Цікавий поворот».
Натискає одним пальцем на дірочку, вона спокійно пропускає всередину один палець, Чон дивиться здивовано.
— Ну, я ж сам розтягувався в душі. Як гадаєш, чому я так довго?
Киває з розумінням і додає другий палець, розводить їх всередині, зручніше одночасно влаштовуючись, закинувши одну ногу собі через стегно, цілує груди, Техьон розслаблюється остаточно.
— Нормально?
— Так, сильніше можеш.
— Давай ось так, — проштовхує пальці всередину повністю, піднімається і впивається губами в його плече. Техьона тремтінням пробиває, і з губ зривається ніжний схлип, Чонгук ризикує і додає третій палець, Те хниче, сильніше стегнами сідаючи.
— Так-так-так… — шепоче загнано, насаджується сильніше.
— Десь тут, — намацує пальцями заповітний вузлик, натискає, Те сіпається, інстинктивно його ногою до себе сильніше притиснувши.
Техьон знову не знає куди руки діти, однією чіпляється за простирадла, утримуючи свідомість, що спливає від божевільного кайфу, коли Чонгук пальцями масажує простату, чергуючи масаж розведенням складених пальців усередині. Через п’ять хвилин Техьон починає стогнати й поводити стегнами під кожен рух чонгукової руки.
«Поговорити чи що?»
— Ну що, ах… так, ось так, — друга рука знайшла собі застосування, зарилася в чонгукове волосся і притискає до себе міцніше, коли Техьона особливо сильно трусить від того, як той його груди цілує, встигаючи ще й засоси на шиї клеїти.
— Що «ну що»? — відривається від свого заняття захоплюючого, продовжуючи розтягувати.
— Хотів запитати, скільки енергетиків ти пив на тиждень весь цей час.
— Ммм, дай подумати, — прикушує за плече, — десь, мабуть, чотирнадцять.
— Що?! — він би обурився, але Чонгук знає, що в нього дуже чутливі груди, і нахабно цим користується, змусивши задихатися.
А потім Гук відривається від вилизування його соска, відчувши, що власний член уже більше ніж готовий, а всередині Те досить вільно, щоб спробувати, піднімає голову, виймає пальці під незадоволене мукання і хапає навпомацки презерватив із ліжка. Пальці слизькі, відкрити неможливо.
Те мовчки забирає його з рук, розриває фольгу зубами і, підвівшись, допомагає йому розкачати його по члену, що знову встав. А потім знову спокійно відкидається назад.
Техьон розімлілий, розніжений і готовий уже до чого завгодно. У нього буквально болить уже все, настільки сильно покінчити з ним хочеться.
— Нумо, крихітко, поїхали, — влаштовується між його ніг, приставляє голівку до входу.
— Чотирнадцять?! — «схаменувся». Забавно, що це відвернуло від змазки, скрипу гумки об шкіру та різкого спалаху давно забутого болю, коли Чонгук штовхнувся всередину, різко видихнувши. Дивно, але Чонгук, як і раніше, для нього більший.
— Боляче?
— Не зупиняйся.
— Те, вузько ще.
— Давай так.
Чонгук цокає невдоволено, але рухатися продовжує, бере більшу амплітуду і штовхається всередину повільно, але входячи до основи.
— Чо… ах… тирнадцять?
— Угум, — нахиляється до його обличчя, той цілувати не дає, і ніжний чонгуковий порив прилітає йому прямо в щоку, а не в губи, куди він мітив.
Техьон обіймає його за плечі та видихає, розслабляючись. Чим швидше розслабиться, тим швидше їм приємно стане. Через кілька хвилин і поштовхів так п’ятнадцять-двадцять у пошуках потрібного кута, рухатися стає простіше, а в Техьона починає пропадати відчуття в животі, що тягне, перестає бути боляче майже. А значить, можна і продовжити суперечку.
— На біса ми намагаємося… Ай, так! Ось тут, так! — потрапив по простаті. — Налагодити щось… якщо ти помреш незабаром від інфаркту. Ммм, сильніше, не будь обережний зі мною, давай, — схрещує на спині ноги, натискаючи п’ятами на сідниці, підбадьорюючи до дій. — Ні, серйозно? — дивиться надто злісно і спантеличено для людини, яку зараз буквально трахають.
— Солодкий, я пожартував, я просто хотів подивитися, як ти злишся. Насправді, десь вісім, — підморгує та нахиляється до його обличчя, сповільнюючи рухи всередині.
— Жах, ніяких більше енергетиків. Зрозумів?
І Чонгук зупиняється, завмерши за сантиметр від його губ. Це що? Чи це натяк на те, що вони все повернуть?
— Я не знаю, як я виживав ці пів року без твого піклування, клянусь, не маю жодного поняття.
А Техьон тане. Це що? Чи це натяк на те, що вони все повернуть?
— Якщо ти не перестанеш бути таким ніжним романтиком, я помру від серцевого нападу швидше, ніж тебе вб’ють енергетики, — і цього достатньо, щоб його обличчя осяяла наймиліша на світі усмішка.
— Давай на живіт, — командує, перевертаючи хлопця під собою, навіть не витягнувши толком, підсовує йому під живіт подушку, поки Те зацікавлено з-за плеча стежить за його діями.
А потім Чонгук опускається зверху, притиснувши своєю вагою до ліжка, розводить його ноги своїми, входить різко, змушуючи скрикнути, бере за шию, хотів грубо — будь ласка, піднімає, і шепоче в саме вухо:
— У мене завдяки тобі з’явилася купа улюблених пісень. «Never not», наприклад, я постійно ридав під неї в Австралії, але найсолодшу музику, найприємнішу для слуху, найулюбленішу, ти створюєш сам. Твої зітхання, твій сміх, твої стогони і схлип, це найкраща музика для мене. Побудь гучнішим, гаразд?
— Чонгуууку, — тягне Те, і це остання його конструктивна думка. Далі тільки схлипи, стогін, скиглення.
Тому що Чонгук робить те, що Те просив. Бере грубо й до основи, з великими амплітудами, створюючи тілами вологі сплески і змушуючи ліжко скрипіти буквально. Втовкмачується в його тіло із силою, вминаючи хлопця, що стогне в матрац, вбивається, кусає боляче, синці залишаючи на плечах, навалюється зверху, шкірою до шкіри притискаючись, ніби склеюючись із його вологою спиною своїми грудьми. Техьон не згадає потім, але він, здається, кричав, а не стогнав навіть.
Чонгук шипить і тягне повітря, коли відривається і піднімається подивитися на нього зверху, Те лежить, щосили відклянчивши свій пиздець який апетитний зад, прогинається в спині по-котячому буквально, талія така, що поклонятися можна, губи розтулені і його, Чонгука, ім’я шепочуть без кінця, вони теж обкусані вже до краю, руками чіпляється за простирадла над головою. Чонгук чудово знає: під таким кутом він і простату зачіпає, й амплітуди може брати великі, і входить глибоко максимально.
А Техьон, здається, голос взагалі зірвав, перестав стогнати протяжно й голосно й тихенько скавулить, здригаючись від кожного поштовху. Чонгук знову зверху навалюється, ледь не кінчивши від відчуття того, що він зараз усієї його шкіри торкається максимально, ніжно-ніжно цілує спинку, шию, лопатки, прикушує легенько за загривок, руками по його передпліччя повзе, щоб сплестися з ним пальцями, якими він наполегливо простирадло зминає, і почати методично трахати його так, щоб він знову почав стогнати, зриваючи голос остаточно, щоб із силою його руки стискав і звивався на ліжку, не в силах стримуватися.
— Ось так, крихітко, ось так, так, — хрипко видихає йому у вухо.
— Чонгук, Чонгук, Чонгук…
— Я тут, любий, тобі добре, скажи мені? — виплутує одну руку з хватки і просовує йому під животом, натиснувши злегка. Відчувається всередині нього. — Боже, як я глибоко в тобі, Те, — йому зриває дах остаточно, він прискорюється, переставши контролювати темп. І вони, якщо чесно, напевно, ліжко сьогодні зламають, якщо так продовжать. Чонгук якось дуже запізно усвідомлює, що вже боляче від того, наскільки жорстко він усередину втовкмачується. А ще задоволення приємними голками по всьому тілу гуляє, і, можливо, йому трохи до фіналу залишилося.
— Добре, дуже добре… Чонгуку… — хрипить, — я хочу обличчям до обличчя закінчити.
«Вчасно».
Трахатись — шкірою до шкіри. Кінчати — обличчям до обличчя. Філософія сексу? Чонгук чомусь зараз упевнений, що так правильно, і саме такої філософської думки щодо життя тепер вирішує дотримуватися.
Він виходить, Те хникає, тому що відчуття порожнечі всередині в такі моменти особливо гостро відчувається, Гук швидко перевертає напівживого, розтраханого Те на спину, відзначивши, що вона вся в засосах і укусах, і це, напевно, дивно, знову входить різко, супроводжуваний зойком, впивається поцілунком під підборіддя, повзе до губ, Те повертається.
— Чому… ммм, — самому триматися теж складно, — чому цілувати не даєш?
— Я ж смо… ктав тобі.
— Теж мені проблема, дай сюди, — ковзає язиком йому в рот, а потім примудряється навіть ніжно губки поцілувати, хоча хочеться зжерти його нестерпно. — Тобі добре? Добре зі мною зараз?
— Дуже добре, Чонгук-і.
— Скажи, що любиш мене, Техьоне, — віч-на-віч. Так, нечесно, так, це неповага до його почуттів, так, це про «не залишати вибору». Але Чонгук зараз по-іншому не може. Він чуттєво трахає його прямо зараз, у цю саму хвилину. Розпадається всередині на частини. Знає, що кінчить так сильно, що ноги оніміють потім ненадовго. Він хоче, щоб Те кінчав під ним так само сильно, зі стогонами, словами кохання та його ім’ям на вустах. Усе ось разом, чи можливо взагалі таке?
Техьон очі закочує від задоволення, відчуваючи, що воно вже підступає, навіть дрочити не довелося, і знову охоплює його кінцівками, а той прискорюється, чекаючи відповіді.
— Скажи, що кохаєш, Те. Збреши, хоча б, — починає вбиватися ще інтенсивніше.
— Навіщо мені брехати? — залишає ніжний поцілунок на щоці чомусь. — Я кохаю.
Удар.
— Досі кохаєш?
— Я ніколи не переставав, Чонгуку.
Ще удар.
— І я кохаю тебе, Техьоне, пиздець як сильно кохаю, вибач мене за мати, гаразд? Я інакше просто описати не зможу. Але я так кохаю тебе, ніжність моя.
Можливо, вони в унісон забилися.
— Кохаю тебе.
— Кохаю тебе.
— Кохаю тебе.
І ніхто потім не згадає, хто перший і із чиїм ім’ям кінчати почав, але Чонгук, знову темп нарощуючи, навалився дуже сильно, у губи вп’явся дуже хтиво й розв’язно й такі речі своїм язиком витворює в Те в роті, що складається враження, що його й там і тут, як кажуть, трахають.
Він би усвідомив це, якби не кричав так шалено, роздряпуючи ніжну шкіру Чонгука на спині, якби сильно не підмахував стегнами вгору, ризикуючи зламати собі що-небудь від старанності, усвідомив би, якби його думки й рот не займали чужі губи і «ах, боже, Чонгуку, я так кохаю тебе, візьми мене, так, Чонгуку».
Так він і кінчив, вибухнувши мільйонами частинок, тремтячи несамовито, виливаючись на животи рясно й довго, останнім протяжним, високим стогом у його опухлі до неподобства, червоні губи.
«Кохаю кохаю кохаю…»
І Чонгук у якийсь момент кінчив сам. У який — не особливо зрозумів. Відчайдушно шкодуючи, що на ньому був презик. Усе змішалося в одне дуже добре. Заглушуючи оргазм усвідомленням, що так тільки з ним буде. У сімнадцять, у вісімнадцять, у тридцять три. У танцювальних залах, на парах, на роботі десь, куди вони одного разу влаштуються, злізаючи з батьківських ший, у нього вдома або у квартирці, яку собі винайматимуть або куплять, коли розбагатіють. З ним усе можливо на межі самої вічності. Лише з ним. А зараз Чонгук нависає над ним, тремтячи, як осінній листок, намагаючись перестати стогнати й зупинитися, але рухається всередині немов за інерцією, хоча сам відчув, що Те скінчив давно й можна перестати вже.
Хіба, трясця, можна ось так у вісімнадцять?
Хоча кому яка справа в скільки? Хтось стає батьками в шістнадцять, а хтось у тридцять п’ять живе для себе, не виховуючи жодної дитини. Хтось стає мільйонером у дев’ятнадцять, а хтось починає пристойно заробляти до сорока п’яти. Хтось зустрічає своє справжнє, сильне і єдине кохання в сімнадцять, а хтось до кінця своїх днів шукає і зрештою не знаходить.
Кожен пише свою історію. І вони також. І, здається, основна думка їхньої історії в тому, щоб зрозуміти, що не просто так життя з ними ось так одного разу. Досить, поки є можливість, притискай до себе міцніше, не даючи впасти, кохай.
Чонгук з останніх сил уже, буквально навпомацки, немов сліпе кошеня, знаходить його губи своїми. Вони такі опухлі в обох, що майже до болю, тому він найтрепетнішим чином, обережно притискається до його тремтячих губ своїми, і якщо це можна назвати поцілунком, то він найніжніший на світі. Те в цей момент усвідомлює, що інтимніше і трепетніше, ніж цей обережний, завершальний поцілунок із тремтячими губами й диханням, у них нічого не було. Він обіймає його пухку теплу нижню своїми і видихає обережно. Стільки ніжності, що в ній захлинутися можна.
Мабуть, це найкращий їхній секс.
А потім Чонгука накриває всім і одразу.
Поспішив знову. Майже змусив. Змусив у коханні освідчуватися. Переспав із ним, хоч у того хлопець є. Скористався буквально. Соромно стає просто неймовірно. І це після такого сексу. Як у вічі йому дивитися зараз — незрозуміло. Чому ці думки в голову лізуть у такий момент — теж не ясно.
Але Техьон усе вирішує набагато простіше. Без незрозумілих, якихось вигаданих причин корити себе. Без зайвих думок. Так і затримавшись у цьому стані нескінченної ніжності до людини поряд.
— Жарко? — долоні на його щоки кладе, відчуваючи, що той тремтить, як і раніше, великими пальцями стирає крапельки поту зі скронь.
— Дуже… — посміхається.
Те легенько дме йому під чубчик.
— Усе нормально?
«Відчуває».
— Я… так утомився, — і виходить без попередження з нього, щоб не мучити потім цим ні себе, ні його. — Вибач за це.
— Ну, без цього ніяк, — зашипівши, коліна зводить, коли Чонгук остаточно піднімається і стягує, морщачись, презерватив, іде у ванну викинути, і Техьон майже боїться, що той зараз піде в душ і залишить його ось так лежати тут. Те зараз дуже чутливий. І він йому потрібен поряд. Щоби пережити цей момент разом. Пів року зрештою. Вони вже такі дорослі.
— Здається, мені потрібно займатися більше спортом, взагалі не вивожу, — виходить із ванної, підчіплює ковдру та завалюється поруч, вкриваючи обох, вкладається на плече.
— Так сильно втомився, маленький? — ніжно воркує Те, полегшено видихнувши, радіючи, що він повернувся швидко, притягує його ближче, щоб ліг зручніше й обійняв нарешті.
— Шалено, — вмощується на грудях, пальцем відразу починає вимальовувати візерунки якісь по гладкій шкірі.
— Нам треба в душ.
— Ммм, — мугикає так протестуюче, що Те голову здивовано піднімає і заглядає йому в обличчя.
— Чому ні?
— Хочеш змити все, що було?
— Ні, ти що… ну, просто ми забруднились усі.
— Чистюля.
— Малий, не хочеш — не підемо, не бубни, — сміється, цілуючи скуйовджену маківку. — Ну, ти чого такий? М?
«Щось із ним не так».
І Техьон боїться того, що той може сказати. У нього ніжності зараз у сто разів більше ніж було. Йому буквально її подіти нема куди. Він хоче сто годин зараз обіймати його, цілувати ніжно, гладити волосся, комфортити сильно-сильно.
— Я розумію, що це нахабно. Розумію, що знову тебе поквапив. Розумію, що нечесно з відношення до тебе було ось це починати із зізнаннями й таке інше. Але я просто… я, якщо чесно, хотів попросити ще один шанс, — бурмотить і виглядає при цьому, як дитина, яка образилася, що солодке не дають, і сидить канючить, мовляв, «я теж хочу шоколад». Втупився кудись на груди, пальцем продовжує щось водити там, губи, відчувається шкірою, що надув трохи уразливо. І піди розберись звідки в нього зараз стільки суперечливих емоцій.
А Техьон даремно боявся, виходить. Він сміється тихенько, почуваючи себе поряд із ним зовсім дорослим. Досить уже натякати один одному.
— Я, правду кажучи, хотів також попросити в тебе дати мені ще один шанс, — заявляє з усмішкою, погладжуючи подряпані плечі великими пальцями.
— Правда? — й очі такі здивовані вгору піднімає, що виразно стає схожим чи то на Бембі, чи на котика зі «Шрека». Ймовірніше друге.
— Правда, — цілує кудись у брову, щоб цілувати.
— А як же хлопець?
— Ми не спілкувалися з тієї сварки в гримерці, весь місяць, вважай. І поки ти в аптеку бігав, я написав, вибачився і сказав, що нічого не вийде. Не думаю, що він здивувався цьому повідомленню через місяць мовчання.
— Тее…
— Так, через смс кинув. Так, негарно. Але я попрошу вибачення, відправлю квіти, якщо хочеш.
— Та пофіг на нього, боже, ти це заради мене, скажи? — піднімається на лікті.
— Заради того, щоб із коханою людиною засипати і прокидатися, купувати й готувати їй каву, ходити на навчання і робити разом пари, танцювати, коли заманеться, і цілуватися скільки завгодно, трахатися до неможливого багато, дивитися вечорами фільми та серіали й будити вранці невиспаного поцілунками. Ти знаєш когось, з ким я зможу це все втілити, якщо не з тобою? І головна умова — любити я його мушу до втрати пульсу. Знайдеш мені когось іншого, крім самого себе, на цю посаду, і я відстану тоді.
— Не треба нікого шукати, — брови хмурить і назад вмощується.
— Значить, не став дурних питань, котику.
— Чому ти почав називати мене «котиком»? — позіхає вже.
— Просто мені так подобається. Ти схожий на лагідне кошеня. Ось зараз особливо.
— А ти сонечко…
— Засинай, я вранці розбуджу тебе й у душ відправлю.
— Ми знову зустрічаємося? Відповідай, це важливо, я не засну, — знову осоловілий погляд в обличчя Те спідлоба дивиться.
— Давай думатимемо, що ми й не переставали. А щодо стосунків, то так. Якщо ти не проти, я хотів би все повернути. Будеш моїм хлопцем, Чон Чонгуку?
— Буду. Ти не вважаєш, що ми поквапилися і таке інше?
— Перестань паритися, Гукі. Я тобі відсмоктав сьогодні перший, що за питання в тебе?
— Та й то правильно. Ой, мені так сподобалося, — усміхається сонно, але капосно, вище тягнеться, носиком по щоці тре, наче і справді кошеня.
— Засинай, любий, — і просто притискає його до себе, щоб обмінятися своїми такими вже тепер обов’язковими: «Я кохаю тебе».
А потім Чонгук за дві секунди провалюється в сон, сопить чарівно. І Техьон дивується з того, що це реально все. Він прокинеться завтра вперше з ним в одному ліжку. І це буде їхнє перше спільне від і до ранку. Різдво. Разом. Поруч. Це подарунок на Різдво? Новорічне диво?
— Вродливий жахливо, — і сам засинає, зарившись носом у тепле волосся.
Засинає, щоби прокинутися від якихось глухих схлипів та відчуття вологи на власній шиї. Хвилини дві йде на те, щоб збагнути, де він і з ким. Ще кілька хвилин, щоб зрозуміти, що звуки — це Чонгук схлипує, а волога — це сльози, які в його сні по щоках біжать.
— Що за фігня… Гукі, — підводиться, відсуваючи голову від себе.
Плаче уві сні. І що то за справи?
— Гей, Чонгук-а, прокидайся, чуєш, — легенько за плече трясе.
Той, на щастя, прокидається швидко. У кімнаті світло від гірлянд, які і далі працюють, а за вікном темрява неймовірна, отже, проспали вони недовго. Чонгук намагається прокліпатися.
— Агов, ти чого? — вкладає на подушку, зверху нависає.
— Ай, фак, — тягнеться рукою витерти обличчя ганебно мокре.
— Що трапилося? Поганий сон? — перехоплює долоню і губами швиденько збирає всю вологу майже, заціловуючи обличчя буквально.
— Угу.
— І що наснилося? — продовжуючи цілувати.
— Ти.
Техьону майже прикро. Чому це він і поганий сон?
— І що ж я там робив?
— Прощався зі мною і цілувати не давав. Мені вже фігову купу років одне й те саме сниться.
— Давай помастимо, — несподівано пропонує Те, хоча до справи це начебто не стосується, виринає з-під теплої ковдри, на кілька хвилин залишивши хлопця одного, повертається спішно з кремом, дорогою вимкнувши гірлянди. Сідає поруч, швиденько маже руки, подувши трохи. І пірнає назад до нього в обійми. — Я нікуди не подінусь, Чонгуку, — а потім цілує в губи повільно, без язика, чуттєво неможливо. — І завжди цілуватиму. Йди до мене.
Чонгук сонно бурмоче щось там про кохання знову і сплітається з ним кінцівками. Те обіймає міцно, ніжно притискаючись, обережно веде пальцями вздовж лінії хребта, огладжуючи поперек і лопатки. Заспокоює.
— Ммм, як приємно, — хрипло кудись у основу шиї.
А потім вирубається так само швидко, як і прокинувся.
***
Техьон піднявся рано як на вихідний день. Десята година, а він уже встиг сходити в душ, зачаровано роздивитися поле вчорашньої битви на власному тілі. Таак, Чонгук постарався, щоб Техьон був повністю прикрашений. Подряпини, синці, засоси, укуси на плечах. Напевно, хтось злякався б такого шаленства. Але Техьону навіть подобається. Чонгук там сам увесь подряпаний, наче кішки дикі напали. Ось це називається пристрасть?
Те, швидко висушивши волосся, прямує до спальні й намагається знайти, що б йому вдягнути. Штани можна і свої, та і светр загалом можна свій, у Чонгука в шафі їх аж три висить. Свиснув таки, зараза.
Те одягається і пробирається на носочках до виходу, щоб встигнути зробити задумане. Обов’язково треба встигнути, доки він не прокинувся.
Пройти повз не виходить. Лежить, дрихне, п’ята смішно з-під ковдри стирчить, дупа теж, у квартирі холодно, Те ввімкнув, звичайно, обігрівачі, але поки вони не встигли тут усе зігріти.
— Ой, господи-боже, що за дитина, — обережно вкриває його краще, щоб не змерз, і вислизає зі спальні. А потім і із квартири.
На дорогу до кав’ярні йде хвилин десять, стільки ж щоби повернутися, а Те спереживався весь. Телефон сів, і він залишив його вдома, щоб зарядити хоч трохи і відписати мамі, яка, напевно, у паніці, що він у хлопця. Тому Гук, якщо прокинеться і додзвонитися не зможе, мало що подумає. Але коли він повернувся у квартиру, притягнувши із собою аромат зимового ранку, різдвяної атмосфери й терпкий, смачний запах кави, Гук, як і раніше, спокійно сопів у ліжку, згорнувшись грудочкою.
Пальто в шафу, каву і круасани на тумбочку, сам до нього на краєчок ліжка.
— Гукі, — поцілунок у лоба. — Прокидайся, крихітко, — у теплу щоку. — Доброго ранку, — у губи, ніс, в іншу щоку, той мукає щось нероздільне уві сні. — Вставай, уже одинадцята, — знову в губи.
Знову щоки, ніс, прикриті повіки та лоб. Знову губи. І Чонгук від ніжних, теплих поцілунків потихеньку починає прокидатися. Мить, Техьон тільки-но почав захоплюватися цим дивно-приємним заняттям, і Чонгук очі розплющує, усміхається так ніжно-ніжно, замуркав від задоволення. Весь припухлий і пом’ятий, сухі губи всі, сонний неможливо.
— Доброго ранку, Гукі.
— Dreams come true, безперечно, — хрипко від сну, тягне Техьона до себе в обійми. — Добре. Ой, ти так охрип?
— Зірвав учора голос, мабуть. Вставати будемо?
— Ніт.
— Будемо, будемо, хтось не захотів учора йти в душ, ось зараз доведеться встати й піти.
— Ну Тее, — тягне ображено, — стоп. Чому кава пахне?
І носом чарівно йому в губи втикається принюхуючись. Техьон не може стриматися, цмокає теплий носик і прикушує легенько.
— Ти що, каву без мене пив? — ображено-ображено так, — Розбудив би, — усе, губи одразу дує.
— Чонгуку, — знову цілує в ніс.
— М?
Те мовчки киває кудись йому за спину, Чонгук обертається і натикається поглядом на дві великі склянки в холдері й невелику коробочку з круасанами поряд.
— Ой, це що для мене? — тягне, розчулено шалено.
— Ну, а для кого? Вставай швидше, холоне.
— А я думаю, чого такий холодний. Погріти?
— Зігрів уже, виповзай.
— А можна тут їсти?
— А ось ні, душ спочатку.
— Ну, Те, охолоне.
— Не турбуйся, я взяв гаряче, помиєшся швидко — не встигне охолонути.
— Чистюля, — виплутується з ковдри та обіймів, підривається у ванну. Техьон усміхається, хмикає, ні, подумати тільки, тобто в його розумінні бути чистюлею — погано чи що?
Чонгук рекордно швидко миється, з особливою обережністю відтираючи плечі, Техьон, звичайно, сильно дряпається, треба щось із цим робити. Вдягає перші шорти, що попалися — у квартирі тепло, цей хлопець неймовірний калорифер уранці ввімкнув, — футболку і, помітивши величезну техьонову сорочку, що валялася на спинці дивана, натягує і її зверху. Миттєво настрій ще кращим стає.
«Знову є в кого свиснути речі».
Пританцьовуючи, прямує до свого хлопця, що сидить за барною стійкою, який розігрів круасани й залипає щось у телефоні, ліниво потягуючи каву.
— О, ти все? — піднімає на нього погляд, вмить посміхаючись, зрозумівши, що той знову в його одязі розсікає.
— Не зніму, — обіймає себе руками, помітивши, куди спрямований його погляд.
— Я і не казав цього робити, котику, — грає бровами, знову каву відпиває.
І Чонгуку не ніяково. На диво. Чи не соромно. Він жадібно розглядає засоси, що виглядають з-під коміра, на його шиї, поглинаючи круасани із шинкою і сиром — боже, пам’ятає ж, що він солодке не любить. А ще Чонгук вирячився на нього. Вирячився неможливо.
Кава смачна неймовірно. І дещо нове. Дивиться здивовано на хлопця, що це? Зраджує звичкам?
— Нічого не маєш проти імбирних пряників? Це разова акція на честь Різдва, — безпомилково вгадує його погляд.
— Гарна акція, Те.
— Їж, — і сам починає їсти, ігноруючи його погляди закохані. Насправді, він помічає все чудово. І радісно від цього всього як. Різдвяне диво, не інакше.
***
— Помастив?
— Так, мамо, — плюхається поруч на диван.
— Чим займемося?
— Не знаю… блін, ось це я тобі, звичайно, шию всю…
— Та гаразд, звичайні засоси пройдуть.
— А мама не вставить по вуха за таке?
— Я думаю, що вона зрозуміє.
— А тато?
— Він не живе з нами більше, — піднімає його руки, дивиться уважно, несхвально качає головою і бере в руки крем.
— Ой, вибач, будь ласка, я не знав.
— Я не засмучений.
— Це ти, виходить, на Різдво з мамою будеш, так?
— Ну, взагалі, вона з бабусями святкуватиме, а що таке? Хочеш разом?
— Хотілося б… — прикриває очі, коли Те обережно починає розподіляти крем по руках, втираючи та масажуючи шкіру обережно.
— Давай тоді разом. А тобі до родини не треба?
— Ну, мама полетіла. А тато з Боною святкуватиме, не горю бажанням до них їхати.
— Не спілкуєшся з ним?
— Ну, таке, періодично. Сам ні. Він намагається.
— Один збирався на Різдво сидіти?
Той у відповідь тільки плечима знизує.
— Ну, два варіанти, або їдемо з моєю мамою до бабусь і з ними тусуємося, або вдвох, але тоді харчуватимемося однією піцою.
— Навіть не знаю, що краще, — усміхається, голову на спинку дивана кладе, поки Те руки масажує ніжно. — Давай увечері вирішимо.
— Ну гаразд, ти чого дивишся так?
— Я закохався неможливо.
— У кого це?
— У свого ж хлопця.
— Жах.
— Можеш ще трохи помасажувати? Мені так подобається.
— Ну, я бачу, що подобається, — нахиляється, цілує губи, які до цього сам же дбайливо мастив бальзамом. Шкіра в нього, звичайно, скрізь ніжна та тонка надто. Поцілувалися вчора й ось — сьогодні вже обвітрені губи.
— Чонгуку, мене цікавить одне питання, якого біса ти не відповідаєш? — а двері в цій квартирі, виявляється, відчиняються дуже навіть безшумно.
— Ти двері не зачинив, так? — зморщивши носик, відсувається Чонгук.
Техьон знову наляканий неможливо. Той самий погляд, так само губи затремтіли, але рук не випускає і, більше того, продовжує масажувати їх пальцями, немов за інерцією.
— Якого хріна тут відбувається?
— А ти як завжди не вчасно, — підібгавши губи, до батька обличчя повертає, не намагаючись навіть голову від спинки дивана відірвати.
Так, виглядає все, напевно, взагалі весело. Сіли на дивані. Одні руки в інших, Те ноги йому через стегна по-господарськи перекинув, та й шиї, обличчя самі за себе говорять.
— Кім Техьоне, якого, блять, хріна ти сидиш і торкаєшся мого сина, коли від мене він сахається і за руку не вітається, прикриваючись якимось розладом?
— Фу, доросла людина, шановна особистість — і так висловлюєшся. Не матюкайся біля нього, йому неприємно, — ліниво тягне Чон.
— Очевидно, я просто йому більше подобаюсь, Кім-сонсеннім, — розтягує губи Техьон у широкій квадратній посмішці.
І Намджуна бомбить, здається, жахливо. Він мовчки зачиняє двері, прямує на кухню, кинувши: «Чонгуку, за мною, швидко».
Чонгук зітхає якось ну просто втомлено. І Техьону, який тільки-но переляк прогнав, знову стає не по собі.
— Чонгуку…
— Я розберуся, усе гаразд.
«Ну так, один раз уже розібрався».
— Не треба, не йди, — за руку хапає.
— Те, усе добре, — за підборіддя бере ніжно, заглядає в очі. — Я розберуся, правда, зараз він уже ніяк не вплине на мене. Ти доросла, самостійна людина, він нічого не зможе зробити. У будь-якому разі… Уже з власним батьком я зможу розібратися, щоб тебе захистити, гаразд? Тільки будь тут, сонечко, нікуди не йди, що б не почув. Щоб я повернувся, і ти був на цьому самому місці, гаразд?
— Гаразд, Гукі, обіцяю, що не піду, — гладить по щоці, цілує швиденько.
***
— Окей, знову лізтимеш у мої стосунки?
— Чонгуку, що це все означає, які стосунки? У тебе навчання.
— Ну, кохання, соррян.
— Це дитячий белькіт, вам скільки років? Подібні стосунки жодного випробування не…
— Серйозно, тату? Пів року у сварці на відстані, завдяки чиємусь гомофобному татку, — це не випробування? Я тоді лежав і ревів тут перед мамою, як ганчірка, на тому самому дивані, на якому зараз сидів і цілував його. І знаєш, що вона тоді мені сказала? Вона сказала зробити, як ти кажеш, щоб йому життя не зламати. А почуття, якщо вони справжні, вони нікуди не подінуться. Бачиш, нікуди не поділися. Ось у цьому між вами й різниця. Я шкодую, що так мало з нею спілкувався. Чи можна більше в моє особисте життя не лізти?
— Ви ще діти, Чонгуку, яке кохання? Які відчуття? Це просто гормони. Ми з твоєю матір’ю у вашому віці теж думали, що це кохання, і що із цього вийшло?
— Я тобі вагітна жінка, чи що, ти мені постійно цими гормонами тикаєш? У мене їх нема стільки. Ну, знаєш, вийшло непогано так, мама каже, що це було кохання, раз я такий класний вийшов, — дивиться з викликом, знає, що чіпляє за живе. І він має рацію, тому що Намджун не знаходить, що відповісти.
— І ми не ви, тату. У нас зовсім інша пара, у всіх сенсах.
— Та яка різниця, чим ви відрізняєтесь, нехай пара не зовсім традиційна, почуття у всіх однакові й закінчуються вони теж однаково. Я просто намагаюся піклуватися про твоє життя, не хочу, щоб у тебе було, як у нас.
— Бінго.
— Що?
— Ти тільки-но визнав, що витратив мільйони наших із ним нервових клітин, змусив нас страждати так, що на стіну лізти хотілося, відібрав у нього стажування, про яке він мріяв і на яке важко працював шість років, забрав у нас щонайменше сто вісімдесят діб — просто так. У цьому не було сенсу навіть для тебе, адже ти сам зараз сказав, що немає різниці, яка пара, почуття у всіх однакові. То проти чого ти боровся, тату?
— Господи… навіть якщо це й так, я визнаю, що мої погляди для сучасного світу трохи радикальні, але це не скасовує того, що я сказав про почуття.
— Так, а ще якщо читати між рядків, то, порівнюючи мої стосунки з вашими з мамою, ти буквально назвав мене помилкою, — а ось це боляче. Не можна так боляче кусати батьків, крихітка Чонгук-і.
— Ти збожеволів, як ти можеш таке говорити?
— Ну, ти ж кажеш.
— Чонгуку, я не вважаю тебе за помилку. Ти народився в коханні.
— Тоді що ти несеш? Ти сам собі суперечиш, боже.
— Я просто кажу, що до серйозних почуттів треба приходити у свідомому віці, остаточно розібравшись у собі.
— Я розібрався.
— А він?
— Думаю, теж.
— З якого часу він взагалі може тебе торкатися?
— Він завжди міг, тату, очевидно.
— Гаразд, я бачу, що адекватно мислити ти поки що не плануєш. Обов’язково скажи мені, якщо щось зміниться потім, гаразд?
— Добре, тату, я повідомлятиму тобі, коли змінюватимуться місяці на календарі та пори року, повідомлю, коли скочить курс вони до долара й обов’язково вночі зателефоную нагадати, що змінився рік, а ще дзвонитиму у твій і свій дні народження, повідомляючи, що взагалі змінився наш вік… — посміхається.
— Ти ж розумієш, що я не про це?
— Ти ж розумієш, що навряд чи щось зміниться? Можна я просто кохатиму, м? Ти або приймаєш, або ні, це твоя справа, але я діятиму, як вважаю за потрібне. І так, я сподіваюся, що в нас із ним ось це саме якось у житті й назавжди. Гаразд? Мама прийняла одразу. Спробуй і ти.
— Прямо таки одразу прийняла?
— Щойно вислухала.
І Намджуну, правда, нічого більше сказати.
— Я зрозумію, якщо ти не захочеш більше спілкуватися. Але мені також треба будувати своє життя. Кохати й бути коханим. Розбиратися з моїми тарганами, — руки піднімає, демонструючи, — він мені допомагає, як ти цього не зрозумієш. Ми не просто лижемося по кутах, трахаємось, як кролики, і робимо все по приколу, аби було. Я буквально помирав далеко від нього й ось на що себе перетворив, розумієш? — покрутивши руками, щоби було видно, що вони поки що не гаразд, прибирає їх у кишені.
Намджун бачить. Син уперше дозволяє подивитися на його руки близько. Шрами, багато дрібних, тонких шрамів на тильній стороні долонь. І батькові стає боляче за дитину. І справді, чому він взагалі вирішив лізти? Не вчини він із ними так жорстоко, може, уже й розібралися б із його здоров’ям. У того ж, справді, тоді були ніби зовсім здорові руки, горіли очі, він постійно був у піднесеному настрої і робив особливі успіхи останні пів року в школі. Невже це пов’язано з ним?
— Не неси нісенітниці, Чонгуку. Чого б мені не хотіти спілкуватися. Ти мій син, як би воно там не було. Може, я і прийму колись. Дай мені час.
Чонгук коситься здивовано. Такого він, звісно, не очікував. Дивиться вичікувально, каверзу шукає. Але не знаходить і усміхається.
— Дякую, тату, — тягне руку для рукостискання.
— Упевнений?
— Я буду в порядку.
Намджун швидко стискає теплу, перемазану величезною кількістю крему, червону долоню.
— Я піду, попроси вибачення за мене, гаразд? Гарячкуватий у тебе тато. На Різдво ти з ним, я вірно розумію?
— Якщо ти не сильно проти, ми могли б заїхати в гості ввечері. Але зустріти Різдво я удвох хочу з Те.
— Окей, дзвони, якщо що, гаразд? Я не молодшаю, зрештою.
— Вловив, — ось так просто. Легко і з фактами зміг спокійно поговорити з батьком та відстояти свою точку зору та щастя. Поставити його на місце та назавжди провести кордон між особистим і тим, куди йому є доступ. Чому не можна було ось так просто тоді, пів року тому?
Напевно, просто долі так треба було. Щоб вони чомусь та навчилися. А з наслідками впоратися ніколи не пізно. Принаймні тепер вони знають, як їм один без одного. І це знання… Допомагає в почуттях розібратися, як не дивно.
Намджун виходить із кухні, напоровшись природно на погляд великих карих.
— Щасливого Різдва. Перепрошую за незручності.
І виходить із квартири колишньої дружини, у якій тепер, здається, живе його син разом зі своїм хлопцем. Комічно виходить. Але, можливо, Намджуну варто переглянути свої погляди на життя. Хоча б для того, щоби не втратити його остаточно.
***
— Усе чув?
— Чув… — небезпечно зволожилися очі.
— Він вибачився навіть.
— Я спеціально попросив тут залишитися, щоб тобі чути було. Ти в порядку? Чому так дивишся? — сідає поруч, гладить по колінах хлопця.
— Я закохався просто неймовірно.
— Ммм, і в кого же?
— У хлопця свого.
— Класно, — цілує в губи. — А я трахатись хочу, Те, — відірвавшись, дивиться серйозно зовсім.
— Чонгуку, ну ж ранок.
— І що? Чи потрібен певний час якийсь для цих справ?
— Не знаю, але в будь-якому разі, наскільки я знаю, небезпечно так часто промивання робити, — морщить ніс.
— Ну, так ти не знизу давай. Моя черга балдіти.
— Хочеш? Правда? — пожвавлюється.
— Дуже.
— Клас, — забирається до нього на коліна, той жваво руки на стегнах вкладає. — Але все одно пропоную вночі. Прикинь, у різдвяну ніч таке влаштувати?
— А як дожити?
— Як звичайно, збоченцю.
— Я хвилююсь тепер дуже, — обличчя в шиї ховає.
— Я дуже ніжний із тобою, котику.
— А поясниш, як там… це все?
— Ну звісно.
— I lost myself, seventeen.
— Then you came, found me.
— No other magic could ever compare.
— Ми жахливо співаємо, знаєш?
— А що? По-моєму, непогано.
— Давай краще потанцюємо?
— А давай.
— Я кохаю тебе, моє Різдвяне диво.
— А я кохаю тебе, давай повторювати це один одному щодня?
— А давай.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Contemporary
Fiksi PenggemarУсе найпрекрасніше відбувається тоді, коли ти цього не плануєш. Чонгука бісить кожен із цих ідіотів, що ниють і скаржаться на життя. Це випускний рік, він важко працював усі шість років і тепер чекає, можливо, від долі якихось гідних подарунків. Але...
